Збирають баггі, плетуть сітки, шиють одяг: у Кривому Розі працює волонтерський центр “Стоп’ятнашка”

На подвір’ї криворізького навчального закладу, який з початком повномасштабної війни перетворився на волонтерський центр “Стоп’ятнашка”, чекають на переробку в баггі для ЗСУ 4 “донори” — старенькі жигулі, які люди або віддали або продали за невеликі гроші. Одна з автівок брала участь у зйомках польсько-українського серіалу “Дві сестри”. За сценарієм, одна з сестер на цій машині евакуювала з Херсонської області батька і їх обстріляли вороги. Для імітації пошкоджень від обстрілів авто понівечили за допомогою молотка та перфоратору. Знімальна група почула про проєкт “Baggira” та передала автівку волонтерам. І тепер старенький автомобіль перетвориться на баггі та поїде працювати на передову.


Ми заходимо у будівлю закладу і потрапляємо у перший “цех” – тут швеї, далі сортувальниці, і ті, хто плетуть маскувальні сітки.

Здається, ніби потрапили у добре скоординоване виробництво.

Тут сортують одяг, який містяни принесли для переселенців, плетуть гілі або, як їх ще називають, кікімори – маскувальні костюми для військових, маскувальні сітки та основи для них. Хтось шиє білизну на фронт та у госпіталі, хтось – ремонтує розгрузки та плитоноски. Збирають у “Стоп’ятнашці” і всюдихідні та легкі автомобілі — баггі для ЗСУ.

Екскурсію центром для редакції “Першого Криворізького” проводить директор закладу Сергій.

Виробництво маскувальних сіток та гілі

Сергій показує нам перший “цех” – швейний. У перші дні повномасштабної війни тут почали шити мішки для піску, якими укріплювали блокпости. Матеріал для них тоді надали підприємства. Зараз матеріалу для обробки немає – майже усі криворізькі підприємства через війну зменшили потужності до мінімуму.

Поруч роблять гілі. Влітку їх плели педагоги, але зараз вони на онлайн уроках, тому працюють волонтери та волонтерки. Це неймовірно копітка робота, кажуть вони. Волонтерки виготовили вже 40 гілі та передали їх на фронт. Коли відправили перші вироби, отримали фідбек від військових та трохи змінили конструкцію виробу, бо перша версія не дозволяла повноцінно користуватися боєкомплектом.

“Скільки треба, стільки й будем плести”, — запевняють волонтерки.

Сітки плетуть з будь-якої тканини, потім просто фарбують її з пульверизатора.

На п’ятий місяць війни у центрі виникла криза — закінчилися основи під сітки. На допомогу прийшли переселенці з Херсонщини, які тепер також є частиною великої команди “Стоп’ятнашки”. 56-річний Віталій з родиною евакуювався з Іванівки Херсонської області навесні. Місяць його сім’я просиділа у підвалі під обстрілами, та коли врешті дізнались про безпечну дорогу, та виїхали колоною з дванадцяти автівок у Кривий Ріг.

“Дуже вдячні Кривому Рогу — стільки людей прихистив – тому нам і хочеться хоч трохи допомогти. Спочатку мішки шили, зараз основи під маскувальні сітки плетемо. Чим можемо, стараємось допомогти”, — говорить Віталій.

Допомога переселенцям

Галина та Алла — пенсіонерки, раніше вчителювали у школах, а зараз волонтерять у центрі з перших днів повномасштабної війни.

Спочатку військових одягали, потім почали приймати речі, які приносили криворіжці, сортувати та видавати переселенцям.

“Сьогодні люди речі принесли, інші прийшли та й забрали. Ми вже помітили, чим більше ми віддаємо, тим більше нам приносять”, — кажуть волонтерки.

Жінкам ця робота дається дуже важко. Адже всі історії людей, які приходять до них за допомогою, беруть близько до серця.

“Коли переселенці приходять і розповідають, як вони тікали, в чому вони тікали. Як по 30 днів сиділи в підвалах, як чоловіків убивали на очах у дружин та матерів”, — зі сльозами на очах говорить Алла.

Як все починалось

25 лютого підприємець та менеджер Павло Шаповалов, зателефонував директор школу, де вчиться його син. Чоловіки думали – чим можуть допомогти найближчим блокпостам.

На блокпосту чоловіки познайомились зі старшим на блокпості, склали список, оприлюднили його у чатах навчального закладу і люди почали приносити більше, ніж було треба.

Діти та дорослі робили “бандера смузі”, приносили одяг та їжу.

Блокпост, яким опікувались волонтери “Стоп’ятнашки” став зовсім іншим. Перший місяць кілька сотень чоловіків облаштовували укріплення, тягали мішки.

Потім волонтери вирішили допомагати військовим лише за їхніми конкретними запитами.

Потреби у військових змінюються: якщо підопічний підрозділ пішов вперед, значить знову потрібні будівельні матеріали, плівка, буржуйки.

“Нам дають список і ми стараємось закрити ці потреби. Весь час ми йшли цим шляхом. Купили бус і джип. Фарбували автівки, вже за сотню їх пофарбували. Зараз є потреба в автомобілях”, — говорить Павло Шаповалов.

Волонтери “Стоп’ятнашки” надали допомогу більше ніж 80-м різним підрозділам.

Якісь підрозділи постійно звертаються, якісь поїхали далі, і вже їм допомагають інші.

Зараз Павло опікується виробництвом баггі.

Проєкт “Baggira” — баггі для ЗСУ

“Як ми дійшли до того, що ми робимо баггі? Чесно кажучи, я не займався у своєму житті автомобілями, те що ми будемо будувати, теж для мене таке відкриття. Співпали зірки”, — зізнається Павло.

До волонтерського центру звернулись знайомі, у них були креслення Віталія Бризгалова, за якими можна було робити баггі.

Серед волонтерів були механіки з досвідом ремонту автомобілів. Тому команда “Стоп’ятнашки” сміливо вирішила спробувати.

“Ми взяли ті креслення і почали щось будувати, варити. Організували проєкт “Baggira”, у нас з’явився партнер — підприємство “Electrograd”, який допомагає робити рами, каркаси. І спільною командою ми першу машину зробили за майже два місяці”, — каже Павло.

Машина пройшла випробування, це вже не жигулі, хоча баггі збирають саме з бази жигулів.


Цю публікацію було створено за фінансової підтримки Європейського Союзу в партнерстві з DW Akademie. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю ІА “Перший Криворізький” та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.