Найважче було під час зимових блекаутів: історія криворізького шкільного звіринця

Найважче було під час зимових блекаутів: історія криворізького шкільного звіринця

Фото: Перший Криворізький

Чотири роки тому, за два роки до повномасштабної війни, в гімназії № 72 у Саксаганському районі Кривого Рогу виникла ідея створити невеликий зоологічний куточок. Цей задум одразу був втілений у життя.

Війна Росії проти України вплинула на диких та домашніх тварин. Тільки після руйнації Каховської ГЕС під загрозою загибелі 160 тисяч птахів та понад 20 тисяч диких тварин. Тому створення подібних зоологічних куточків неабияк важливо сьогодні для збереження біорізноманіття.

Про створення звіринця, розширення, та те, як зоокуточок пережив початок повномасштабного вторгнення, журналістці «Першого Криворізького» розповів автор цього задуму – вчитель біології Костянтин Шмагайло.

«Невеликий куточок швидко переріс можливості кабінету біології. Тому що коли одна клітка з папугою, один акваріум з черепахою і один ящик з павуками, то це ще нічого. А коли ящиків уже 10, акваріумів 5, а кліток 15, то воно все в кабінеті вже не вміщається», — розповідає Костянтин.


Адміністрація школи підтримала ініціативу та виділила для шкільного мінізоопарку невелике приміщення площею приблизно 50 квадратних метрів. В результаті зоологічний куточок переїхав в одноповерхову прибудову до кабінету біології.

«Далі пішло-поїхало. Вчитель трудів настругав мені брусів, ми з ним вдвох зробили стелажі. Потім наробили багато саморобних вольєрів, купили сітку. І отак-от місяць за місяцем, рік за роком цей звіринець збільшувався у своїх масштабах», — додає Костянтин Шмагайло.
Шкільний куточок фауни був створений, насамперед, для популяризації біології серед дітей.

«Звичайно, шкільна програма передбачає вивчення різних видів тварин. Але все це в теорії, за підручниками, в кращому випадку з використанням електронних технологій та інтернету. Одна справа, коли ти дивишся в екран, інша – коли чухаєш за вухом кроля, власноруч годуєш шиншилу, або дивишся на екзотичних мишей», — зауважує вчитель біології
.
Фото: Костянтин Шмагайло

«Ми живемо за рахунок пожертв дітей, батьків і бабусь. Люди з села везуть зерно, я готую кормосуміші, кошу сіно на дачі, привожу гілочки. Люди несуть овочі. Тобто рік війни ми пережили без втрат завдяки натурально-продуктовим донатам», — розповідає Костянтин.



Найважче звіринцю було під час зимових блекаутів.

«Наш звіринець не просто вижив. Найважче було під час зимових блекаутів. Перед містом постало питання виживання людей. А тут звіринець. Але, де закінчується людяність, там втрачається майбутнє. Що я дітям скажу після війни? Де Моїсей, Снейп, папуги?», — згадує Костянтин.
Читайте також: Біженці не тільки люди, а і тварини: про вплив війни на тваринний світ України

Фото: Костянтин Шмагайло

«Температура в звіринці знижувалась до 16 градусів, а це критично для тропічних птахів. Ми пошили палатки на клітки, для утеплення, підвищили калорійність кормів», — розповідає вчитель.

Коли війна почалася, значна частина дітей виїхала за кордон. Учні школу майже не відвідували, тому що навчання у форматі онлайн.

В гімназії дуже сувора безпекова дисципліна. Дітей наразі до звіринцю не пускають, бо це небезпечно. Організованих екскурсій зараз, як таких, немає, через повітряні тривоги. Але діти, проходячи повз школу, заглядають у вікна, сумують за звірятками.


«В довоєнний час 1-2 рази на тиждень учні нашої школи ходили сюди на години спілкування з тваринами. Брали віники, допомагали мені тут прибирати, різали моркву, приносили яблука, горіхи. Більше за все діти люблять годувати тварин, звичайно. Інтерактивна дія така класна. І кролів почухати можна, шиншилу погладити», — розповідає Костянтин.

На сьогодняшній день в шкільному звіринці досить чимало різних видів тварин. Іноді їх сюди приносять на перетримку, а потім залишають назавжди. Тому що дуже багато дітей виїхало за кордон.

У зоокутку проживають загалом більше тридцяти теплокровних тварин-ссавців, зо два десятки птахів, шість черепах, тритони, павук, таргани, жуки, равлики.

Зокрема:

  • шестеро декоративних кроликів, яких звуть Бенджамін, Руда, Сонік, містер Блек, Северус Снейп, містер Вайт;
  • четверо шиншил — Моїсей Львович, Хрустік, Дурепа, Поко-Поко;
  • пара чилійських білок дегу — чемпіони з втеч Бонні і Клайд;
  • ручна руда лісова білка (вивірка) Василь;
  • лабораторні щури Чіп, Гайка, біг Мама;
  • багато монгольських кігтистих мишей-піщанок.

«Цього шиншилу звати Хрустік, тому що він все гризе. Він може з’їсти пластмасову ручку, свій гамак у клітці. Тому йому постійно дають горіхи, щоб він гриз шкаралупи. Шиншили всі люблять спілкуватися, вони соціалізовані. Їх відвідують діти, вони люблять, коли їх чухають, приносять їм щось смачне», — розповів Костянтин.

Фото: Костянтин Шмагайло

«Ще в нас є шиншила Моісєй Львович. Він дуже старенький, йому 18 років. Він серцеїд і ловелас. Він такий ручний-ручний. Вони живуть максимум 20-22 роки», — ділиться співрозмовник.

Також доволі велика для школи колекція птахів:

  • четверо австралійських хвилястих папужки;
  • парочка карел;
  • один папуга-нерозлучник, правда, зазвичай, вони живуть парами, які в природі обирають собі самі;
  • австралійський червоно спинний співочий папуга;
  • ткачики-амадіни (горобцеподібні птахи, які живуть в Східній Азії і в Африці).

Фото: Костянтин Шмагайло

Живуть там три види черепах водяних, різноманітні таргани кормові, жуки. Їх дуже люблять миші, а черепахи годуються ними постійно.

«Наш звіринець не просто вижив в цей важкий час, а досяг стану стабільності та стійкості, як екосистема. Ми, звичайно, маємо амбітні плани з розширення та розвитку. Звісно, це в повоєнний час» — підсумовує Костянтин Володимирович.


Якщо маєте бажання та можливість, можна допомогти фінансово на утримання звіринця.

Реквізити:


ПриватБанк 5168 7520 8647 5285 (Костянтин Шмагайло)


Читайте також: Програмування роботів і вирощування нанополуниці: STEM-освіта в криворізькій школі



Фото: Даніїл Токмаков

Посилання скопійовано в буфер обміну