Щоденний вибір і самоідентифікація: у Кривому Розі відбулась прем’єра вистави
Фото: Перший Криворізький
Про це повідомляє журналістка «Першого Криворізького», яка побувала на події.
Читайте також: У Кривому Розі проходить виставка пам`яті учасників бойових дій.
Вистава «Ліфтчик» є частиною циклу монологів про самоідентифікацію, створених Павлом та Андрієм.
Головний герой, якого грає Павло, застрягає в ліфті без зв'язку з зовнішнім світом, його розривають протиріччя, куди потрібно рухатися — повернутися назад вниз чи підійматися нагору до мети. Це все відбувається у формі діалогу двомовного персонажа, який сидить всередині однієї особистості. Водночас Павло підкреслює, що його роль — це не фізична людина, а уособлення певної сили обставин, що штовхає героя до усвідомлення необхідності змін. Андрій також у виставі грає не персонажа-людину, а певні обставини, які впливають на головного героя.
«Я сподіваюсь, що глядачі сьогодні побачили себе. Людина, яка застрягла в ліфті — проста аналогія відносно ситуації, в якій більшість людей в країні на цей час опиняється, і їм потрібно знайти той єдиний голос, який потрібно слухати. Мій персонаж — це не фізична особа, а певна сила обставин, яка подає сигнал і примушує людину доходити до висновку “потрібно щось змінювати», — доповнює Павло.Митці переконані, що мистецтво не повинно давати готові відповіді, а має спонукати глядача шукати цю відповідь самостійно. Вони не намагаються щось донести до глядача, а направляють його:
«Ми шукаємо відповіді разом з глядачем, запрошуємо їх у цю ж кімнату, щоб вони мали простір для роздумів і переварювання своїх усвідомлень», — каже Андрій.
Він також зазначає, що виставу не так цікаво дивитися, коли з перших слів чи нот музики відразу зрозуміло, чим усе закінчиться. Тому митці намагаються мотивувати відвідувачів їхніх вистав мислити.
«Ми даємо глядачам певні факти й емоції, які вони сприймають через свою призму світосприйняття — аналізують, переварюють, відкидають чи приймають нові думки», — додає Андрій.Павло розповів про складнощі, з якими вони стикалися під час підготовки вистави: було мало часу на підготовку, більшу частину сценарію режисери зробили в онлайн-форматі, бо Павло служить в ЗСУ. Все, що не ввійшло до цієї вистави актори планують вставити в наступні частини монологів про самоідентифікацію.
Митці також прагнули, щоб вистава не була лише драматичною чи похмурою, обмеженою закритим простором, а була зрозумілою і навіть викликала усмішку.
Криворізький художник Ренато Ортіс, який відвідав виставу зазначив, що, на його думку, це найсильніша вистава Павла та Андрія.
«Вистава наштовхнула мене на особисті роздуми про щоденний вибір людини. Я вражений і я сподіваюсь, що цю виставу вони ще не раз запропонують глядачу», — додав художник.Інша відвідувачка, яка регулярно ходить на вистави Павла й Андрія говорить, що ці митці їй подобаються як окремо, так і в тандемі.
«Вони люблять свою справу, вкладають в це багато зусиль, змушують людей відчувати великий спектр емоцій та змінювати думки. Андрій та Павло гарно доповнюють один одного у виставах», — говорить дівчина.
