Сила криворіжців у єдності

Сьогодні, 16 лютого, українці вдруге відзначають День єднання. Указ про нове свято Президент України Володимир Зеленський підписав у 2022 році на тлі повідомлень розвідки та західних ЗМІ про можливе вторгнення саме у цей день.

Криворіжці намагались не піддаватись паніці та продовжувати жити своїм звичним життям. Та вже 24 лютого ми прокинулись від звуків вибухів і об’єднались для того, аби захистити місто та Україну від ворожої навали.

Редакція “Першого Криворізького” пригадує, як це відбувалось.

Вже зранку 24 лютого біля штабу тероборони Кривого Рогу вишукувалась черга з охочих захищати своє місто.

“У перший день повномасштабної війни ми зібрались і почали організовувати захист Кривого Рогу. Головна задача у батальйону тероборони була закрити кордони міста. Наша задача — забезпечити захисників міста теплими речами, павербанками, харчами. На вулиці готували чай і печиво, привозили теплі речі, продукти”, — пригадує досвідчений волонтер Руслан Бондаренко.


Інші містяни почали допомагати зводити захисні споруди, робити бандера-смузі. Люди організовувались у чатах та групах у соцмережах. Робота кипіла.

“Наші містяни — божевільні люди. Незалежно від того, чим вони займались до війни, коли Росія напала, всі робили, що треба — завантажувати пісок у мішки, створювали захисні споруди у місті, криворіжці просто найкращі, просто молодці”, — каже Олена Пантюх. З лютого жінка почала волонтерити, облаштувала Центр для переселенців на Карачунах, а нині жінка боронить Україну у лавах ЗСУ.


У Кривий Ріг почали приїжджати переселенці з областей, де йшли бої, з міст та громад, куди долітали ворожі снаряди. Криворіжці не залишились осторонь людської біди та почали допомагати одягом, меблями, посудом, їжею.

“У нас неймовірне місто. Люди віддавали стільки всього, що ми просто не встигали це все забирати, я неймовірно вдячна криворіжцям”, — говорить Катерина Лимаренко, волонтерка та координаторка World Central Kitchen.


В усіх районах Кривого Рогу з’являлись волонтерські центри, які допомагали і переселенцям, і військовим.

“Чим більше ми віддаємо переселенцям речей, тим більше криворіжці нам приносять”, — говорять волонтерки з центру “Стоп’ятнашка”.




Криворіжці оголошували збори на необхідне для бійців: від шкарпеток до приборів нічного бачення та тепловізорів.

Криворізьких волонтерки та волонтери забезпечували харчуванням бійців тероборони.

“Наші волонтерки зробили стільки, що деяким чоловікам треба заздрити.
Групи з батальйону приїжджали 24/7, треба було робити все дуже швидко, доводилось і вночі бігати у волонтерський штаб”, — говорить волонтер Олег Сампір.


Люди кинулись купувати біноклі, тепловізори, прилади нічного бачення, рації, пригадує Руслан Бондаренко.

Але військові й самі закупали необхідне.

“Я вважаю, що це показує згуртованість нації — люди не чекають, поки їм щось видадуть, вони просто розуміють, що треба зробити свій внесок і йдуть самі докупають те, що їм не видали”, — говорить Кирило Тохтамиш, співвласник магазину туристичного обладнання, який на той час перетворився у “воєнторг”, як жартома називав його Кирило.


“Питання не було «чи ми щось робимо?», було «в яку сторону робимо»?
В той момент всі були круті. Безмежно вдячна всім, хто долучився. Але і зараз зупинятися не можна. Звичайно, що втомились, грошей не вистачає. Не можна складати руки, говорити «далі без мене». Військових у нас пів міста, кожен може знайти цього знайомого і допомагати йому. Я бачусь з хлопцями, їм важко. Але вони про це не кажуть. Стільки часу знаходитись на передовій під постійними обстрілами. Обстріли не вщухають, орки лізуть і лізуть. Ми маємо бути надійним тилом, допомагати, тоді ми разом обов’язково переможемо”,— впевнена волонтерка “39 Жіночої сотні самооборони Кривого Рогу” Юліана Березуцька.