«У першому класі почалось моє волонтерство, а зараз я переходжу в одинадцятий, і досі йде війна», — розповідає героїня нашої історії, волонтерка Лідія «Мишка».

Лідія «Мишка» (справжнє ім’я — Лідія Немлій) — одинадцятикласниця, яка мала б готуватися до іспитів, але в реаліях сьогодення більшість часу присвячує волонтерству.

Допомагати військовим дівчина почала завдяки матері ще у 2014 році. Тоді вона навчалася в першому класі й разом із мамою брала участь у волонтерських акціях, роздаючи свої дитячі малюнки для підтримки бійців. Саме бійці 36-ї окремої бригади морської піхоти, яким в той час допомагала Лідія з мамою, дали юній волонтерці позивний «Мишка».

Відтоді Лідія не зупиняється на своєму волонтерському шляху: ініціювала масштабну акцію «Монетка на добро» та регулярно організовує збори на потреби військових.

Попри юний вік, дівчина вже має дуже дорослі погляди на життя та наголошує, що в першу чергу вона українка, яка хоче зробити все, щоб допомогти країні.

Від малюнків до зборів на дрони

«Моя мама в’язала шкарпетки, а я до кожної пари вкладала свої малюнки, щоб підтримати військових та підняти бойовий дух бійцям, які були на гарячих напрямках. Коли підросла, то почала ходити на «Автовокзал. Миколаївський пост», де зупинялися бійці. На автовокзалі був такий пост для військових, де могли зупинятися бійці, аби відпочити та випити кави. Я там намагалася підтримати їх, роздавала смаколики», — згадує Лідія «Мишка».

Пізніше створення малюнків для військових переросло в пошиття іграшок, кошти з продажу яких Лідія передавала на допомогу українським військовим.

«Під час пандемії, карантину я сиділа в чотирьох стінах, і єдина моя траєкторія руху — це була ванна кімната, кухня і знову ліжко. Моя мама сама добре шиє і навчала мене шити такі іграшки. Ми створили спочатку фейсбук як канал, потім вже інстаграм «Створює Мишка», і там вже робила свої іграшки, продавала їх, а кошти з продажу віддавала на волонтерство», — розповідає Лідія «Мишка».

Сьогодні дівчина продовжує проводити збори коштів для допомоги бійцям Збройних сил України.

«Для військових я збираю на дрони, плати ініціації (ред. призначені для підриву електронного детонатора), зарядні станції EcoFlow, старлінки (ред. супутниковий зв'язок), РЕБи (ред. пристрої для створення перешкод ворожим радіоелектронним засобам) і все інше, що їм потрібно», — говорить волонтерка Лідія.

Родинне волонтерство

Мама Лідії Юлія Немлій народилася в Криму. Історія з рідним Кримом тепер болюча для жінки. Із 2003 року вона живе в Миколаєві та каже, що це тепер і її рідне місто.

Волонтерити Юлія почала ще у 2014 році: спочатку допомагала військовим частинам, які виходили з окупованого Росією Криму, а потім й іншим підрозділам.

«Волонтерська діяльність почалась зі стресових ситуацій, з анексії Криму. На той момент моя мама з братом повернулися в Крим, а я вирішила залишитися в Миколаєві. Тоді ми зустрічали з Криму наших військових, які не переприсягнули на вірність. Тепер Миколаїв — і моє місто. Тут народила донечку. Я мама, громадянка України і волонтерка», — ділиться своєю історією Юлій Немлій.

Згадуючи про початок своєї волонтерської діяльності, жінка розповідає, що коли була потреба їздити в зону бойових дій, лишала доньку на хрещену. Зізнається — розуміла, що це війна і може трапитися все що завгодно, тож якби раптом з нею щось сталося — хрещена попіклувалася б про Лідію.

«У Ліди в Миколаєві хрещена, хрещений її живе в Дніпрі. Лишаючи доню на хрещену, ми завжди домовлялися, що раптом що зі мною станеться, то вона візьме під опіку малу. Я намагалась виїхати в зону бойових дій без ночівлі. Ми виїжджали в ніч. Вдень розвантажувалися і в наступну ніч поверталися. Мені потрібно було швиденько Ліду забрати, я ж не могла інших навантажувати своєю дитиною», — розповідає мама дівчини.

Навчання, перше кохання та волонтерство: Лідія «Мишка» про своє майбутнє та сьогоднішнє

Сьогодні Лідія навчається в одинадцятому класі. Попри те, що її чекають іспити при закінченні школи та вступні іспити до університету, дівчина продовжує регулярно закривати запити військових.

Окрім активної волонтерської діяльності та навчання, Лідія знаходить час і на особисте життя. Волонтерка розповідає, що її перше кохання, однокласник Гліб, не лише став важливою частиною її життя від початку повномасштабного вторгнення, а й всіляко підтримує волонтерські ініціативи дівчини.



«Ми в новинах побачили, що щось прилетіло до Одеси. Я згадала, що мій однокласник Гліб був в Одесі, й написала йому, спитавши, чи все в нього добре, чи цілий він. Гліб сказав, що з ним усе добре. І, на щастя, наше листування продовжилось. Потім була перша зустріч, друга зустріч, і тоді ми зрозуміли, що кохаємо одне одного», — розповідає дівчина про те, як зрозуміла, що однокласник Гліб — її перше кохання.

Лідія вдячна хлопцеві за те, що він, за її словами, завжди з нею поруч, навіть на мітингах на підтримку родин військовополонених, на які вони їздять разом із мамою Лідії.



Дівчина переживає за майбутнє України й прагне допомагати країні не лише на локальному, а й на міжнародному рівні. Саме тому обрала спеціальність, яка дозволить їй це реалізувати.

«Спочатку я хотіла бути художницею, бо я люблю малювати. Але я зрозуміла, що це більше хоббі, а не професійна діяльність. Потім я хотіла стати журналісткою. Але трошки подумавши, поки що я розглядаю спеціальність “міжнародні відносини”», — ділиться планами на майбутнє Лідія «Мишка».

Більше про історію юної волонтерки — у відео «Першого Криворізького» нижче.

На фасадах двох навчальних закладів Кривого Рогу відкрили пам'ятні дошки трьом загиблим Героям.

Про це повідомляє «Перший Криворізький» з посиланням на виконком Саксаганської районної ради міста.

На фасадах 68 гімназії та 35 ліцею увіковічнили пам'ять про Михайла Данілова, Сергія Путінцева та Євгенія Непріна.

Михайло народився 1988 року. Навчався у Політехнічному коледжі КТУ та паралельно працював в управління залізничного транспорту ПівдГЗК, де був помічником машиніста електровоза, а з 2019 року — машиністом електровоза в кар’єрі.

На початку березня 2022 року чоловік став до лав Збройних Сил України у складі роти вогневої підтримки 235-го окремого батальйону 129-ої бригади.

Герой загинув 5 травня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку.

Сергій став на захист України ще у 2014 році, брав участь у боях під Дебальцевим, а після демобілізації продовжував допомагати людям, ставши донором для новонародженої дівчинки, що потребувала пересадки печінки.

З початком повномасштабного вторгнення в 2022 році він знову став на захист Батьківщини. Він був молодшим лейтенантом та заступником командира роти вогневої підтримки.

У листопаді-грудні 2022 року брав участь в оборонних діях на Нікопольському напрямку Дніпропетровщини.

З початку 2023 року – учасник бойових дій на Запорізькому, а потім на Донецькому напрямках. Звільняв Нескучне, Сторожеве, Макарівку та Старомайорське Донецької області.

З березня 2024 року брав участь в оборонних та контр наступальних діях на Харківському напрямку. Від середини серпня 2024 року підрозділ перевели на Сумщину для участі у Курській операції.

Герой загинув 20 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання від нападу російського дрону-камікадзе «Ланцет».

Євгеній народився 2000 року. Він був старшим солдатом у полку «Азов». 13 квітня 2024 року Герой загинув під час виконання бойового завдання.

Раніше ми писали, що у Кривому Розі також відкрили меморіальну дошку полеглому Герою Сергію Ющенку.