Тил і фронт: ми повинні працювати як один кулак — Юліана Березуцька, волонтерка 39 жіночої сотні

Головне фото новини
Фото: Перший Криворізький
1kr.ua
«Волонтери — золоті люди, без них нам не здолати ворога», — говорить боєць криворізької тероборони, поки разом з ним чекаємо співрозмовницю. Юліана Березуцька, очільниця «39-ї жіночої сотні самооборони Майдану у Кривому Розі», тож нинішні військовослужбовці знають її майже 10 років.

Боєць, ім’я якого ми не можемо назвати, пройшов дві Революції часів незалежної України — Помаранчеву у 2005-му і Гідності у 2014-му.

Зараз у чоловіка і бійців з його підрозділу виникла потреба в аптечках, берцях та рукавичках.

Тут, у штабі 39-ї сотні можна почути різні історії: у тому числі про видані у 70-й день повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну бронежилети, які виявилися, м’яко кажучи, непридатними: один з броніків відстріляли, куля пройшла грудну пластину навиліт, у спинній застрягла. «А розповідають, що ми всім забезпечені… », — сміється чоловік.



Насправді ж у військових є чимало потреб, які держава не може закрити. Тож, коли Юліана приходить у Штаб — робота кипить. Поки ми готуємось до інтерв’ю, 36-річна криворожанка встигає видати кільком бійцям те, чого їм нині не вистачає — від форми до якихось дрібничок.

«Обіцяй, що особисто повернеш мені все після перемоги», — говорить наша співрозмовниця, проводжаючи за двері родину, в якій чоловік днями відправиться у частину — отримав повістку.


«Наша діяльність починалась у 2013 році з Майдану. Щоб не було хаосу, формували сотні. Були чоловічі та жіночі сотні. Їх рахували 1,2,3 4… і ми були 39-та”
— пригадує Юліана Березуцька, голова громадського об’єднання «39-та жіноча сотня самооборони Майдану Кривого Рогу».

12 квітня 2014 року дівчата і жінки з 39-ї сотні стали волонтерками, адже почались бойові дії й тисячі криворіжців поїхали на фронт. Бійцям була потрібна поміч — в армії не було практично нічого.

Юліана Березуцька
Нині в організації близько двох десятків людей. Серед них 5 чоловіків.

«Ця назва — жіноча сотня — символічна. Ми не прив'язуємося до статі, приймаємо всіх», — сміється Юліана.

У кожної волонтерки чоловік, батько або брат — військові. На фронт пішли й деякі дівчата з організації — вважають, що там нині вони більш потрібні.

«У нас демократія в організації. Кожна знаходить свій напрямок, в якому працює. Це ж волонтерство, всі це роблять на безоплатній основі, ми не отримуємо ніяких зарплат. Працюємо на перемогу у вільний час і у невільний час, просто беремо і робимо. Бачимо по вдячності хлопців, по їхніх очах. Ми знаємо, що їм було б важко не лише без нас, 39 сотні, а взагалі без волонтерів», — говорить Юліана.
Не лише фронт
У часи, коли бойова ситуація на фронті була менш напруженою, ніж зараз, волонтерки та волонтери «39 жіночої сотні» допомагали лікарням та пологовим будинкам, родинам, де хворіли на важкі недуги діти.

Завдяки Асоціації медичної благодійної допомоги Франція-Україна і Diana Dols 39 сотня подарували 2-й дитячій лікарні 8 тонн лікарняних меблів.

Допомагали волонтерки 39 сотні й у боротьбі з Covid-19. Привозили лікарям маски, бахіли, рукавички, захисні екрани для обличчя.

«Як можна відмовити? — дивується Юліана. — Шукаєш допомогу, знайомишся з волонтерами з інших напрямків. Береш і допомагаєш».

Волонтерки 39 сотні періодично привозять одяг, пелюшки, памперси для новонароджених у пологові будинки, у лікарні. Тому дівчат знають і місцеві медики. Прийшла повномасштабна війна і вони знають, до кого звернутись по допомогу — 39 сотня не відмовить.

Мама і волонтерка
Поза волонтерством Юліана — мама двох хлопців 5 і 7 років. Вона —менеджерка у сфері працевлаштування, співпрацює з великими європейськими компаніями. Жінка працює онлайн, тому може займатись і дітьми, і волонтерством.

За словами Юліани, волонтерський штаб для дітей — рідне місце. Вона приносила сюди старшого сина ще зовсім крихіткою. Сини волонтерили разом з мамою, ще коли вона була вагітною — Юліана їздила на акції під Адміністрацію Президента та Генштаб — треба було визволяти 40-й батальйон з оточення.

“Я вдома не просто мама. Школи та садки не працюють, я, як і багато мам в Україні, —і вчителька, і перукарка, і лікарка, і все на світі. Я багато чого в одному”, —каже Юліана.
Зараз жінка ще і тренерка. Хлопці займаються боротьбою, і їхній наставник-доброволець зараз на війні. Але учнів не покинув — онлайн видає завдання, а Юліана контролює.

Ніхто нікуди не їде
24 лютого волонтерки «39 сотні» зібрались і поїхали до командира криворізького батальйону ТрО.

«Питання не було «чи ми щось робимо?», було «в яку сторону робимо?» — пригадує Юліана.

Командир — бойовий офіцер. Юліана з ним знайома ще з часів операції під Іловайськом. Коли жінка у лютому приїхала до штабу тероборони, 40 хвилин йшла до командира —зустрічала знайомих військовослужбовців. Всі вони стояли у черзі, щоб отримати зброю і їхати бити ворога. «Там були всі: і з 93-ої бригади, 20-го батальйону, 17-ої танкової, з «Кривбасу», — говорить Юліана.

Коли жінка нарешті дісталась до командира, він сказав: «Бери дітей і їдь. Залишатись у місті дуже небезпечно».

Юліана приїхала додому пізно. Діти були з бабусею. Жінка сказала своїй мамі: «Бери дітей і їдь, а я залишусь. Не можу хлопців покинути, я з ними 8 років». Мама сказала, що тоді ніхто нікуди не їде.

Перші дні великої війни за незалежність

Згадуючи перші дні повномасштабного вторгнення, як організовувались підрозділи тероборони та лінії оборони міста, Юліана безмежно вдячна криворіжцям.

«Бетонні плити, пісок, їжаки. До 2014 року я не цікавилась ніколи такими питаннями. Але життя переналаштувало нас всіх», — говорить жінка.
Вона бачила, скільки людей відгукнулось на заклики волонтерів про допомогу.

25 лютого о другій ночі Юліана читала про досвід попередніх воєн, Першої світової, Другої та інших. Побачила плакат із протитанковим їжаком, жінка зацікавилась, як він працює. З’ясувавши усі нюанси, вже о третій ночі Юліана написала на сторінці «39-жіночої сотні» у соцмережі: потрібні зварювальники на безоплатній основі, щоб побудувати лінію оборони міста і такий-то метал.

Вже за годину вони обірвали слухавку, а о 9-й ранку керівники підприємств вже знайшли необхідний метал і стали до роботи — на територіях підприємств, у майстернях, приватних дворах. Один із керівників місцевого підприємства, сказав, дасть кран і водія, щоб возити цих їжаків.

«Хлопці з позиції, було, телефонують, мовляв, «горщик не вари: ставить більше немає куди», — пригадує Юліана.
У ті дні дівчата з “39 сотні” зняли власні зарплати, поїхали в аптеку під закриття, попросили аптекарок відпустити медикаменти — бо це для оборонців. Працівниці ще й зробили величезну знижку і додали від себе “подарунок” — від рукавичок до знеболювальних.

“В той момент всі були круті. Безмежно вдячна всім, хто долучився. Але і зараз зупинятися не можна. Звичайно, що втомились, грошей не вистачає. Не можна складати руки, говорити «далі без мене». Військових у нас півміста, кожен може знайти цього знайомого і допомагати йому,— впевнена Юліана. — Я бачусь з хлопцями, їм важко. Але вони про це не кажуть. Стільки часу знаходитись на передовій під постійними обстрілами. Обстріли не вщухають, «орки» лізуть і лізуть. Ми маємо бути надійним тилом, допомагати їм, тоді ми разом обов’язково переможемо”.

Руслан

Волонтер Руслан у новому штабі організації
Руслану Бондаренку 45 років. Він —приватний підприємець, займається дзеркалами, у нього власна майстерня. Свою 18-річну доньку Руслан відправив за кордон.

До 39 жіночої сотні Руслан долучився у 2014 році. Тоді була акція «Кошик для бійця» у ТРЦ «Сонячна галерея». Провіант треба було перевозити по місту, тож чоловік запропонував свою допомогу волонтеркам.
«Були постійні збори, багато допомагали ЗСУ, а також добровольчій армії, вони виконували бойові завдання, але майже не мали забезпечення, — пригадує Руслан. — Збирали амуніцію, продукти й відвозили на передову”.

Коли військові почали повертатись, організовували для них реабілітаційні заходи. В тому числі футбольні матчі. Грали з молодіжної збірною Кривбасу, з журналістами, з поліцією.

24 лютого 2022 року Руслану повідомили: «Збираємось ввечері у батальйоні». Волонтери почали організовувати харчування, будувати блок-пости, побут.

Хтось в організації відповідає за медицину, хтось — за харчування, іще хтось — за транспортну логістику.

«Я відповідаю за організацію напрямків, бо за фахом менеджер, закінчив Криворізький економічний інститут. Тому я і на роботі, і на війні менеджер», — жартує Руслан.
Із 24 лютого з’явилось багато людей, які хочуть допомогти. Але варто знати, як це робити, щоб не наробити помилок. Тому одне із завдань Руслана — підказати, які турнікети, рації та тепловізори закуповувати. І зупиняти самостійне виготовлення бронежилетів із ресор.

Також чоловік у перші дні допомагав розібратися з їжею на блокпостах: «Поки місцева влада трошки спала, хлопців треба було годувати. Але в цій метушні могли зайти і ДРГ. Була історія у 2015 році із “вибуховою” банкою меду. Криворіжець загинув, троє були тяжко поранені».

Вікторія


Вікторія Озеряник зі своїми синами

Вікторія Озеряник — викладачка криворізького професійного ліцею. Долучилась до волонтерства у «39 жіночій сотні» влітку 2014 року.

«В мене були руки та бажання допомогти», — говорить Вікторія.
Пізніше чоловіка Вікторії призвали в АТО. «Я думала, що допоможу тут, а моєму чоловіку допоможе якийсь волонтер там. Так це, мабуть, і працює”, — пригадує Вікторія.

Вікторія долучається до волонтерства за різними напрямками: «Допомагаю, чим можу. І кухня, і сітки, і посуд. Є змога дістати турнікети — дістаю. Також і купівля одягу, взуття та різні інші необхідні речі».

Як і багатьом, Вікторії буває важко. Адже волонтерство вона поєднує не лише з роботою, але і вихованням двох хлопців 12 і 6 років.

Не падати духом жінці допомагає віра у те, що добро переможе, і розуміння, що для того, аби жити в незалежній і вільній Україні, треба і самій робити необхідні справи.

Як один кулак

У найскладніші часи «сотні» приходили на допомогу друзі, яким колись допомогли вони — поліцейські, які перші приїжджали на виклик, коли у старий Штаб організації хтось підкинув вибухівку

Журналісти, які завжди допомагають інформаційно. Працівники офіційних державних структур, яких навіть не можна назвати, футболісти, юристи, депутати.

Всі разом у 2015-2020 роках організовували майже до кожного міського свята, або й просто так, цикл виставок — «Запах війни». Тут народжувалися пари, зароджувалося перше кохання, спільні проєкти.

Чимало волонтерок лишаються великою сторінкою організації.

Позаду і скандали у міській раді, і мітинги за перевибори, і перші партії допомоги на фронт, зустрічі полонених бійців із полону, прощання із загиблими друзями Сотні…

Але найголовніше — попереду і це — перемога.
Юліана говорить: «Ми всі повинні працювати як один кулак: тил і фронт»
Якщо ви хочете і можете допомогти — зараз триває збір на різні потреби для забезпечення великих підрозділів.

5354323018160561 карта Укрсиббанку
Рахунок у євро UA433510050000026207809081679



Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.


Повітряна тривога

Попередня тривога тривала –
41 хв

Все гаразд

01 : 34

Новини 1kr.ua в Tеlеgram

Ми в соціальних мережах

Суспільство

Booking.com