Криворіжці провели в останню путь загиблого Героя Михайла Железняка
Фото: Первый Криворожский
Про це з місця прощання повідомила журналістка "Першого Криворізького".
Віддати шану полеглому за незалежність України прийшли крім родичів його бойові побратими і посестри, командир, з яким боєць пройшов Іловайськ, волонтерки, які допомагали шукати необхідні речі на передову, спортсмени, з якими займався боротьбою.
Церемонію прощання на Алеї Слави, де поховали Михайла, провів священнослужитель православної церкви України, військовий капелан отець Роман Бацвін.
Михайло на війні був із 2014, з перших днів російської агресії у Донецькій та Луганській областях України воював у складі 40-го окремого мотопіхотного батальйону "Кривбас".
Він пройшов полон, два оточення — під Дебальцевим і Іловайськом. І знову повернувся на фронт. Там разом зі своїми собаками, яких надзвичайно цінував і любив, провів 8 років російсько-української.
Редакція висловлює співчуття всім, хто знав і цінував Михайла.
Михайло народився 22 січня 1976 році у Кривому Розі. Загинув Михайло 20 березня 2022 року.
До 8 класу хлопець вчився у 91 школі, потім вчився у школі олімпійського резерву у Броварах.
Змалечку криворіжець займався вільною боротьбою, досяг звання кандидата у майстри спорту України.
Його пам'ятають у тому числі як вчителя, наставника, поета, друга, каже воєнком Центрально-Міського району Чернявський.
Його будуть пам'ятати ті, кому він прикривав спину, сказав воєнком.
Андрій Новохатько, з яким Михайло ніс службу під Іловайськом, сьогодні під час прощання сказав:
"29 серпня у нас був наказ про вихід із сектора, забирали свій боєкомплект. Мішаня не хотів виходити з опорного пункту, і вважав, що ми ще два тижні можемо вистояти... запам'ятайте його таким. Він знав, що ми його (пункт, - авт.) втримаємо, але ми отримали наказ і покинули сектор".
Андрій Новоатько, який ніс службу із Михайлом у Іловайську у складі 40-го батальйону територіальної оборони "Кривбас", сказав: "Я сподіваюсь, що до більшості українців дійде, що зщ москалями, із кацапнею ми ніякі не брати.. і білоруси теж. Ми ніякі не брати"...
Перший тренер Михайла сказав: Перед очима у мене Міша той кріпиш, який прийшов до мене 10-річним хлопчиком. Він був сильний фізично, вольовий. Жобре боровся, добре вчився, достойно прожив життя".
Прощаючись із побратимом біля дому, де він жив із родиною і сестрою, ще один його бойовий товариш із 40-го батальйону Сергій Бондаренко сказав: "Коли дають зброю, не питають хрещений чи не хрещений. Не питають: ти боїшся чи ні? Із Мішкою знайомі з Іловайську. Він бігав, як заговоренпий. Під вогнем супротивника при першому штурмі Іловайська витягував поранених...
Замість поета, замість поважної людини...залишиться у Кривому Розі пустота... Він віддав своє життя, щоб сюди не зайшли волоцюги, гвалтівники і вбивці, які хочуть зрунвати наше життя. Я хочу, щоб криворіжці бачили, якою ціною дається цей спокій. Це спокій... те, що ми чуємо чирени - це ще спокій".
Полковник Юрій Сіньковський, заступник командира батальйну "Кривбас" (2014 рік), а нині командир криворізького 101 батальйону територіальної оборони, сказав сестрі Михайла, що її брат завжди буде у пам'яті і в серцях усіх військовослужбовців, які знали воїна Михайла Железняка.
Повний фоторепортаж за посиланням
