Коли ти займаєшся мистецтвом, ти несеш відповідальність: Ірина Божко про поезію

Писати поезію в Кривому Розі — «задача з зірочкою», каже місцева авторка Ірина Божко. Свій перший вірш вона придумала у три роки. З того часу її шлях у творчості пройшов від рядків «у стіл» до дебютної збірки «Джмелина пісня у степу».

До всесвітнього дня поезії журналісти «Першого Криворізького» поспілкувалися з Іриною про її творчий шлях, сучасну українську поезію та про те, як видати власну збірку.

Спершу були пісні

У родині Ірини завжди багато читали, але переважно прозу. Книжки з класичною поезією майбутня поетка бачила не часто, тож плекати смак до цього жанру в дитинстві не було від кого. Першими її «референсами» стали пісенні тексти.

«В підлітковому віці я слухала всю музику, до якої тільки могла дотягнутися: на музичних каналах, на татових касетах, будь-де. Я все вивчала, досліджувала, слухала, обирала, що мені подобається, що ні», — поділилася Ірина.

Вона зазначила, що тексти відігравали дуже важливу роль у сприйнятті композиції, а одним із її захоплень було колекціонувати їх, записуючи в зошити.

Перші рядки і перші виступи

Перший свій вірш Ірина вигадала, коли їй було всього три роки. Батько навіть записав його на касету — попросив розказати віршик, і дівчинка відразу придумала свій:

«Я не ходила в дитячий садочок, віршики про зайчиків і лисичок якось пройшли повз мене і я просто придумала власний вірш в моменті. Це був мій дитячий фристайл про сонечко, яке заховалося за хмаркою і всім стало сумно від того».

Більш усвідомлено писати вона почала у 12 років, проте не ставилася до цього серйозно:

«Я нікому це не показувала, не розповідала, що я вірші пишу, не сприймала це всерйоз, це було просто як терапія для самої себе».

Авторка виросла на 17-му кварталі у Кривому Розі, де вірші майже нікого не цікавили, і писала лише для себе. Університет став для неї точкою, де творчість перестала бути лише «таємною справою за зачиненими дверима». Там вона познайомилася з людьми, які також писали і цікавилися словом, і зрозуміла: поетичні тексти можуть бути важливими і цікавими іншим.

З новою спільнотою прийшли перші виступи та експерименти з формою і змістом.

«Я зрозуміла, що поетичний текст — це не тільки про почуття, а й про художню цінність, яку він може нести або не нести. І так я почала мислити себе поеткою», — додала мисткиня.

Чому поезія, а не проза

Спроби писати прозу були, але поки що — без продовження.

«Мабуть, я ще не накопичила достатньо досвіду і мудрості, щоб написати прозу, за яку мені не буде соромно. Але не зарікаюся», — сказала Ірина.

Поезія як спосіб осмислення реальності

Попри періоди творчого мовчання і «складні стосунки» з поезією, сьогодні вона для Ірини важливіша, ніж будь-коли. Якщо раніше це був спосіб прожити власні емоції, то зараз — інструмент осмислення реальності і розмови з іншими.

Тепер вона ставиться до кожного тексту уважніше і точніше — як до частини чогось більшого. На це вплинуло і особисте зростання, і досвід роботи над першою книжкою, після якої змінилося сприйняття самого процесу письма, і, звісно, повномасштабна війна.

«Коли ти усвідомлено займаєшся мистецтвом, ти несеш відповідальність — за спільноту, за спільний голос. І я відчуваю за це відповідальність», — додала поетеса.

Історія дебютної збірки

Перша збірка Ірини Божко «Джмелина пісня у степу» з’явилася після перемоги у поетичному конкурсі F*cking Genius Poetry'25 від «Антивидавництва». Вона подалася в останній день та без особливих очікувань.

«Я пам’ятаю це відчуття, коли побачила результати — мене обпекло всередині», — поділилася Ірина.

До книжки увійшли вірші, написані у 2020-2025 роках. Їх розмістили у зворотному порядку — від новіших до старіших. Частину текстів Ірина свідомо не включила.

Назва збірки теж має особисте значення:

«Джміль — це мій маленький тотем. А степ — це моя стихія».

Оформлення книжки — з рослинами і комахами — продовжує цю ж лінію. Візуальну частину авторка свідомо довірила видавцеві і майже не втручалася в процес.

Писати в Кривому Розі — задача з зірочкою

Для Ірини важливо писати у ресурсному стані — коли є час, сили і внутрішній запас енергії, який можна вкласти у текст. Це про базові речі: закриті потреби, враження від життя, середовище, яке надихає.

Кривий Ріг, за її словами, цьому не дуже сприяє.

«Писати тут — це задача з зірочкою», — каже поетеса.

Вона пояснює це просто: місто часто «з’їдає» ресурс ще на рівні побуту. Навіть звичайний вихід із дому може перетворитися на перешкоди — і це не додає настрою для творчості.

Ірина згадала й спостереження поета Ростислава Кузика, який під час першого візиту до Кривого Рогу зауважив, що тут, напевне, легко пишуться сумні тексти. Втім, Ірина додає, що інколи навіть на них не вистачає ресурсу — бо будь-яке мистецтво потребує сил.

Перший вірш у збірці — про Кривий Ріг. На презентації збірки Ірина поділилася, що довго відчувала, що мусить написати текст про місто, та вона хотіла зробити це «інакше» — без звичних образів шахт, червоних калюж та індустріального ландшафту.

«Спойлер: не вийшло. Бо це щось занадто фундаментальне для криворізької ідентичності», — додала поетка під час заходу.

Інші вірші поетеси можна знайти в її особистому каналі.

Водночас інші міста Ірина не пов’язує напряму зі своїми текстами. Вона рідко пише про конкретні локації, але подорожі для неї — це спосіб перезавантажитися:

«В подорожах я просто перезаряджаюся, збагачуюся і плекаю свій ресурсний стан. Це мене підживлює для того, аби писати в подальшому».

Як виглядає поезія «зсередини»

На презентації своєї збірки Ірина жартома сказала, що її вірші з’являються з нейронної активності, втім додала: за цим стоїть робота — ідеї треба розвивати, образи — вибудовувати, тексти — редагувати.

Процес написання віршів у неї не має чіткої схеми — кожен текст народжується по-своєму. Інколи все починається з одного образу або рядка, інколи — з ідеї, яку хочеться розкрити.

Окрема частина роботи — дослідження. Авторка може витратити багато часу на те, щоб перевірити одну метафору або деталь.

«Якщо я використовую якийсь образ, мені важливо розуміти, як він працює насправді, щоб не написати маячню», — пояснила вона.

Загалом текст часто «наростає» навколо знайденого образу чи рими. Але буває і навпаки — спершу з’являється ідея, а вже потім підбирається форма.

З правками теж немає єдиного підходу: одні тексти одразу здаються завершеними, а до деяких поетеса повертається знову і знову, замінюючи якісь деталі.

Кого читати: рекомендації Ірини

Ірина багато читає сучасну українську поезію — і не лише як читачка, а як людина, яка сама є частиною цього середовища. Їй важливо стежити за новими текстами й авторами, відкривати для себе тих, хто формує поезію сьогодні.

«Мені надзвичайно подобається те, що я можу придбати книжку людини, з якою я знайома особисто і творчістю якої справді щиро захоплююся. Це дуже цінно для мене», — зазначила вона.

Особливу увагу вона звертає на поетів і поеток, які захищають нашу країну. Серед них:

• Ярина Чорногуз, військовослужбовиця, лауреатка Шевченківської премії. Ірина радить починати знайомство з її першої збірки «Як вигинається воєнне коло». За її словами, це глибокі й емоційні тексти, які допомагають краще зрозуміти досвід війни ще до повномасштабного вторгнення. Також у Ярини є також збірки «Dasein: оборона присутності» (відзначена Шевченківською премією) та «Нічийний шафран».

• Артур Дронь, ветеран, поет, у якого вийшла збірка «Тут були ми» та прозова книга «Геймінгвей нічого не знає». Його вірші вже перекладають у різних країнах, один із них до річниці повномасштабного вторгнення англійською читав британський актор Ієн Мак-Келлен.

• Павло Шикін, військовослужбовець з нестандартною манерою письма.

• Катерина Калитко, Шевченківська лауреатка, авторка влучної, щирої поезії, якій «справді віриш».

Окрім окремих книжок, Ірина радить звертати увагу на антології — це хороший спосіб познайомитися з різними голосами сучасної поезії. Зокрема:

• «Другий вінок» — альманах феміністичної поезії, де зібрані тексти різних авторок, зокрема й криворожанок, включаючи Ірину Божко;

• «Жінка, що кохає» — збірка жіночої поезії про любов, де також є тексти Ірини;

• «Поміж сирен» — антологія текстів про досвід перших місяців повномасштабної війни;

• «Цієї ночі сніг упав» — тематична різдвяна збірка.

Ірина додає: навіть якщо не знаєш, з чого почати знайомство з сучасною поезією, можна просто взяти антологію або піти до бібліотеки і дати собі шанс знайти «свого» автора.

Що варто знати перед виданням збірки

Тим, хто замислюється про власну поетичну книжку, Ірина радить почати з простого запитання: навіщо це потрібно. Саме від відповіді на нього залежить подальший шлях.

Як вона пояснює, поезія — не надто комерційний сегмент, тому видавництва дуже вибірково підходять до нових авторів. Великі — обирають одиниці, невеликі — часто не мають ресурсу видавати книжки власним коштом. Тому поширена практика — коли автори фінансують видання самостійно.

У такому разі до книжки варто ставитися як до проєкту, який потребує планування і вкладень. Вартість залежить від багатьох факторів: накладу, оформлення, роботи з видавництвом.

Водночас самостійне видавництво дає свободу — можна самостійно ухвалювати рішення щодо вигляду книжки, її структури і подачі.

Інший шлях — участь у конкурсах. Саме так з’явилася збірка Ірини — вона перемогла у конкурсі від «Антивидавництва» і отримала можливість видати книжку.

Окремо вона радить звертати увагу на те, з ким саме співпрацювати. Є друкарні, які готові видати будь-який текст за гроші автора. А є видавництва, які навіть за умов співфінансування відбирають тексти і допомагають із просуванням книжок — беруть участь у фестивалях, представляють авторів і формують свій імідж.

«Головне — розуміти свою мотивацію, розуміти для чого вам і саме письмо, і потенційна книжка, і ставитися з повагою та відповідальністю до своєї творчості, вірити в себе і тоді, якщо мета є, її неодмінно вийде досягти», — підсумувала Ірина Божко.