Пам`ятник Льву Толстому у Кривому Розі не демонтували, а викрали: ексклюзив

У Кривому Розі частково відбулась стихійна деколонізація. Невідомі особи викрали пам’ятник Льву Толстому в Тернівському районі міста, правоохоронці розслідують справу. Редакція «Першого Криворізького» дізналась, скільки коштувало демонтувати інші пам’ятники, які підлягали деколонізації в Кривому Розі, та де їх зберігають. У матеріалі 1kr.ua читайте також про те, що радять робити з демонтованими скульптурами експерти з деколонізації.

Пам'ятник Толстому викрали невідомі

Журналістка «Першого Криворізького» дізналась із відповіді управління культури виконкому Криворізької міської ради на редакційний запит, що в листопаді 2024 року невідомі демонтували пам’ятник Толстому в Тернівському районі Кривого Рогу. Чиновники райради звернулись до поліції, щоб та розібралась у справі.

Чому цей пам'ятник та інші мали прибрати

Нагадаємо, закон про деколонізацію набрав чинності 27 липня 2023 року. Уже через рік голова Дніпропетровської обласної державної адміністрації видав розпорядження про демонтаж пам’ятників і пам’ятних знаків, які підпадають під дію закону. Їх мали демонтувати до 1 листопада 2024 року, як рекомендувала Дніпропетровська облдержадміністрація.

Перелік пам'ятників, які мали демонтувати у Кривому Розі:

• монумент «Данко», проспект Університетський;
  
  
• пам’ятник Михайлу Лермонтову, проспект Центральний;
  
  
• пам’ятник Льву Толстому, площа Кільцева;
  
  
• пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам, проспект Миру в Сквері Героїв;
  
  
• пам’ятний знак Юрію Козаченку в Металургійному районі, вулиця Степана Тільги;
  
  
• пам’ятник Олександру Пушкіну, вулиця Гірничих Інженерів.
  
  

Пам'ятники Пушкіну і Лермонтову демонтували 15 листопада 2024 року. Наприкінці листопада у Кривому Розі не стало бюста російського письменника Льва Толстого і пам'ятника Максиму Горькому. Щодо Толстого: раніше в місті перейменували вулицю Льва Толстого в Центрально-Міському районі (після деколонізації — Василя Стуса) та площу в Тернівському (після деколонізації — Кільцева).

Коли приберуть інші пам'ятники

Журналістка «Першого Криворізького» направила запит до управління культури, щоб дізнатись, коли, ким і за чий кошт планується демонтаж пам’ятників із наведеного списку. Чиновники нічого конкретного не сказали. Цитуємо відповідь виконувачки обов’язків начальника управління культури Валентини Юшкової:

Вирішення питання демонтажу (перенесення) інших об'єктів, зазначених у розпорядженні, буде заплановано з урахуванням можливостей їх балансоутримувачів.

Скільки грошей витратили на демонтаж

На демонтаж пам’ятників не витратили жодної бюджетної копійки. Про це теж повідомляє виконувачка обов’язків начальника управління культури виконкому Криворізької міської ради Валентина Юшкова. Виконком Центрально-Міської районної у місті ради організував перенесення з публічного простору пам’ятників Пушкіну на вулиці Гірничих інженерів і Лермонтову на проспекті Центральний, цитуємо: «на безоплатній основі». Кажуть, це зробили підприємства, установи та організації. Щоправда, які — не називають. Чому і яка домовленість у них була з чиновниками — редакції невідомо.

Де зберігаються пам'ятники Пушкіну й Лермонтову

За інформацією, наведеною у відповіді на запит журналістки «Першого Криворізького» до управління культури, пам'ятники О.С. Пушкіну та М.Ю. Лермонтову знаходяться на балансовому обліку Управління з питань благоустрою та житлової політики виконкому і знаходяться за адресою вулиця Гетьманська, 117.

Що радять робити з пам'ятниками експерти з деколонізації

Співробітник Інституту національної пам’яті Богдан Короленко вважає, що деколонізація — процес набагато ширший за заміну адресних вивісок і демонтаж скульптур. Головне — переосмислити: а чому майже в кожному українському місті стільки вулиць і пам’ятників таким людям, як Дзержинський — кат українського народу, Суворов — який був військовим злочинцем?

Фелікс Дзержинський, наприклад, очолював Всеросійську надзвичайну комісію, яка в 1918–1919 роках здійснювала масові розстріли людей, обвинувачених у причетності до «контрреволюційних організацій», а Суворов брав участь у придушенні козацько-селянських повстань на Правобережжі України в XVII столітті та здійснював геноцидні акції проти поляків, ногайців, кримських татар та інших народів.

Богдан Короленко наголошує, що просто зараз росіяни на окупованих українських територіях знаходять демонтовані пам’ятники Пушкіну і поспішають встановити їх знову. Для них надважливо закріпити російський наратив. Путін постійно акцентує на тому, що українців як нації не існує, це бунтівники без своєї історії й культури. Відлунням цієї імперської політики є присутність в Україні пам’ятників Пушкіну, назв вулиць на честь діячів, які до національної української історії не мають ніякого стосунку.
Короленко нагадує, що міські ради можуть звернутись до Інституту національної пам’яті для отримання рекомендацій щодо перейменувань чи встановлення нових пам’ятників. Важлива тут і робота громадських організацій, які можуть ініціювати подібні зміни.Формуванню національної ідентичності завдяки змінам у міському просторі Кривого Рогу, на думку історика, може сприяти увічнення пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті, зокрема тих, хто брав участь у подіях Української революції 1917–1921 років. Читайте на сайті про історію Кривого Рогу, як Криворіжжя було одним із центрів формування групи добровольців, які потім стали підрозділом армії УНР.

Деколонізація не обмежується лише зміною назв вулиць та демонтажем пам'ятників

Докторка історичних наук, завідувачка кафедри теорії та історії держави й права Аліна Понипаляк активно займається вивченням політики пам’яті та процесів деколонізації і декомунізації в Україні.

Хоча процес деколонізації в Кривому Розі супроводжувався численними дискусіями та суперечностями, врешті-решт він відбувся згідно із законодавством. Проте деколонізація не обмежується лише зміною назв вулиць і демонтажем пам’ятників, а потребує більш комплексного підходу, — каже історикиня.

Важливу роль у цьому процесі, як зазначає експертка, мають відігравати громадськість і місцева влада. У Києві, наприклад, існує цифрова платформа, де жителі можуть голосувати за перейменування вулиць та вирішувати долю пам’ятників. Однак, за словами дослідниці, у багатьох містах влада проводить деколонізацію лише формально, не залучаючи громадськість до ухвалення рішень.

Тим часом 134 вулиці в Кривому Розі перейменувалибез урахування думки громадськості.

Аліна наголошує, що для ефективної деколонізації необхідна просвітницька діяльність, яка допоможе громадянам зрозуміти значення цього процесу.

Із найпростішого: це може бути створення інформаційних матеріалів, зокрема путівників, які пояснювали б значення нових топонімів, — каже Аліна Понипаляк. — Подібну ініціативу реалізували в Одесі, де видали довідник із поясненням нових назв вулиць. Потрібні публічні обговорення, виставки, а також інтерактивні проєкти, що дадуть мешканцям міст можливість брати участь у формуванні політики пам’яті.

Щодо подальшої долі демонтованих пам’ятників дослідниця зауважує: українці не перші проходять через цей досвід. Аліна нагадує про практику країн Балтії, зокрема Литви, де створили спеціальне місце для збереження радянських монументів. Відомо також, що в балтійських країнах із пам’ятників радянської епохи створюють парки.

Дослідниця вважає: доцільно організувати подібний музейний простір, де ці пам’ятники будуть представлені з відповідними історичними поясненнями. Пам’ятники, що не мають мистецької цінності, на її думку, варто знищити.

Крім цього, Аліна Понипаляк радить криворіжцям звернути увагу на повернення історичної пам’яті про козацьке минуле Криворіжж та його роль у період Української Народної Республіки. Під час Другої світової війни в нашому регіоні діяла розгалужена мережа Організації українських націоналістів, тож ці події мають стати важливим елементом політики пам’яті. Історикиня каже, що захоплюється стійкістю тих, хто в Кривому Розі бореться за гідне вшанування пам’яті борців за Україну різних часів, і що мріє відвідати місто з лекцією з історії України, щоб особисто поділитися своїми дослідженнями.