Хочу, щоб вони відчули життя «тут і зараз»: режисерка з Кривого Рогу про творчість і всиновлення

Хочу, щоб вони відчули життя «тут і зараз»: режисерка з Кривого Рогу про творчість і всиновлення

Фото: TSVETANA.PH

Осінній день для 15-річної Юлії Морозової розпочинається з дистанційки.

До школи "онлайн" уже всі звикли: то карантин, то війна. Після уроків Юля сідає на ровер і їде на вулицю Армавірська, 28 — у Шелтер Плюс, щоб встигнути на репетицію театральної постановки.

Вона займається в театральній студії вже 6 років, але ніколи не отримує головні ролі. Режисеркою там є її мама.


Вона хвилюється, щоб люди не думали, що вона головні ролі віддає мені, бо я донька. А у мене це класно виходить! — каже Юля трохи обурено.

Зараз Юлія — школярка, пластунка, волонтерка й акторка. Вона дуже стримана, наполеглива і, безперечно, талановита. А я пам'ятаю цю дівчину з 2017 року: і батьки, і всі навкруги називали її Юля Дзиґа, і це описувало характер 9-річної дівчинки. Тоді вона всього рік була у родині Морозових, які в 2016 році взяли її під опіку. Перший рік адаптації і для неї, і для прийомних батьків був непростим.



Юлія Морозова. Фото TSVETANA.PH

Зараз кожен день Юлі проходить у "Шелтері". Вона тут волонтерить зі своїми батьками, готується до вистави і приглядає за молодшим братом — 7-річним Марком, якого Євгенія і Роман Морозови взяли під опіку за 2 місяці до початку повномасштабної війни. Тепер і Юля, і Марко залучені до творчості і волонтерства.

Я вірю, що через роки діти згадуватимуть, що теж активно допомагали перемозі України, — говорить Євгенія.

Творчість — як можливість відволіктися від війни


З початку відкритого вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року до студії "Ті самі гойдалки" Євгенії Морозової-Попової долучились діти й підлітки, що переїхали до Кривого Рогу з тимчасово окупованих територій.


Вистави й репетиції студії теж набули іншого сенсу — жодна зустріч не обходиться без розмов про війну. Цього року "творчий сезон" восени не відкривали, бо він по суті й не закривався — репетиції тривали усе літо.


Фото: Шелтер Плюс

Ми розуміли, що дітям і підліткам треба відволікатися, — каже Євгенія у перерві між заняттями. — Коли до студії долучилися діти переселенців, ми знайомились.І одна дівчина говорить: "Я Ліза, з Маріуполя, я обожнюю фотографувати". І далі, сніжним комом, наступна людина: "Ліза з Маріуполя любить фотографувати, а я Оля з Херсону, ненавиджу орків".
Женя говорить: підлітки, які переїхали з окупованих територій і почали займатися в її студії, у перші місяці буквально весь час говорили про пережите в окупації. Приміром, дві родини виїжджали з Херсонського напрямку на машинах. Одна з них підірвалася на ворожій міні – люди загинули. В іншій машині були дівчина з дитиною. Вона втратила чоловіка, батька й інших родичів.


Режисерка згадує: колектив мав щось вигадати, щоб втішити і цю дівчину, й інших людей, які втратили на війні.

Коли у "Шелтері" був фестиваль "Картонівка", наша студія виступала з театралізацією, — говорить донька Жені Юлія. — І на книгодень, читали фрагменти з "Хронік Нарнії", "Гаррі Поттера". Зараз я асистую в проєкті "Літня пригода ТУТ". Творчість допомагає давати раду емоційним "гойдалкам". Меншає думок на кшталт "ми всі помремо" більшає — "ми під надійним захистом". Ще я почала вишивати. Просто пхаєш голку у тканину, і це та-а-к допомагає впоратисяз емоціями!



Фото: Шелтер Плюс


Тут і зараз: книгодні, мумі-тролі й повітряна тривога


Ми розвантажували 7 тонн продуктів щоранку, 5 тонн на вечір роздавали, — згадує Євгенія про перші місяці великої війни і роздачу гуманітарки в Шелтері. — Врешті переселенці запитували, чи можна до нас приходити дітям просто погратися. І тоді я зрозуміла, що ми маємо щось вигадати для них.
Євгенія з чоловіком Романом понад 20 років волонтерять в культурно-громадському центрі "Шелтер Плюс", що на Армавірській, 28. За ці роки тут втілювали різні проєкти: інклюзивний мистецький проєкт "Краще Разом", режисеркою якого і є Євгенія; тут працює студія звукозапису, дитячий клуб розвитку "Схованка" як альтернативна освіта для школярів, платформа з наставництва для дітей-сиріт тощо. Коли почалась війна, Шелтер, виправдовуючи свою назву, продовжив давати прихисток і допомогу тим, хто її потребував.

Шелтер Плюс завжди був безпечним місцем для різних людей, — каже Женя. — Я зрозуміла, що війна — найголовніший момент в історії Шелтера. Він рятуватиме людей, і я хочу бути до цього долученою .

Навесні Шелтер допомагав внутрішньо переселеним гуманітаркою — продуктами й засобами гігієни. Вже тоді кількість переселенців у місті перетнула 50 тисяч.


Влітку 2022 року в Шелтері з'явився проєкт "Літня пригода ТУТ". Філософія його в житті "тут і зараз": поки триває війна, поки звучить повітряна тривога, поки люди розкидані по світу. У Шелтері організували книгодні для дітей і підлітків з Кривого Рогу і для тих, що переїхали з окупованих територій. Кожна локація тоді була тематичною: по "Гаррі Поттеру", "Хронікам Нарнії", "Медведику Паддінгтону" – всі вони про дружбу, цінності і любов, якої нині часто бракує.



Фото: Шелтер Плюс

На книгодні з дітьми й підлітками ми читали книжку про Паддінгтона, — говорить Євгенія. — Згадували, що він так само був переселенцем. З маленькою валізкою і запискою від тітки він потрапив у невідоме місто до незнайомих людей. Я хотіла дати зрозуміти: незрозуміла ситуація може перетворитися на цікаву мандрівку-пригоду, якщо ти будеш відкритий до подій і людей, які хочуть тобі допомогти.





Фото: Шелтер Плюс

У рамках проєкту "Літня пригода ТУТ" у Шелтері був захід, пов'язаний з Туві Янсон, її історією про мумі-тролів. Авторка писала про них під час Другої світової. В цих історіях жодного слова про війну, але згадуються катаклізми, які перевертали життя персонажів, але завдяки друзям і сім'ї, що завжди були поруч, вони переживали це краще. У Шелтері зробили родинний театралізований захід, квест. Сім'ї переселенців мандрували по пунктах, і теж долали випробування.





Женя довго добирає відповідь на питання, чому вона, її чоловік і двоє дітей всі ці 7 місяців залишаються у Кривому Розі і практично без вихідних працюють і волонтерять. Врешті говорить:

Я знаю точно, що є люди, у яких є сила рятувати себе. Є здатні рятувати себе і свою родину, сусідів. А є ті, що можуть рятувати всіх навколо.

Знайома Євгенії на початку великого вторгнення сказала їй: ти не виїжджаєш, бо тобі, мабуть, не так шкода дітей, тому що вони прийомні.



Фото TSVETANA.PH

Женя посміхається.

Це зовсім не про те. Це мої діти. Вони мої рідні. Не по крові. Не біологічно мої рідні. Але мої, рідні, — це 100%. Ми не в рожевих окулярах. Ми знаємо, що може статися з патріотами, які всі ці роки активно оголошували свою позицію. Але все одно прийняли рішення лишатися тут. Бо ми потрібні тут, у Кривому Розі.

Євгенія і Роман Морозови вже декілька років виховують Юлю і 9 місяців — Марка. Женя наголошує: замисліться про тих всіх дітей-сиріт, що через війну набули такого статусу і про подальшу загрозу потрапляння їх в інтернатні заклади, де для дітей не можуть забезпечити ані індивідуального підходу, ані надати ту любов і піклування, які діти можуть отримати в родині. Якщо ви думаєте над всиновленням і бажаєте дізнатись досвід родини Морозових, напишіть Євгенії.


Євгенія, Юлія, Марко і Роман. Фото TSVETANA.PH


Цей матеріал створено завдяки ГО «Інтерньюз-Україна» у межах програми «Український фонд швидкого реагування», яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США. Вміст є виключною відповідальністю «Першого Криворізького» і не обов'язково відображає погляди Державного департаменту США та IREX.

Фото: Даніїл Токмаков

Відео: Даніїл Токмаков

Редактор: Софія Скиба

Посилання скопійовано в буфер обміну