Ті, що залишилися: що змусило розвиватися у Кривому Розі культурну менеджерку та режисерку

У Кривому Розі відбулася офлайн-дискусія «126 кілометрів (не) можливостей». Під час дискусії спікери та мешканці міста обговорювали актуальні теми, в тому числі поговорили про те, що змотивувало залишитися культурну менеджерку та режисерку в місті.

Власним досвідом поділилася криворожанка, культурна менеджерка, волонтерка проєкту «Історичне літо» Ірина Роік, яка й надалі продовжує працювати й розвивати соціальні й культурні проєкти у Кривому Розі.

За словами Ірини, значну роль у її починаннях відіграли викладачі, саме вони підтримали в потрібний момент дівчину і дали зрозуміти, що вона може щось в цьому житті.

«Я дуже вдячна, в певний час, викладачам, які мене підтримали в той момент. Тобто вони дали зрозуміти, що я щось можу в цьому житті. Вони мене підтримали в різний спосіб: словами, заявками на конкурс і власне я в 10-11 класах почала писати», — розповіла спікерка.

Також Ірина поділилася, що саме змотивувало її залишитись у рідному місті та почати працювати й долучатися до різних проєктів.

«Я дуже вдячна Олі Гончар-Хвостовій, це одна з тих людей, найголовніша людина в моєму дорослішанні, яка мене в певний час підтримала, підтримала мій попит, любов до книжок. Оля стала однією із тих, хто визначив моє подальше життя у Кривому Розі.

До Кривого Рогу можна ставитися по-різному, це не Київ, це не Харків, це не Львів, зрозуміло, що можливо педагогічний університет у Кривому Розі не такий крутий, як Києво-Могилянка, я це визнаю. Але в мене було те ком'юніті, яке дало мені основу, для того, щоб я робила щось у Кривому Розі, і не поїхала звідси», — каже Ірина Роік.

Також на офлайн-дискусію редакція онлайн медіа “Першого Криворізького” запросила режисерку та керівницю театральної студії "Ті самі гойдалки", режисерку інклюзивного мистецького проєкту "Краще разом", засновницю культурно-громадського центру Шелтер+ (від 2002 р.) Євгенію Морозову-Попову.




Режисерка розповідає, як у 2002 році молоді люди зібралися та вирішили створити у Кривому Розі культурно-громадський центр, якому вигадали назву Шелтер+.

«Нам всім було не комфортно в цьому місті. Ми ходили на гуртки, ми мали спільноту, мали класних, підтримуючих батьків. І річ у тому, що ми розуміли, що такого місця немає, тому нам варто його створити. Це було дуже амбітно і якось зухвало. Але понад 20 років Шелтер + існує», — розповідає Євгенія Морозова-Попова.

Водночас під час дискусії, Євгенія поділилися, що роботи, які вони роблять з підлітками в театральній студії це важливо і глибинно-змістовно. Але ж чому про них не знає Київ?

«Інклюзивно-мистецький проєкт унікальний, тому що 15 людей з інвалідністю і 15 людей без інвалідності створюють мистецький продукт. Нас підтримував український культурний фонд, коли ми подавали заявки "House of Europe" такі інституції, які знають більшість в залі. Одного разу ми поїхали на гастролі цим проєктом з виставою "Полювання на Снарка" за мотивами поемагонії і були в Маріупольському театрі, були в театрі Лесі Українки у Львівському театрі, були в театрі на Подолі», — говорить режисерка.

За словами Євгенії, зараз Шелтер + продовжує виконувати свою місію, яка постійно видозмінюється.

«Тим кому погано, хто не знаходить, в цьому індустріальному місті своє місце, то він знаходить його в Шелтері», — підсумувала Євгенія Морозова-Попова.

Щоб дізнаватися новини Кривого Рогу та всієї України першими, приєднуйтесь до viber-каналу "Першого Криворізького"