Вшанувати Героїв: які плани Кривого Рогу зі збереження пам’яті загиблих військових
Фото: Перший Криворізький
Ми поспілкувалися з представниками різних професій і родів діяльності — істориками, активістами, депутатами, філологами, щоб дізнатися їхню думку про те, як має відбуватися вшанування пам’яті загиблих у Кривому Розі. 1kr.ua також вдалося взяти коментар фахівця управління культури виконкому Криворізької міськради, який повідомив про плани влади щодо меморіалізації загиблих військовослужбовців.
Погляд активістки
Катерина Станкевич — співорганізаторка неформальної спільноти «Місто Героїв». Після загибелі на війні з Росією її брата, Олексія Різниченка, дівчина зареєструвала петицію, де пропонувала перейменувати вулицю Співдружності Саксаганського району на честь Олексія Різниченка й увічнити таким чином його пам’ять. Петиція швидко набрала необхідну кількість голосів, але її не підтримала міська рада. Після цього дівчина організувала низку заходів, присвячених приверненню уваги містян і чиновників до важливості збереження пам’яті про місцевих героїв.
Насправді існує безліч способів віддавати належне: пам’ятники, меморіальні дошки, назви вулиць, фільми, музеї, пісні… Перелік — величезний, — каже Катерина. — Криворізькі Герої заслуговують на всі. Основне завдання всіх способів — це підтримка міцної колективної пам’яті про боротьбу проти агресора та людей, які її чинили.
Катерина Станкевич вважає: меморіальні дошки — це прекрасний інструмент меморіалізації, бо вони персонально розповідають історію людини. Але просто повісити табличку — недостатньо для збереження пам’яті. Важливо, щоб комунальний або державний заклад, який встановлює дошку, брав на себе відповідальність організовувати заходи, що поширювали б інформацію про зображену людину.
Фізичні меморіали мають працювати разом із просвітницькою діяльністю. Навіть якщо на них викарбувані всі імена, це не допоможе зберегти пам’ять про людину.
У світі є прекрасні меморіали, які змушують присутніх відчувати глибину втрати, її ціну, — каже Катерина. — Наприклад World War II Memorial або Arlington National Cemetery у Вашингтоні.
Фото: Вікіпедія
World War II Memorial — Меморіал ветеранів Другої світової війни у Вашингтоні вшановує 16 мільйонів військових, які служили у збройних силах Сполучених Штатів Америки, більш ніж 400 тисяч загиблих. Меморіал утворюють 56 колон і дві невеликі тріумфальні арки, що оточують площу і фонтан.
56 гранітних колон символізують єдність нації під час Другої світової війни. Кожна колона прикрашена написом із назвою штату або території, а також двома брозовими вінками — з колосків пшениці та гілок дуба. Колони з’єднують бронзові мотузки як символ об’єднання нації.
Фото: сайт Arlington National Cemetery
Arlington National Cemetery — Арлінгтонський цвинтар поділений на сектори — загалом сімдесят, між якими прокладено широкі алеї, якими рухаються похоронні процесії. У кожному з секторів ховають тих, хто помер у певний історичний період або мав певну військову професію.
На Пагорбі Капеланів поховані військові священники, які загинули під час збройних конфліктів, у секції 21 — сестри-жалібниці, а в секторі 70 ховають усіх, хто загинув у війні проти тероризму після 11 вересня 2001 року. Загалом цвинтар в Арлінгтоні — це не лише військове кладовище, а меморіальний комплекс, який містить й інші елементи: меморіальний амфітеатр, де відбуваються прощальні церемонії, меморіали, присвячені загиблим американським космонавтам, могили президентів, Могила невідомого солдата.
«На честь не всіх військових треба називати вулиці»
Катерина вважає: називати вулиці на честь місцевих героїв — це прояв поваги до внеску людини в розвиток громади або до її подвигу, але на честь не всіх військових варто називати вулиці. Під час перейменування потрібно врахувати:
– внесок людини в розвиток суспільства й міста в мирний час;
– військові здобутки;
– думку з цього приводу близьких військового.
Якщо така ініціатива є і її підтримують громадяни, то вона має бути розглянута, обговорена та підтримана. Якщо громада не підтримує — це також нормально.
За весь час нам як родині загиблого з «міста» телефонували два рази — запросити отримати гуманітарну допомогу та прийти на День матері, — каже Катерина. — Це взагалі була жахлива ідея. Більше — жодної комунікації. Відповіді на офіційні запити — це просто відписки, не діалог. І це при тому, що ми регулярно запрошуємо депутатів на заходи «Міста Героїв».
Плани міста: від управління культури та погляд депутата міської ради
Заступниця начальниці управління культури виконкому Криворізької міської ради Валентина Юшкова повідомила, що є рішення Криворізької міської ради від 28 липня 2023 року №2887 «Про внесення змін до рішення міської ради від 09.10.2017 №2043 “Про збереження, утримання та встановлення пам’ятних знаків у м. Кривий Ріг”».
Цим рішенням ми внесли зміни у регламент роботи комісії зі збереження пам’ятних знаків у Кривому Розі, — каже Валентина Юшкова. — Тепер у рішенні зазначено, які документи треба надавати для встановлення пам’ятного знака на честь загиблого захисника, прописано, хто має право подавати кандидатуру для встановлення дошки, затверджено ескізний проєкт.
Меморіальна дошка, повідомляють в управлінні культури, встановлюватиметься за гроші з бюджету, якщо її розміщуватимуть на об’єкті комунальної або державної власності. Якщо це приватне підприємство, меморіальна дошка може встановлюватися спонсорським коштом.
У цьому рішенні прописаний порядок встановлення всіх пам’ятних об’єктів на території міста, і зокрема є підрозділ для тих, хто бажає встановити меморіальну дошку загиблим військовим бюджетним коштом. Існує комісія, до якої надходять клопотання; будь-який об’єкт встановлюється тільки за процедурою — клопотання і перелік документів. Мешканці міста, які хочуть ознайомитися з рішенням міської ради №2887, можуть звернутися до управління культури, виконкому міської ради або до авторки цього матеріалу.
Меморіальні дошки, встановлені в гімназії №94 до 28 липня 2023 року
Додаток до рішення міськради від 28 липня 2023 року
Варто зазначити, що рішенням Криворізької міської ради від 28.10.2022 №1515 у Кривому Розі перейменували (та найменували) низку топонімічних об’єктів, які вшановують українських захисників — живих і загиблих.
Депутат Криворізької міської ради, заступник командира військової частини 3011 Національної гвардії України, полковник Олександр Пискун висловив таку думку:
«Війна триває, і вона йде з 2014 року. Хоч ми всі віримо в неминучу перемогу, але ніхто не може сказати, скільки ще буде тривати ця ненависна війна, скільки ще життів військових і цивільних вона забере. Інформація про точну кількість загиблих криворіжців не поширюється, але ми можемо піти на кладовище і подивитися на Алею Слави та Сектор почесних поховань. Це вже давно не сотні.
Я співчуваю всім рідним і близьким загиблих, розумію їхній біль від утрати. Я на власні очі бачив смерть солдатів та офіцерів. Я можу не відводити погляд перед їхніми родичами, бо ніколи не ховався за спинами солдатів. З повагою ставлюся до всіх чоловіків і жінок, які одягли форму й узяли до рук зброю. Але захист Батьківщини є конституційним обов’язком кожного громадянина України, тому моя повага пов’язана із самосвідомістю і бажанням виконувати громадянський обов’язок цих людей, а не з героїзмом.
Мені дуже шкода, що в нашому місті є політики-балакуни, які просто користуються ситуацією й охопленими горем родичами загиблих. На багатьох вулицях уже кілька загиблих. То як тоді бути? Жереб кинути чи сусідню назвати? Але й там уже можуть бути загиблі. Слідувати принципу «хто перший подав петицію, на честь того і вулиця»? А як же безвісти зниклі? Статистика така, що багато хто вже ніколи не повернеться. Ми готові боротися за свою землю до останнього українця. Що робити, коли вулиці закінчаться? У нас у місті вже є назви на честь військових частин, силових структур, захисників Маріуполя — це назви, які об’єднують.
Я вважаю, що ми повинні зосередити зусилля на допомозі та підтримці військових частин задля нашої перемоги. Тим, хто ще не знайшов сміливості зібратися й піти до територіального центру комплектації, час узяти до рук зброю і таким чином наблизити перемогу. Озброєння й техніка, які дають нам західні партнери, без людей воювати не будуть. Та і підтримувати нас не стануть, якщо побачать, що ми воюємо з-під палиці. Мою думку поділяє більшість депутатів у міськраді. Жоден загиблий не буде забутий. Проженемо ворога, звільнимо кожен метр рідної землі й згадаємо кожного, хто віддав своє життя за Україну».
Погляд представниці робочої групи з перейменування
Перейменовані в Кривому Розі топоніми, що вшановують захисників України, переважно містять загальні назви різних родів військ, бригад, батальйонів, наприклад вулиці Героїв Правого сектора, 21-ї бригади Національної гвардії, 40-го батальйону «Кривбас», Захисників Азовсталі, майдан Захисників Криворіжжя, сквер Захисників українського неба та інші.
Редакція 1kr.ua раніше створила низку матеріалів про те, що Криворізька міська рада масово «не голосує» за петиції про перейменування вулиць, шкіл та інших об’єктів на честь загиблих військових персонально. Мова йде про вшанування пам’яті загиблих на війні криворіжців Миколи Бондаренка, Єгора Біркуна, Олексія Різниченка, Івана Покідька, Олега Основи, Михайла Жолобова, Дмитра Стельмаха й інших. Більшість депутатів із опцій "за", "проти", "утримався" обирали четверту - взагалі не тиснути ніяку кнопку, тобто не голосувати
Таким чином, вони формально петиції розглянули (бо їх розглядали на засіданнях, де був кворум) і після цього авторам петицій давали відповідь, що "петиція не підтрисана", але по факту депутати просто відмовляються розглядати
Варто зазначити, що, наприклад, у Зеленодольській і Лозуватській сільських територіальних громадах Криворізького району персональні імена загиблих вулицям не дають також, натомість використовують назви «Захисників Батьківщини» й подібні.
Ольга Гончар — членкиня тимчасової робочої групи з перейменування топонімів Кривого Рогу. 9 місяців тому робоча група закінчила свою роботу, процес завершився перейменуванням (та найменуванням) 185 топонімів — вулиць, провулків, майданів тощо.
Моя особиста думка така: персональні назви на честь військових, які були мешканцями та мешканками Кривого Рогу і загинули, захищаючи Україну, доречні, — вважає Ольга Гончар. — Загиблих багато. Хтось загинув під час бою, хтось за інших обставин. Критерії, за якими можна перейменовувати, необхідно обговорювати. Попри надзвичайну складність цього процесу він має відбутися принаймні тому, що це дасть людям, які пережили страшне горе, мати змогу його озвучити й почути інших. Тому що на сьогодні складається враження, що влада не хоче чути цих людей.
Ольга говорить: вона спілкувалася з багатьма депутатами з різних політичних партій, щоб дізнатися їхню позицію. Більшість відповідали, що особисто вони, як люди, як фізичні особи, підтримують усіх родичів і близьких загиблих у бажанні зберегти пам’ять про своїх найближчих людей, але як депутати не можуть цього зробити: це викличе тяжкі емоції в інших родичів загиблих, які теж могли хотіти увіковічнити пам’ять таким чином.
Виходить так, що влада, яку ми частково обрали, а яку частково призначили, ніяк не взаємодіє з людьми, що добиваються вшанування пам’яті людей, які віддали найдорожче. Мене засмучує, що в Кривому Розі немає широкої дискусії про те, що назви вулиць — це найсильніший, найвагоміший інструмент меморіалізації, але ж є й інші: встановлення табличок, висаджування дерев, створення нових скверів. Це потрібно робити зараз, навіть під час війни, й особливо під час неї: щоб людям допомагали увічнити пам’ять про їхніх рідних і близьких, які загинули, захищаючи нас із вами, — каже Ольга Гончар.
Погляд історика
Кандидат історичних наук, доцент кафедри історії Криворізького державного педагогічного університету Андрій Тарасов також був членом тимчасової групи з перейменування.
Проблема з називанням вулиць на честь загиблих розуміла, ми стикалися з нею ще під час попередньої хвилі перейменування, — каже Андрій Тарасов. — Міська влада усвідомлює, що кількість загиблих продовжує збільшуватись, на жаль. Мова йде не лише про перейменування, а про комеморацію — це певні заходи з увіковічення пам’яті після війни.
Історик вважає, що доречними є такі варіанти вшанування пам’яті:
- облаштування меморіалів, де будуть перелічені імена загиблих із Кривого Рогу;
- встановлення меморіальних дощок на будинках і закладах освіти;
- називання об’єктів топоніміки з подальшими заходами, які інформуватимуть про військового чи військову;
- згадки в наукових роботах, документальних фільмах, дослідження;
- встановлення пам’ятників і меморіальних комплексів.
Андрій вважає: у Кривому Розі недорозвинена система комунікації в місцевих громадах. Люди сприймають перейменування як щось «спущене зверху». Хоча громадам, які хочуть добитись перейменування на честь їхнього сусіда, наприклад, який загинув на війні з Росією, варто не здаватись і тиснути, а місцевій владі — реагувати і підтримувати.
Читайте також: Сусід був героєм: жителі вулиці Свірської обурені, що чиновники не перейменували вулицю на його честь.
Для нас важлива не просто наявність якоїсь назви чи таблички, для нас дуже значуще, щоб пам’ять зберігалася різними способами, щоб була якась дія. В Ізраїлі, наприклад, є хвилина, коли зупиняється весь транспорт, робота закладів, і всі вшановують загиблих.
Погляд філологині
Наталія Малюга, доцентка кафедри української мови КДПУ, членкиня тимчасової робочої групи з перейменування об’єктів топоніміки Кривого Рогу і членкиня робочої групи з напрацювання рекомендацій щодо приведення назв сіл, селищ, міст у відповідність до стандартів державної мови при Національній комісії зі стандартів державної мови, у коментарі 1kr.ua описала свій погляд на звучання імен загиблих військових у міському просторі.
Кривий Ріг, як і будь-який інший населений пункт, має вшановувати пам’ять загиблих героїв, завдяки яким збережено нашу державність. Потрібно визнати, що кількість загиблих неухильно зростає. Хто візьме на себе сміливість визначити, на чию честь назвати велику людну вулицю, чиє прізвище носитиме маленька вуличка з кількома десятками зареєстрованих мешканців десь у віддалених мікрорайонах, а чиїм іменем достатньо перейменувати провулок?
Ушанування героїв передбачає збереження пам’яті про них для наступних поколінь без можливого небезпечного ранжування рівня героїзму. Вдале рішення — встановлення меморіальних дощок на будинках, де жили загиблі, на корпусах навчальних закладів, де вони навчались, на фасадах установ, де працювали. Є цінний досвід висадки алей з іменними деревами, кожне має табличку з QR-кодом, у якому міститься інформація про героя, його подвиг, відзнаки.
Як в інших містах шанують загиблих військових
У Калуші Івано-Франківської області є ініціатива «Цифрові пам’ятники». Про це на своїй Facebook-сторінці повідомив міський голова Андрій Найда. Цифрова пам’ятна дошка — це фотографія загиблого бійця з QR-кодом. Скануючи код, користувач переходить у мобільний додаток Bank of Memories, де розміщують відеоісторії про військовослужбовців. Додавати матеріали в застосунку зможе будь-хто, попередньо зареєструвавшись.
Фото: kalushfm.com.ua
Меморіальні дошки в інших містах України почали встановлювати з початку повномасштабного вторгнення. У Чортківській громаді на Львівщині відомий архітектор Михайло Федик займається проєктуванням комплексу: пам’ятника загиблим у центрі та на цвинтарі, пам’ятного меморіалу.
Меморіальна дошка в Кам’янцi. Фото: vcim.ua
Тимчасові, «стихійні» меморіали встановлені майже в кожному великому українському місті.
Раніше ми писали про те, як мешканців Кривого Рогу запрошують до створення «стихійного» меморіалу на вході до парку Героїв навпроти виконкому.
Нагадаємо, що 1kr.ua створює власний меморіал загиблих військових у розділі про історію міста. Якщо ви були знайомі з тими, хто віддав життя у війні Росії проти України — напишіть про це редакції.
Матеріал написаний за підтримки ГО “Інститут масової інформації, що реалізує проєкт “Підтримка активних громадян під тиском в Україні” за фінансової підтримки Європейського Союзу
Редактор: Софія Скиба