Хто кого перехитрить за допомогою технологій: історія морського піхотинця з Кривого Рогу

Хто кого перехитрить за допомогою технологій: історія морського піхотинця з Кривого Рогу

Фото: Перший Криворізький

Підполковник Богдан Пржегалінський — один із тих українських офіцерів, хто у військовій справі вже пів життя. У 30 років він — повний лицар ордена Богдана Хмельницького, був командиром 503-го окремого батальйону морської піхоти, а нині боронить південний напрямок фронту в складі 39-ї бригади берегової оборони 30-го корпусу морської піхоти. Усі чоловіки в родині Пржегалінських носили військову форму, і Богдан не зрадив цю традицію.

«Росія не полишає спроб висадитись на правобережжі Дніпра»


Богдан Пржегалінський і його 39-та бригада берегової оборони зараз стоять на південному напрямку. Він говорить: незалежно від лінії фронту, обстановка завжди складна, і південь не виняток. Ворог постійно намагається завдати ударів по правобережжю Дніпра, застосовуючи ракети та дрони для атак на великі міста.

Противник не відмовляється від ідеї форсувати Дніпро з лівобережжя, тримає регіон у постійній напрузі й намагається домінувати, розтягуючи підрозділи Сил оборони.

Рідний для Богдана Кривий Ріг Дніпропетровської області ще з початку повномасштабного вторгнення перебуває під загрозою ворожих атак. За останні місяці лінія фронту наблизилась до кордонів Дніпропетровщини. Військовий розповідає про загрози для регіону:

«Окупанти намагаються просунутися з Донецької області на територію Дніпропетровщини. Проте після наших контрнаступальних дій на правому березі Дніпра ворог змушений відступати на лівий берег. За цим напрямком поки що стабільно, але на Донеччині — значно складніше. Війна триває, ситуація динамічна, і ворог не припиняє атак. Нашим людям треба пам’ятати про це, не нехтувати небезпекою і бути готовими захищати рідний край, якщо доведеться».
Говорячи про особисте ставлення до обстрілів рідного міста, Богдан пояснює:

«Для мене вся Україна — рідний дім. Звісно, Кривий Ріг — це моє місто, де я народився і виріс, тут живуть мої батьки. Коли ворог б’є по рідних місцях, це боляче. Але ми робимо все, щоб таких ударів було якомога менше».

Військова справа — це також мистецтво


Відчуття патріотизму в Богдана сформувалося ще в дитинстві. Батьки виховували сина в любові до України, а його перша вчителька відповідально ставилась до патріотичного виховання та часто наводила приклади з історії боротьби українського народу за незалежність.

У родині Пржегалінських захищати Батьківщину завжди вважалось великою честю. Усі чоловіки служили у війську — хтось офіцером, хтось солдатом строкової служби.

«Кожен з них показував, що служба у війську — це почесна робота. Їм також хотілося, щоб їхній нащадок став офіцером.Я обрав цей шлях, бо з дитинства мене привчали до дисципліни й порядку. Мені подобалася зброя, ми ходили з батьком до магазинів зброї, дивились фільми на військову тематику», — розповідає Богдан.
У 2010 році, після дев’ятого класу, 15-річний Богдан вступив до Криворізького військового ліцею, бо прагнув спробувати себе в армії та мав бажання захищати свою Батьківщину.

Після цього він обрав шлях професійного військового і вступив до Національної академії сухопутних військ. Закінчивши академію, став офіцером і продовжив службу в лавах морської піхоти. Він не розглядав інших варіантів, окрім військової справи, але завжди цікавився творчістю, займався єдиноборствами, плаванням, футболом. Також грав у дитячому театрі, активно брав участь у шкільних заходах і часто був ведучим на різних подіях.

«Військова справа для мене — це свого роду творчість. Любов до творчості допомагає триматись, вигадувати щось нове, свою тактику, військові хитрощі. Це свого роду мистецтво, мистецтво війни».


Богдан з побратимом

«Розірвати кільце не вдалось»


Коли 24 лютого 2022 року Росія розпочала широкомасштабне вторгнення, Богдан служив начальником розвідки в 503-му окремому батальйоні морської піхоти поблизу Верхньоторецького, що на Донеччині. Ворог наступав по всіх напрямках. 28 лютого батальйон передав позиції суміжним частинам і готувався до рейду на Маріуполь, щоб спробувати розірвати ворожу блокаду і зробити коридор для виходу захисників з оточеного міста.

«Разом із батальйоном ми вийшли назустріч ворогу, який наступав з півдня — з напрямку Криму, Мелітополя, Бердянська, — і вступили в бій. На жаль, розірвати кільце не вдалось, тож перейшли до маневрової оборони, стримували ворога, якого було вдесятеро більше. Наші позиції тримались на рубежах Великої Новосілки, Пречистівки, Павлівки, Вугледару — і саме тут вдалося зупинити спроби оточення українських Сил оборони в Донецькій області», — згадує військовий.
503-й батальйон вів маневрову оборону в таких населених пунктах, як Зачатівка, Червона Поляна, Євгенівка, Кринки, Пречистівка, Новоукраїнка, Покровськ, Урожайне, й інших точках Донеччини та Херсонщини. 12 березня 2022 року під час бою біля Євгенівки із силами противника, що переважали, загинув найкращий друг Богдана і командир 503-го батальйону — Павло Сбитов. Офіцер до останнього залишався разом зі своїм підрозділом і керував відбиттям атаки. Президент присвоїв захиснику звання Героя України посмертно.

Богдан Пржегалінський і Павло Сбитов

Невдовзі після загибелі Павла Сбитова Богдан очолив 503-й батальйон морської піхоти. Одними з найскладніших завдань для підрозділу, за словами командира, були форсування Дніпра і висадка на лівому березі окупованої Херсонської області.

«Дев’ять місяців батальйон виконував завдання в населеному пункті Кринки на своїй окремій ділянці поруч з іншими бригадами корпусу морської піхоти, територіальної оборони, зокрема й 39-ї бригади, у якій я зараз служу. Ми завдали противнику дуже великих втрат і не давали змоги задіяти низку підрозділів на Запорізькому та Донецькому напрямках», — говорить військовий.

«Хто швидше адаптується, той буде на крок попереду»

Сьогоднішня війна кардинально відрізняється від того, що було у 2014–2015 роках, вважає Богдан Пржегалінський. За його словами, класичні способи ведення бойових дій, коли можна було зосередити великі сили в одній точці для наступу або штурму, зараз практично неможливі. Постійний контроль повітряного простору й території здійснюють безпілотники, які створюють так звану буферну зону, де будь-яке скупчення військ можна миттєво виявити і знищити.

Це змушує командирів бути гнучкими, швидко адаптовуватись до нових умов, винаходити нестандартні рішення, удосконалювати тактику і методи ведення бою.

«Обов’язок кожного командира — не лише виконувати завдання, а й уважно слідкувати за розвитком війни, ретельно аналізувати кожну операцію — від відбиття штурму до планування наступу, адже супротивник теж не стоїть на місці. Результат залежить від того, хто перехитрить іншого, використовуючи новітні технології», — додає він.
Підполковник вважає, що нинішній український досвід у війні стане важливим внеском у світову військову науку:

«Наші підходи та методи будуть взяті за основу для написання нових бойових статутів в арміях в усьому світі. Те, що сьогодні вважається передовим, завтра може вже бути застарілим. Війна — це постійний рух уперед, розвиток, упровадження нових систем спостереження, роботизованих комплексів, важкої техніки та озброєння. Вона ніколи не буде такою, як раніше. Ми повинні бути готові до цих змін».
На думку Богдана, попри всі технологічні новації та зміни завжди актуальними у війні будуть ретельний аналіз бою, врахування ризиків при плануванні операцій, надійна логістика, постійна підготовка, самовдосконалення.

«Хто швидше адаптується і хто плідніше працює, той завжди буде на крок попереду і переможе», — підсумовує він.

Роль командира: вимоги та відповідальність


Для Богдана Пржегалінського роль командира полягає у строгості, вимогливості та справедливості. Він переконаний, що бійці повинні отримувати заслужений відпочинок і бонуси за гарну роботу й самовіддане виконання бойових завдань. Справжня відповідальність командира, на думку Богдана, — максимально спланувати бойові дії та зберегти особовий склад.

«Я завжди вчу свій особовий склад продумувати все, наскільки це можливо, хоча є речі, на які не вплинути, наприклад закони балістики. І я завжди намагаюсь робити по максимуму для свого особового складу, для своїх морпіхів, яких я дуже сильно поважаю, люблю і ціную, як рідних мені людей», — зазначає він.

Богдан Пржегалінський

Для Богдана людяність у війні — це чесність і справедливість перед собою та своїм особовим складом. Людяність щодо ворога — поняття відносне, але саме вона відрізняє українських воїнів від окупантів.
«Загарбники свідомо знущаються з наших полонених, катують їх, часто знімають це на камеру, щоб принизити наш моральний дух. Ми відверто ненавидимо тих, хто прийшов загарбати наш дім і вбивати наших дітей. Але вони не лякають нас — лише зрощують глибшу ненависть і злість до них».
Богдан підкреслює принципову різницю між мотивацією українців та агресорів:
«Ми не вбиваємо заради вбивства, як це роблять росіяни. Ми захищаємо нашу свободу, право жити, називатись українцями, мати незалежну державу. Ми захищаємо свій дім і своїх дітей».
На кожному етапі свого становлення Богдан Пржегалінський зустрічав різних командирів, які закладали важливі цінності, формували відповідальність за прийняті рішення та навчали вести бойові дії.

Нині моральним орієнтиром для Богдана є Герой України, полковник Вадим Сухаревський на псевдо «Борсук». Це перший командир 503-го окремого батальйону морської піхоти, саме він створював і формував цей підрозділ:

«Для родини “борсуків” він став батьком. Він виховував нас, передавав свої знання та досвід. А ми, поглинаючи це, вдосконалювали себе та передавали знання своїм підлеглим на різних рівнях», — говорить Богдан.
Ще одним важливим прикладом для військового є Герой України, майор Павло Сбитов:

«Він був моїм другом, і хоча ми були однолітками, я завжди вчився в нього. Людина безумовно талановита, командир від Бога. Я спостерігав за його рішеннями та навчанням особового складу, і це дуже допомогло мені, коли я став командиром батальйону».

Крім того, Богдан відзначив генерал-майора Михайла Драпатого, Командувача об’єднаних сил ЗСУ, та підкреслив, що в Україні є багато командирів, офіцерів і генералів, із яких можна брати приклад. Їхні відвага, стратегічне мислення та відданість справі надихають і демонструють, як справжні лідери можуть вести свої підрозділи до перемоги.

Обереги й талісмани: символи підтримки


Підполковник має кілька особливих предметів, які служать йому оберегами й талісманами. Це фамільний перстень — подарунок батька на 30-річчя. Перстень із гравіюванням першої літери прізвища вже багато років передається в родині від батька до сина. Він уособлює силу всього чоловічого роду Пржегалінських і надає підтримку всім, хто його носить. Не менш важливими талісманами для Богдана є натільний хрест, який він отримав від батька в юності, та образ Господа Ісуса Христа — подарунок хрещеної матері на день народження. Завжди з військовим і срібний кулон з автоматом і гітарою, що має особисте гравіювання. Цей кулон Богдан отримав за участь у фестивалі «Пісні, народжені в АТО», де він із другом виконав авторську пісню його товариша. Для Богдана цей кулон є символом поєднання творчості з військовою справою.

«Найцінніше, що в мене є, — це люди»

Богдан черпає силу і мотивацію в найближчих людях — побратимах і сім’ї. Близькі допомагають захиснику витримувати навантаження та боротися з вигоранням.
«Люди — це найцінніше, що в мене є. Я хочу, щоб наступні покоління жили краще за нас, щоб ми не допускали розколу, роз’єднання й поділу. Для мене немає поділу. Для мене єдина й незалежна Україна — це найсильніша мотивація», — зазначає військовий.
Для заступника командира не буде спокою, поки триває війна й наші захисники не звільнять окуповані території. Військовий зазначає, що може відчути умовний спокій, коли він упевнений у навченості особового складу, якості спланованої операції, у своїх засобах для успішного виконання бойового завдання.
«Суспільство має пам’ятати, яку ціну платять українські захисники й захисниці, кожного дня віддаючи свої життя за волю та незалежність України, за спроможність українців жити — відносно спокійно займатися своїми справами, працювати, ходити в кафе й ресторани. Це все завдяки силам оборони України, які якісно виконують свої завдання попри сили противника, що переважають. Людям варто це цінувати та пам’ятати кожне віддане за Україну життя, допомагати війську й підтримувати наших воїнів», — зазначає Богдан.
Ідеальна Україна для Богдана — це насамперед свідомі люди, адже чим вища свідомість суспільства, тим стабільніша країна в усіх аспектах: економічному, соціально-побутовому, історичному.
«Щоб громадяни пишались тим, що вони українці, не виїжджали за кордон, а розбудовували нашу країну, підтримували українське, говорили українською мовою і були справжніми патріотами», — додає військовий.
Богдан вважає, що війна або готовність до війни — це перманентний стан нашого народу.
«Ніхто, крім нас, не побудує наше сильне суспільство — жодні партнери чи інші країни. Ми поборемо ворогів і відбудуємо країну, та для цього треба докласти максимум зусиль. Ми сильні, мужні та незламні, у нас все вийде і все буде добре», — підсумував захисник.
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.

Посилання скопійовано в буфер обміну