Історія, шлях та становлення команди регбістів у лавах 129-ї ОВМБр
Фото: Перший Криворізький
Сьогодні «Rugby Team» у складі 129 окремої важкої механізованої бригади масштабує роботу, вдосконалює технології та закликає охочих доєднуватися до команди. Про можливості кар’єрного зростання у бригаді, розвиток батальйону та його історію журналісти «Першого Криворізького» говорили з командиром батальйону Євгенієм Дудкою.
Початок спротиву
«Все почалося, в принципі, як для багатьох, вранці 24-го лютого, коли почалися перші обстріли. Ми зустрілися з друзями, у першій половині дня прикинули, хто що буде робити найближчим часом: хто куди везе рідних, дітей, дружин. Потім домовилися знову зустрітися на тому ж місці, бо було незрозуміло, що буде зі зв’язком», — пригадує Євгеній.
Тоді команда складалася з гравців та навколофутбольних хлопців, серед яких були й члени місцевої регбійної команди. Вони намагалися через військкомат потрапити до конкретних бригад, але це виявилося неможливим: більшість із них не проходили строкову службу та не брали участі в АТО.
«Потім на нас вийшов тоді ще комбат, а згодом перший командир 129-ї бригади Сіньковський. Він запропонував піти в ТрО. Варіантів особливо не було, ми розуміли, що є міста, де могли приєднатися до друзів — тих самих навколофутбольних, наприклад, у Миколаєві. Варіантів уже поїхати не було, бо Широка Балка була перекрита. Тож вирішили приєднатися тут, у Кривому Розі. Так ми потрапили до 129-ї бригади», — розповідає командир.
Перші завдання та історія назви
Після початку служби групу передали у підпорядкування до 60-ї Інгулецької бригади, яка вже виконувала бойові завдання. Саме там на військових закріпилося прізвисько «регбісти».«Коли нас підпорядкували 60-й бригаді, там сказали: “Приїдуть регбісти до вас”. Коли приїхали, нас одразу запитали, хто регбісти. Ми відповіли, що це ми. І так закріпилося воно, прижилося», — згадує Євгеній.У 236-му батальйоні 129-ї бригади групу почали формувати у більший підрозділ. Назву «регбісти» вирішили зберегти, але згодом її модернізували.
«Там нас уже знали як регбістів. Ми нічого не змінювали, але коли з часом стали ротою, то зробили невеликий ребрендинг», — додає командир.
Чому з’явився «Rugby Team»
Перейменування було зумовлене потребою представлення підрозділу на міжнародному рівні.«Була ситуація: наші друзі-журналісти з Франції та Чехії казали, що для європейців слово “регбіст” чи “футболіст” звучить незрозуміло. Бо у них це дослівно “football player”, “rugby player”. Вони радили змінити назву, бо про нас важко розповідати дослівно», — пояснює Євгеній.Коли підрозділ виріс і став ротою 129-ї бригади за штатом більш ніж у 100 людей, командування ухвалило рішення про офіційний ребрендинг:
«Коли ми збільшилися — нас стало не 10, не 15, не 12, а рота по штату понад 100 людей — тоді вирішили змінити назву і зробили “Rugby Team”».
Як змінилася армія з 2022 року
«У нас тоді колектив був дуже різний. У більшості не було бойового досвіду. З нами був мій батько — він воював в АТО, мав досвід. Потім до нас приєдналися хлопці з бойовим досвідом, теж ті, хто воював в АТО», — згадує боєць.За його словами, на початку війни багатьох добровольців об’єднували патріотизм і бажання захистити країну.
«У перші дні ніхто не оцінював рівень підготовки один одного, злагодженість чи забезпечення. Ми нещодавно з хлопцями згадували, як колона з Миколаєва йшла на Кривий Ріг. Можна сказати, що тоді навіть не вистачало місць у автобусах “Кривий Ріг — моє місто”, які їхали зупиняти цю колону, маючи лише автомати», — розповів він.Військовий наголошує: готовність людей йти на завдання була абсолютною, навіть попри відсутність належного спорядження.
«Це говорить про те, що тоді люди в тому, у чому прийшли — у курточках, кросівках — були готові виконувати завдання, які, по суті, було неможливо виконати», — каже він.Зараз, за його словами, ситуація докорінно змінилася.
«Пройшов час, і все змінилося. Зараз є доволі непогані центри підготовки по всій країні з інструкторами — не теоретиками, а хлопцями, які пройшли бойові дії. Є хороше забезпечення, є засоби ураження. Думаю, у кожній бригаді їх достатньо», — підсумовує Євгеній.
Шлях «Rugby Team» на Курському напрямку
Певний час підрозділ працював не у складі 129-ї бригади, а був прикомандирований до 10-го армійського корпусу.
«Виконували завдання там. Потім була певна пауза, і коли почалася Курська кампанія, у зв’язку з тим, що один підрозділ покинув бригаду та перейшов на інший напрямок, бригада в останній момент залишилася майже без БПЛА — як розвідувальних, так і ударних», — розповідає командир.Тоді командир бригади полковник Дмитро Остапенко звернувсядо групи з пропозицією очолити роту.
«Ми познайомилися, дійшли згоди та вирішили повернутися, так би мовити, до рідної бригади. На базі нашої групи почалося формування ударної роти БПЛА “Rugby Team”. Ми сформувалися та вже працювали на Курському напрямку», — додає він.За його словами, з моменту створення роти минув майже рік:
«Ми приїхали 1 вересня й почали формувати роту. У форматі роти ми відпрацювали 11 місяців, і вже ось-ось буде місяць, як ми стали батальйоном. Майже всю Курську кампанію ми працювали саме у форматі роти».Підрозділ досяг значних результатів у бойовій роботі.
«Досягли досить непоганих результатів, якщо порівнювати кількість особового складу, забезпечення та підтверджені знищені цілі. Наголошую саме на підтвердженні — на тому, що можна показати на відео чи фото. Це були дуже хороші результати. І найголовніше, що ці результати були досягнуті на полі бою. Вони відображені в Мінцифрі. У найгарячіші місяці Курської кампанії ми входили в топ-40 підрозділів, випереджаючи навіть полки та батальйони», — каже військовий.Важливим досягненням командир вважає створення згуртованого колективу.
«Для мене це було справді важливо, адже я хвилювався, чи вдасться при масштабуванні підрозділу зберегти ту якість і мікроклімат, що були у меншому форматі. Але все вдалося: ми зібрали бажаючих приєднатися, допомогли з переводами. Тут хочу подякувати командиру бригади, який сприяв переміщенню молодих і мотивованих хлопців. Нам вдалося створити чудовий колектив».За його словами, охочих приєднатися до «Rugby Team» було багато:
«Потім до нас почали приєднуватися цивільні. Якби ми брали всіх охочих, то нас було б у два-три рази більше. Але відбір у нас дуже строгий: приблизно з десяти заявок ми приймаємо двох людей».
Досягнення та тактика «Rugby Team» на полі бою
За словами командира, під час Курської кампанії підрозділ знищив до 3 000 ворожих цілей.
«З цих цілей більша частина — це, скажімо так, наш пріоритетний напрямок протягом усієї Курської кампанії — це безпосередній захист нашої піхоти, позицій нашої піхоти. Тому ми були зосереджені на тому, щоб знищувати саме штурмові групи противника».Він підкреслює, що більшість уражених цілей — саме штурмові групи ворога.
«Вони відпрацьовувалися різними засобами БПЛА, за різними стратегіями та підходами, але саме на цьому базувався наш підхід до роботи. Ця стратегія вибудовувалася від командування і доводилася до кожного пілота: головне, що у нас є — це піхота».Командир також зазначає, що велике значення приділялося логістиці та контролю маршрутів противника.
«Ми приділяли дуже багато уваги логістичним маршрутам, тому що розуміли: якщо добре перекривати логістику, штурмові групи противника будуть втрачати моральний настрій і не матимуть підтримки, ротацій та всього іншого. Тому ми відпрацьовували різні сценарії, проводили засідки, дистанційне мінування, перекривали одні дороги, противник знаходив інші».За його словами, отриманий досвід виявився надзвичайно важливим.
«Тому ми набули дуже важливого досвіду. І ті дії, які показали результат і ефективність, я думаю, будуть застосовані нашим підрозділом і на інших напрямках».Команда надала дані, які зафіксовані за типами знищених цілей з 7 жовтня 2024 року по 28 серпня 2025 року: понад 972 військовослужбовці противника отримали поранення, ще 436 — знищено; 43 авто та спецзасоби вражені, 57 знищені; споруди та укриття — 462 вражені та 619 зруйновані; броньована техніка — 22 вражені, 33 знищені; танки — 4 вражені та 2 знищені; РЕБ та засоби зв’язку — 3 вражені та 42 знищені; артилерійські системи — 24 вражені та 21 знищена; АГС і ПТУР — 1 вражено та 2 знищено; склади боєприпасів і пального — 19 знищено; човни — 1 вражено та 10 знищено.
Від солдата до командира батальйону
Євгеній мав можливість стати офіцером, командиром взводу ще у 2022 році, але свідомо відмовився. Потім така можливість була й у 2023 році — він теж відмовився. Говорить, що не брав на себе таку відповідальність. І вже влітку 2024 року, завдяки набутому досвіду, йому запропонували очолити роту.
«Я розумів, що ми починали в піхоті — не так довго, але був досвід піхотинця, потім досвід пішої розвідки нашою групою. Потім працювали з БПЛА — спочатку на херсонському напрямку на «мавіках», потім FPV, далі крила, різний досвід».Ключовим для нього було, чи буде працювати рота зі своєю командою.
«Коли мені погодили, що всі важливі посади будуть під мою відповідальність, я відчув впевненість. Я був спокійний, тому що мої хлопці вже добре розуміли, що і як треба робити в різних ситуаціях».Завданням стало масштабування досвіду групи на рівень роти.
«Залишалося лише зібрати команду і масштабувати досвід групи на рівень роти. Звісно, це було непросто. Кожне збільшення складу вимагало часу на перебудування, перш за все в голові, і зміну рамок того, що можливо».Процес відбувався навіть під час Курської кампанії.
«Ми змінювали не лише себе як командирів ланок, а й підходи роботи екіпажів, порядок використання БПЛА. Наприклад, нічні засоби почали працювати вдень, ми змогли змінити ситуацію на ділянці, результати показали ефективність, і цей досвід потім масштабували на рівень батальйону».За його словами, це вже більше про менеджмент у військових умовах.
«Забезпечення, комплектація, планування, експерименти, пошук ефективніших засобів ураження. Тут важливо не лише виконати завдання, а й мінімізувати помилки. Адже це не бізнес, це не промисловість, де від твоїх помилок страждає прибуток. Це найголовніше, що у нас є. Це особовий склад».
Командування через команду та діалог
«Основа мого командування — це моя команда. Це кваліфіковані спеціалісти вузького профілю», — зазначає командир.Другим ключовим принципом він називає постійний діалог із підлеглими.
«Немає такого: якщо це солдат, він повинен звертатися до взводного, потім до ротного і лише потім до мене. Кожен солдат може напряму звернутися до мене і почути від мене коментар, позицію або іншу відповідь».Він підкреслює, що наради у його підрозділі не є форматом монологу.
«У принципі, я не дуже розглядаю наради як формат вирішення питань у форматі монолога. Я більше схиляюся до формату, де можна почути кожного командира, кожного за напрямком, а потім уже зробити певний висновок і сформувати завдання на наступний день, два, три чи тиждень».
Важливість відпочинку для ефективності батальйону
«Військовослужбовець у першу чергу повинен почуватися комфортно і розуміти, що навіть в армії можна жити. Не існувати, не виживати, не чекати на демобілізацію, а саме жити», — зазначає командир.За його словами, важливо, щоб солдат мав можливість відновитися після виконання завдань.
«Ти виходиш на ділянку, відпрацьовуєш, віддаєш те, що можеш зробити для країни за три, п’ять, сім — скільки потрібно — днів, відпрацював на смузі, повернувся і обов’язково маєш отримати кілька днів відпочинку».Командир підкреслює, що можливість відпочинку та контакту з цивілізацією важлива для підтримки бойового духу.
«І, на мою думку, військовослужбовець обов’язково повинен мати можливість виїхати до найближчого місця, де є цивілізація. У нашому підрозділі це можна зробити у визначений час. Бо, я вважаю, якщо забрати у людини, яка свідомо вирішила захищати країну, право на відпочинок, то незрозуміло, як узагалі підтримувати бойовий дух у підрозділі».Пріоритет командування — відпустки для особового складу.
«Завжди ставлю в пріоритет своїм командирам рот, а ще кілька місяців тому — командирам взводів, що за будь-яких обставин потрібно давати людям відпустку. Особовий склад повинен ходити у відпустку. Ми завжди ставимо це собі в пріоритет: краще відправити когось на відпочинок, а ті, хто залишилися з його екіпажу, трохи більше попрацюють. Але й вони потім отримають змогу піти відпочити».Крім цього, у підрозділі організовують дозвілля.
«У нас є свій спортзал: тренування для всіх охочих, можна підняти вагу, попрацювати на груші, покидати чи пограти м’ячем. Є і приставки Sony PlayStation та Xbox — хлопці дуже люблять грати у FIFA. Усе це є, тому що якби тут була лише війна, то, думаю, таких результатів, які ми маємо в підрозділі, не було б», — додає командир.
З цивільного життя — на передову
«У принципі, той кістяк, який пішов у перші дні війни, ніколи не мріяв стати військовими. У нас ні в кого не було ані строкової служби до цього, ані військових кафедр», — розповідає командир.Командир підкреслює, що результати роботи підрозділу дають сенс службі.
«Коли дивишся звіт за день і бачиш, що твої підрозділи за цей час уразили десятки цілей, думаєш: «Недаремно. Усе це недаремно». Ми працюємо, ми дійсно не «відбуваємо час» в армії. Ми реально воюємо, знищуємо ворога. Я вірю в теорію, що чим більше ми знищимо ворогів сьогодні, тим менше їх залишиться для наших нащадків».Він додає, що це пришвидшує реальну незалежність країни.
«Це і є рушійною силою для мене. І, думаю, можу сказати за більшість тих, хто служить у нашому підрозділі, — вони поділяють цю позицію».Командир також розповідає про побратимів і їхній професійний досвід.
«Серед нас є люди з двома вищими освітами, є ті, хто повернувся з-за кордону, хоча на момент початку повномасштабного вторгнення перебував там. Хтось відмовився від броні. Наприклад, наш побратим, наш друг Євген Кишинський, який загинув ще на Херсонщині».Він згадує Євгена як талановиту людину і професіонала.
«Він був дуже талановитим і важливим фахівцем у промисловості. Працював начальником дільниці на одній із шахт Криворіжжя і навіть будучи таким класним спеціалістом, одночасно вів дві дільниці. Я впевнений, що він би з часом ріс і професійно розвивався далі. Але він відмовився від усіх можливостей бронювання та пішов воювати».
Що тримає військових на передовій
«Що тримає? Пам'ять про тих, з ким починали цей шлях. Про хлопців, яких уже немає з нами, про тих, хто втратив здоров’я і списаний, про тих, хто загинув, про тих, хто в полоні, про тих, хто зник безвісти. На жаль, ці списки в кожного з нас тільки зростають. Саме це і тримає», — розповідає командир.Він підкреслює, що пам’ять про побратимів є особистим мотиватором.
«Ти розумієш, що вони віддали все, що могли віддати, і зупинитися або сказати, що ти втомився, коли такий, як ти, віддав усе, що мав, — це неприпустимо. Просто перед самим собою».Командир додає, що знайти виправдання для себе неможливо.
«Звичайно, можна знайти різні виправдання, придумати варіанти, щоб перестати робити цю роботу. Але ти ніколи не знайдеш виправдання самому собі».
Формування батальйону безпілотних систем у 129-й бригаді
«Наразі ми формуємо батальйон. 129-та бригада вже не ТрО, а окрема важка механізована бригада Сухопутних військ України, і в складі бригади у нас є батальйон безпілотних систем», — розповідає командир.Він пояснює, що наразі триває набір особового складу.
«Ми зараз проводимо набір. Беремо вмотивованих і здорових хлопців, а також уже розглядаємо кандидатури дівчат на певні спеціальності».Командир підкреслює, що комплектування відбувається різними шляхами.
«Комплектуємося тими, хто бажає мобілізуватися, допомагаємо з переведеннями, якщо це можливо, розглядаємо варіанти тих, хто був у СЗЧ. Посад дуже багато, засобів для роботи достатньо».Навчання проводять безпосередньо у підрозділі.
«Навчання ми проводимо якісне в підрозділі, більшу частину засобів маємо. Є кваліфіковані спеціалісти».Він додає, що мобілізація та базова підготовка відбуваються на місці, що спрощує вступ до бригади.
«Наразі мобілізація і базова підготовка теж проходять у межах частини, що дає змогу охочим звернутися до рекрутингового центру, пройти ВЛК і напряму потрапити в бригаду».Доєднатися до команди «RUGBY TEAM» можна через відділ рекрутингу: +380680067711 (WhatsApp).
Детальніше про наявні посади — на сайті.