Ми робимо можливе і неможливе, щоб усі захисники Маріуполя повернулись додому — криворожанка Крістіна Бережна

27-річна криворожанка Крістіна Бережна дружина нацгвардійця військової частини 3011 Руслана Бережного.

8 лютого Руслан поїхав на ротацію у Маріуполь. Там чоловік зустрів свій 33 день народження.

“Спочатку все було нормально, вони стояли у своїх позиціях, на блокпостах. Навчалися, були змагання. І 24 лютого він зателефонував і сказав, що почалась війна. Руслан попросив мене збирати речі і їхати з Кривого Рогу. В той день він ще двічі вийшов на зв’язок”, — розповідає Крістіна журналістам “Першого Криворізького”.

Батько та друг

Руслан чудовий батько маленької донечки Тані, їй зараз 2,5 роки. Він прекрасний друг, а також дуже добра людина і завжди допомагає своїм друзям, товаришам з якими разом служить.

“Я йому завжди казала, що він добріший за мене. Руслан — звичайна людина, яка хотіла жити у вільній країні, ростити доньку, досягати якихось цілей та жити у мирі”, — зі сльозами на очах говорить Крістіна.

Наступного разу Руслан зміг зателефонувати дружині лише у березні. Він не хотів лякати Крістіну, тому говорив, що все нормально, ніколи не скаржився. Просив їхати з міста та країни, мовляв, я вас потім знайду. Але Крістіна не розуміла, як вона може залишити чоловіка.

На Азовсталі

Згодом, коли захисникам Маріуполя довелось переміститись у єдине безпечне місце — на Азовсталь, в них лишалось мало їжі, води та медикаментів. Але і цим хлопці та дівчата з нацгвардії ділились із мирними мешканцями Маріуполя, з дітьми. Вони добували воду з труб. Крістіна розповідає, що в ті дні дівчата раділи, коли у Маріуполі йшов сніг, адже це означало, що у захисників та мирних людей, які знаходяться на Азовсталі, буде принаймні відносно чиста вода.

У підземеллях Азовсталі було дуже сиро та найменші подряпини на тілі не заживали, а навпаки – перетворювались на рани.

Востаннє Руслан вийшов на зв’язок 7 травня. Привітав донечку Таню з минулим днем народження, сказав, що дуже любить свою родину та сумує за ними. Пообіцяв, що все буде добре. Просив триматися, та вірив, що скоро буде вдома.

Спроби порятунку

Коли почалася евакуація, він довго не з'являвся у списках полонених. Крістіна телефонувала до частини, зверталася всюди, куди тільки могла.

Пізніше Руслан потрапив до списку полонених.

“Мені сказали, що він евакуйований на територію так званої ДНР, чекайте дзвінка від Червоного Хреста. Але дзвінок так і не надійшов”, — каже Крістіна.

Дівчина особисто їздила до Києва до Червоного Хреста, але інформації про чоловіка у них досі немає.
Окрім цього, у Києві Крістіна з іншими дружинами та мамами полонених просили екстракшн (евакуація військових у третю країну), але нічого не вийшло.

Червоний Хрест не пускають до полонених, Женевських конвенцій “ДНР-івці” не дотримуються, впевнена Крістіна. Тому рідні та близькі полонених закликають Європу та весь світ їм допомагати.

“Ми з дівчатами робимо все можливе та неможливе, щоб захисники Маріуполя повернулися додому. Ми їздили на акції, ми організовували акції, ми писали листи, спілкуємось із різними організаціями, ми підтримуємо контакт з усім світом. Там люди також організовують мітинги на підтримку хлопців та дівчат. Ми даємо інтерв'ю, хочемо, щоб був розголос, щоб світ дізнався про них. Після Оленівської трагедії ми побачили, що треба кричати про це”, — пояснює Крістіна.

Деякий час Крістіна та маленька Таня провели у Львові, потім родина повернулася у Кривий Ріг продовжувати боротьбу за повернення чоловіка та батька додому.

“Разом з дівчатами ми — сила, поодинці ми нічого не можемо. Ми кричатимемо до останнього військовополоненого, доки не витягнемо всіх. Ми вдячні всім захисникам, які захищають наш будинок, їм є куди повертатися”, — говорить Крістіна.