Що збудували на секторі військових поховань у Кривому Розі за 2025 рік

Наприкінці грудня 2025 року роботи на секторі військових поховань Центрального кладовища Кривого Рогу залишаються незавершеними. На початку цього року у Департаменті розвитку інфраструктури (ДРІМ) заявляли: до кінця 2025-го тут мають з’явитися каплиця, ритуальний майданчик, огорожа з брамами, центральні флагштоки та замощення площі. Разом із Тетяною Різниченко — матір’ю загиблого Олексія Різниченка — журналістки «Першого Криворізького» побували на секторі й зафіксували фактичний стан виконання робіт.

На території сектору за 2025 рік виконали частину запланованого. Зокрема:

• замостили центральну площу;
• збудували вхідну браму (втім, підхід до неї так і не завершили);
• встановили частину огорожі (але вона обривається і не охоплює всі ділянки);
• облаштували місце для відспівування;
• встановили флагштоки (у жовтні 2025 року).

Водночас майже кожен із цих об’єктів залишається недоробленим. Територія навколо флагштоків не впорядкована, центральна вхідна група не завершена, а частина огорожі відсутня — вона закінчується там, де раніше не планували нових поховань, проте вони продовжують з'являтися.



На секторі через 3 роки від перших поховань з'явилось місце для відспівування. Каплицю, будівництво якої мало завершитись у листопаді, так і не добудували — зведена лише основа. При цьому погодні умови впродовж літа й осені дозволяли безперешкодне будівництво — дощі були лише наприкінці осені.




Окрема проблема — зелені насадження. Місця під них залишили незавершеними, а самих рослин, за словами родин, планують посадити надзвичайно мало на таку велику територію. До того ж сумнівно, що вони будуть там рости, адже у місці, відведеному для них, постійно стоїть вода.0



Натомість на секторі давно вже готовий постамент під центральний меморіальний пам’ятник. Однак самого пам’ятника не існує навіть у вигляді проєкту — конкурс на його створення так і не оголосили за понад рік з моменту обіцянки. Через це, за словами Тетяни Різниченко, навіть уже збудовану основу, ймовірно, доведеться демонтувати: майбутній автор скульптури може мати зовсім інше бачення композиції, для якої не підійде цей постамент.



Один із ключових конфліктів — замощення між могилами. За проєктом воно передбачалось, але з договору з підрядником ці роботи виключили. Причина — невідповідність проєктного розташування могил реальному. Родини ще у 2024 році звернули увагу: на проєктних схемах могили розміщені рівними рядами, тоді як у реальності між ними є зміщення — подекуди понад метр. Родини вимагали скоригувати проєкт, аби пам’ятники стояли безпосередньо на могилах. Минуло півтора року, але коригування так і не внесли. Натомість відповідальність за зупинку робіт почали покладати на самих рідних загиблих військових.




Раніше родини масово писали заяви з вимогою не проводити будівельні роботи безпосередньо на могилах — так вони протестували проти встановлення намогильних споруд червоного кольору.

Читайте також: Юрій Вілкул відреагував на звернення від родин загиблих військових

Згодом їм повідомили: будівництво продовжать, якщо заяви перепишуть. Родини пішли на це, але роботи так і не відновилися. Пізніше з’ясувалося, що частину заяв визнали «юридично неправильними». Лише після особистих візитів до міськвиконкому людям дали зразки «правильних» заяв, які вони одразу переписали.





Після рішення міськради у січні 2025 року дозволити родинам самостійно встановлювати пам’ятники з частковою компенсацією з бюджету, багато хто так і зробив. Тепер між могилами — вузькі проходи або їх немає зовсім, подекуди відстань — на ширину стопи. Людям похилого віку або з інвалідністю пройти між похованнями практично неможливо. За таких умов реалізувати обіцяне загальне замощення виглядає технічно нереальним.




Що далі — невідомо. Станом на кінець 2025 року родини офіційно не отримували жодних письмових повідомлень про подальші плани щодо сектору: ані про відмову від загального замощення, ані про новий проєкт, ані про конкурс на меморіал. Фактично на секторі немає ні обіцяного меморіального комплексу, ні завершеної інфраструктури.

Зараз спільнота родин загиблих, на жаль, розкололася, — розповідає «Першому Криворізькому» Тетяна Різниченко. — Є частина родин, які вже не вірять, що щось може змінитися, що міська влада справді зробить щось для вшанування пам’яті наших загиблих. Тому ці родини самостійно починають встановлювати пам’ятники, дехто навіть намагається об’єднуватися, щоб робити хоча б якесь спільне замощення. Але є й інша частина родин — ті, хто все ще чекає і намагається домогтися від влади виконання обіцянок.

Ми все ж сподіваємося, що зможемо свого добитися: що буде загальне замощення, що оголосять конкурс на намогильні споруди, що для тих, хто ще не встиг встановити пам’ятники, виготовлять однакові надмогильні знаки — світлі козацькі хрести. Ми дуже на це сподіваємося.

Нам у департаменті соціальної політики казали, що меморіал — це все, окрім могил. Але ми розуміємо: головне в цьому меморіалі — саме могили, і саме їм має приділятися найбільша увага. Натомість зараз найбільше уваги приділяється паркану.

Ми втратили найголовніше. Це набагато більше за будь-які кошти, які можна «отримати» на будівництві меморіалу. Людська пам’ять — важливіша за гроші.