Криворіжці мають знати своїх героїв, — дружина полоненого нацгвардійця

Головне фото новини
Фото: Перший Криворізький
1kr.ua
“Коли Андрій телефонував з Маріуполя, розмова не була довгою, всього лише дві-три хвилини — він говорив, що все добре, а на фоні весь час щось вибухало та бахкало”, — говорить Оксана Пономаренко, дружина Андрія Полежаєва, нацгвардійця з криворізької частини, більш відомої як 3011.

Оксана розповіла журналістам “Першого Криворізького” про Андрія, його службу у Маріуполі та боротьбу за визволення чоловіка з російського полону.


У мирному житті

Андрій дуже любить спорт, до ротації майже щодня чоловік бігав на стадіоні, залучив до цього хобі і свою дружину Оксану. Також подружжя разом брали участь у велозмаганнях та забігах, які влаштовував криворізький велоклуб UBF.


“Андрій позаминулого року брав участь у веломарафоні “Залізна сотня”, минулого року ми разом волонтерили на марафоні.
Велосипед — це його пристрасть. Завжди чекали вихідних і прогулянок на двоколісних”, — розповідає Оксана.


Андрій влаштовує Оксані маленькі сюрпризи, завжди дарував квіти.
“Я могла сказати, що побачила якусь річ, яка мені сподобалась і за годину я вже забувала про неї, а Андрій про це пам’ятав та дарував”, — каже дівчина.

Андрій дуже добра людина, неконфліктна, завжди допомагає, нікому не відмовляє. А ще завжди виконує обіцянки.

“Він обіцяв мені повернутись додому”, — каже Оксана.


Маріуполь


8 лютого Андрій поїхав разом зі своїми побратимами на планову ротацію у Маріуполь.

“Я не хотіла його відпускати, казала що, три місяці — це дуже довго без тебе. Але він не вдома вже 10 місяців, то три — було б, в принципі нормально”, — каже Оксана.

24 лютого Андрій вийшов на відеозв’язок, просив не хвилюватись. На всі питання чоловік відповідав, що Оксані краще не знати деталей, бо дівчина все сприймає дуже близько до серця.


Проте Андрій розповів, як розбомбили Маріупольський зоопарк, він на власні очі бачив, як тікали звірі, як вони бігали вулицями міста.

На початку березня зник зв’язок.
“Він не писав і не телефонував п’ятнадцять днів. Ці дні тяглися, як п’ятнадцять років”, — каже Оксана.
Свій 40-й день народження Андрій зустрів на Азовсталі.
Напередодні він зателефонував дуже пізно вночі, Оксана вже спала. Чоловік сказав, що просто хоче почути голос рідної людини. Вдалось Андрію зателефонувати й у день народження говорив, що з ним все добре.

17 травня за наказом Президента України захисники оточеного ворогами Маріуполя вийшли у полон до росіян і зберегли життя.

“8 місяців у нас, рідних полонених, немає розуміння, що з нашими чоловіками, синами, братами. Дуже бентежить, що вже зима — чи тепло їм, чи мають вони достатньо їжі. Дуже переживаємо, все це страшно уявити. А головне — немає розуміння, коли вони повернуться”, — говорить Оксана.

Боротьба за визволення


Рідні полонених об’єднались: дружини, матері і сестри надсилають листи та телефонують у Міжнародний Червоний Хрест, Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. Кілька разів родичі влаштовували мирні акції у Кривому Розі, Дніпрі та Києві.

“Ми хочемо заявити про наших рідних, щоб про своїх героїв знали у Кривому Розі, а ще щоб знала і вся Україна, що Маріуполь боронили безстрашні й мужні криворіжці, які стали на захист незалежності країни”, — говорить Оксана.
Щоб допомогти повернути військовополонених, пишіть листи у Міжнародний Червоний Хрест та ООН, державні інстанції, які займаються звільненням полонених, тегайте їх у публікаціях у соцмережах.

Читайте також: Під мінометними обстрілами син хвилювався про рідних, — мама полоненого нацгвардійця

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.


Повітряна тривога

Попередня тривога тривала –
32 хв

Все гаразд

14 : 05

Новини 1kr.ua в Tеlеgram

Ми в соціальних мережах

Суспільство

Booking.com