Старі нові російські міфи: маніпуляції про історію України, які сягають століть

Коли ти воюєш проти великої совєтської армії малою совєтською армією, перемога завжди буде за великою, — вважає історик Олександр Алфьоров. Щоб виграти в того, хто більший і багатший за тебе, потрібно модернізуватись і реформувати систему. Як на війні, так і у висвітленні історії.

Напад Росії на Україну ніколи не був бажанням «демілітаризації» й «денацифікації», як описував Путін. Війна Росії з Україною ведеться навіть не за матеріальний ресурс у першу чергу, оскільки ми не здатні дати якісь ресурси, яких у Росії досі не було. Але що є в Україні? В Україні є історія. Історія, яку Росія постійно прагне привласнити задля збереження самої себе.

Росія використовує історичні маніпуляції, щоб максимально посіяти розбрат серед українців, щоб ми були дезорієнтовані й не знали своєї історії, — у коментарі 1kr.ua зазначає аналітик «Детектор Медіа» й історик, кандидат історичних наук Єгор Брайлян. — Це війна за сприйняття України як всередині самої України, так і за кордоном.

Єгор Брайлян

Тримаючи за дужками багатостолітні спроби поглинути Україну і вкрасти її історію, у статті «Першого Криворізького» ми зосередимось на сучасних маніпулятивних меседжах щодо української історії, які найактивніше використовує сам російський президент Володимир Путін. Тож спробуємо охопити кілька найпопулярніших міфів про історію України за роки її незалежності.

Упродовж минулих мінімум 20 років Росія дуже активно нав’язувала Україні власне бачення Другої світової війни та інших подій новітньої історії, — каже Єгор Брайлян. — Це було пов’язано з «новою історичною політикою Росії», з упровадженням «колорадської стрічки», як її називали в Україні.

До 2014 року ця політика, на погляд Єгора, достатньо серйозно впливала на українське суспільство. Після 2014 року в Україні почались процеси декомунізації й переосмислення новітньої історії, української революції 1917–1921 років, міжвоєнного періоду, Другої світової війни. Але Росія від своїх намірів не відмовилась і продовжує вкидати у внутрішній і зовнішній інфопростір численні фейки про історію України.

Наприклад, у лютому 2024 року російський президент Володимир Путін дав інтерв’ю американському телеведучому та блогеру Такеру Карлсону. Це було перше інтерв’ю Путіна представнику західних ЗМІ від початку повномасштабного вторгнення в Україну, воно набрало понад 100 мільйонів переглядів.

Інтерв’ю Путіна Карлсону, хоча й було достатньо смішним для українців, стало дуже серйозним ударом на «зовнішньому ринку», — розповів для «Першого Криворізького» кандидат історичних наук, начальник групи гуманітарної підготовки 3-ї ОШБр Олександр Алфьоров. — Перед бесідою з Путіним, у якій той на багатомільйонну аудиторію виклав своє бачення історії України, Карлсон узяв інтерв’ю в Боба Амстердама, який є адвокатом Української Православної Церкви Московського Патріархату. Ці два інтерв’ю працювали «у спарці», щоб завести для консервативної й республіканської аудиторії США ідею, що в Україні є гоніння на християнство. Крім того, це було чергове викривлення історії України для західної аудиторії.

Олександр Алфьоров

Доктор історичних наук, професор, директор Центру міжнародноі безпеки та євроатлантичноі інтеграціі УжНУ Ігор Тодоров для 1kr.ua додає: ці наративи, які час від часу з’являються від президента РФ й поширюються потім їхніми ЗМІ, незмінні й природні, вони будуть сталими завжди, оскільки в російському світосприйнятті немає місця для України. Зосередимось на природі кількох найпопулярніших міфів і маніпуляцій про історію України, які просто зараз РФ використовує проти України.

Україну створив Ленін (Троцький, Сталін — потрібне підкреслити)

Скриншот із російського сайту

Міфи про створення України кимось зовні почали лунати в Росії ще в другій половині XIX століття. Насправді з «нового», що прозвучало за останні роки в інфопросторі від Путіна, — що Україну створив Ленін.

Буквально нещодавно побачив виступ російського, вибачте, президента, який сказав: «Украину придумал Ленин Владимир Ильич», — каже історик Ігор Тодоров. — Виникає питання: а чого ж у такому випадку ще імперська Росія вела боротьбу проти української мови, забороняла її нормативними актами, придушувала національні рухи?

Ігор Тодоров

Історик Олександр Алфьоров згадує: у XIX столітті говорили, що Україну створили як «Антиросію», а українську мову придумав Австро-Угорський генеральний штаб. Зрештою це переросло в те, що сьогодні нам проговорює Путін: що українська мова — діалект російської, Ленін створив Україну та інше.

Далі цей міф розгорнувся ще сильніше, оскільки за «створенням України» стоїть «приєднання» Сталіним західних областей, — каже Олександр Алфьоров. — А потім у 1954 році п’яний Хрущов «дарує» Крим Україні. Цей міф є дуже сильним.

Скриншот із російського сайту

Цей міф настільки сильний, що перейшов із російської території на територію України, де частина громадян сприймають цей розклад Путіна за чисту монету. Олександр Алфьоров нагадує: за всіма тими «створеннями України» Лєніним і «подарунками» від Сталіна і Хрущова Україна вийшла з СРСР із територією 603 тисячі квадратних кілометрів. А коли більшовицькі війська 100 років тому напали на Україну, наша територія була близько 800 тисяч кілометрів квадратних. Тож насправді нас не створили, нас захопили, знищували, і в нас ще й украли територію.

Росія = Русь

Одна з найпотужніших спроб вкрасти українську історію — привласнення росіянами назви держави Русь.

Цей міф був би, можливо, дещо і смішним, оскільки всі європейці знають, що держави мають таку цікаву властивість — змінювати назви, — каже історик Алфьоров. — Це стосується назви Італії, яка народилась на початку XIX століття. Це стосується назви об’єднаного князівства Волощини і Молдови, яке в 60-х роках XIX століття почало називатись Румунією. І це стосується Московії, яка була Московією, а стала Росією. Але від того, що Московія стала Росією, вона не стала Руссю.

Міф, що Росія є Руссю, створювався настільки потужно в попередні кілька століть, що сьогодні росіяни вже не відокремлюють себе від історії цієї держави.

В українській мові є різні слова — «руський», що належить до Русі, до русинів, і «російський» — те, що належить до Росії, — каже історик Ігор Тодоров. — У російській мові такої диференціації немає, тому вони все, де згадуються «руські» або «русини», вважають своїм.

Скриншот із російського сайту

«Ми є народ, у якого вкрали назву», — так окреслив ситуацію український академік Михайло Грушевський. У XIX столітті цей красивий міф потрібен був росіянам для того, щоб виправдати своє існування. Сьогодні він працює з однією метою: мати «право» вбивати українців. Фізичне знищення українців — це ніщо інше, як одна зі спроб переписати історію. «Ми є спадкоємцями тієї держави, навколо якої вони створили свій об’єднавчий міф. Тому їхня мета — нас знищити», — вважає історик Алфьоров.



Скриншот із Telegram-каналу «Мария Захарова»

Бандера — демон

Російська пропаганда завжди придумує «ворогів», яких демонструє для внутрішнього ринку, каже історик Олександр Алфьоров. Це ворог «колективний», який не має конкретного імені, і в Росії його знають під назвою «Запад» (Захід). І ворог «внутрішній», який завжди буде українцем.



Скриншот із російського сайту

Внутрішній ворог — це хтось, хто є поруч, і завжди цей внутрішній ворог пов’язаний з Україною, — каже Олександр. — Без України, без Києва, без наших центральних історичних міст неможлива зв’язка «Росія = Русь». Відповідно вся їхня пропаганда має спиратися на українця і на українську історію. У них постійно складається така історична гра: вони всередині РФ «малюють» українців молодшими братами, окремої мови й культури яких не існує. Але в них є щось непогане: от борщ, наприклад, і пісні. І ці молодші брати нібито природно прагнуть до старших. Українці ніколи не хотіли бути під росіянами, уся наша історія про це свідчить. Але росіянам потрібно переконати своїх у зворотному. Тому з’являється ось цей внутрішній ворог — демонізований українець, який вибивається поміж інших українців, які начебто хочуть бути з Росією.

Скриншот із сайту censor.net

Саме внутрішній ворог, каже Олександр, стає «зрадником» і зраджує і Росію, і своїх же українців, які «прагнуть до старших братів». Імена цих «зрадників» нам усім добре відомі: «мазепинці», «петлюрівці», «бандерівці». «Ясно, що хто такий Бандера, вони в Росії не знають і знати не хочуть», — каже Олександр Алфьоров. Оскільки для них насправді вже створений шаблон ворога-українця, який проти Росії, при цьому вся Україна за Росію».



Скриншот із російського сайту

Я не здивуюсь, що невдовзі ми будемо називатись якимось «зеленщиківцями», від прізвища президента України Володимира Зеленського, — вважає історик і офіцер 3-ї ОШБр Олександр Алфьоров. — Тому що ця схема працює і створюватиме подібні образи й надалі.

Українці варті меншого

Низка міфів про історію України пов’язані з комплексом меншовартості, який нам навіювався десятиліттями в СРСР і століттями — у системі Російської імперії.

Ми дуже несміливі в тому, щоб називати українські явища українськими, — вважає Олександр Алфьоров. — До прикладу, у час, коли жив Володимир Великий, жив і король Польщі на ім’я Болеслав Хоробрий. І кожен поляк знає, що цей король жив тисячу років тому, що він був поляком. Проте наш комплекс меншовартості каже нам вважати, що Володимир Великий — князь не український, а князь спільного спадку: України, Росії, Білорусі, ще когось. Ні, це не так.

Історики в коментарі 1kr.ua солідарні: у цьому плані семимильними кроками нас обійшла Росія, яка всіх видатних українців називає «русскими». А всіх, хто виступає проти Росії, називають цілеспрямовано за національною приналежністю: українцями, білорусами чи казахами.

Нам навіяла цей комплекс російська імперська політика і політика радянська, — каже Олександр Алфьоров. — У столиці УРСР Києві, до якої іноземець прибував із візитом, він бачив у центрі вулиці Толстого, Пушкіна, Достоєвського. А вулиця родоначальника української літературної мови Івана Котляревського, розташована в приватному секторі, мала два десятки будинків.

За допомогою назв вулиць зокрема підвищувався градус створення культу російського як чогось надкультурного, надцивілізаційного і кращого, ніж в інших народів. Українцям необхідно позбуватися цього комплексу, який спеціально створила російська пропаганда.

Українці — народ-жертва

Україна — найбільша європейська держава. Більша, ніж Франція, Німеччина, Іспанія й інші. Народ-жертва ніколи б не зміг створити найбільшу державу на території Європи. Народ-жертва не здатний зшити два береги величезної річки Дніпро. Народ-жертва не здатний впертися в Карпати і зайти за Карпати.

Один із найпотужніших антидержавницьких міфів — це міф про те, що ми нація-жертва, народ-жертва, держава-жертва, — каже історик Алфьоров. — Цей міф є дуже убогим у своєму конструкті, тому що він говорить не так про занепадництво, як про несміливість сказати, що Україна — це одна з передових європейських держав, яка мала імперське минуле в X–XII століттях.

Сучасна історія демонструє, що під повномасштабного вторгнення Росії український народ зміг зірвати плани «другої армії світу» захопити Київ за два дні, а Україну — за два тижні.

Міф про Новоросію

Розгортання нової міфотворчості в контексті української історії було активно пов’язане з квітнем 2014 року, коли Путін почав говорити про спеціальні операції, які створювались навколо Новоросії, куди мала б увійти територія Півдня та Сходу України і Слобожанщини, — каже Олександр Алфьоров. Одним із таких «цікавих» міфів, пов’язаних із територією Криворіжжя зокрема, є міф про Новоросію як частину Росії.



Скриншот новини «Першого Криворізького» за 2014 рік

У контексті Новоросії російський диктатор Путін сплутав величезну кількість дат і термінів, зокрема розмістивши і Харків у «Новоросії». Але менше з тим, сьогодні велика частина росіян думає, що Новоросія — це якась нова частина Росії. І це є одним із найбільших міфів.

Сам термін, продовжує історик, насправді свідчить про те, що нові території є абсолютно інакшими і чужими для тих, до яких їх приєднували. «Територія Нової Зеландії — провінції в Нідерландах — те, що було приєднане, чуже абсолютно. Нідерландська Нова Зеландія ніяк не стосується островів. Або, наприклад, Нова Іспанія — території Латинської Америки, які жодним чином не стосувалися Іспанії, не були культурно, релігійно, мовно й історично прив’язані. Як і Нова Каледонія. Це все позначення, пов’язані з чужою територією, забраною і приєднаною. Тож територія Новоросії для Росії у XVIII столітті так і позначалася — чуже, забране, приєднане, яке не має жодного стосунку до Росії, окрім того, що було захоплене», — каже Алфьоров.

І коли ми говоримо про український південь, схід, то терміном «Новоросія» Путін позначає те, про що насправді росіяни не здогадуються, — землі, які ніколи не належали Росії, — каже історик Алфьоров.

Історична брехня про південь України, куди входить Кривий Ріг

Термін «Новоросія» Путін доволі дивно поєднує з імперським минулим Росії і Радянським Союзом, вважає криворізький історик, кандидат історичних наук Андрій Тарасов. Згідно концепту «Новоросії», певні українські території, які колись були здобуті Російською імперією, мають належати сучасній Росії.

Отже, вони «історично» й аж ніяк не юридично претендують на цю територію, — каже Андрій Тарасов. — Протягом кількох століть росіяни качали тему, що українство — це є «хвороба русского народа». І зараз вони продовжують цю гілку гнути: їхній концепт полягає в тому, щоб розділити регіони України за тими чи іншими ознаками й посилювати ці розколи. Російська класика — шукати розломи в українському суспільстві і тиснути на них.

Південний регіон, куди входить Криворіжжя, росіяни вписують в «російськомовне населення», яке до того ж «прагне до Росії». Цим вони хочуть відділити український Південь від інших регіонів України й створити внутрішній розкол.



Андрій Тарасов

Особисто мені на початку повномасштабного вторгнення Росії приходили повідомлення про «русский Кривой Рог», були створені відповідні Telegram-канали, — каже історик Андрій Тарасов. — Кривий Ріг, як і будь-яке інше місто Півдня України доволі довгий період було багатоетнічним. Тут проживали українці, євреї, інші національності, у тому числі й росіяни.

Початок промислового видобутку залізної руди привів до Кривого Рогу багато робітників найрізніших національностей, каже Тарасов. XIX століття було часом найбільшої хвилі появи росіян на території Криворіжжя.

Але «русский Кривой Рог» — це суто пропагандистський штамп, — продовжує Андрій Тарасов. — Радянська влада і та хитріше використовувала цю тематику, «зберігаючи» начебто українську ідентичність (процес українізації), але потім це швидко згорнули, і звелось все до концепції «смішних хохлів у шароварах, які їдять галушки й співають пісні». Вони все робили для того, щоб українці не асоціювались ані з наукою, ані з високою культурою.

Скриншот з російського сайту

Існувало також і хибне кліше про те, що український Південь був не заселеним, тому в імперські часи відбувалась «роздача» земель так званої Новоросії. Вже в сучасному етапі війни Росії проти України роспропаганда підіймає цю тему про «споконвічну приналежність» цих територій до Росії. Так вони аргументують своєму населенню, чому «мають право» на завойовування.

Але вибачте, яким чином, наприклад, Херсонська область, яка утворена була вже в часи Другої світової війни, яка завжди входила до складу Української РСР, має стосунок до Росії? Те саме питання про Донецьку, Луганську, Запорізьку області. Претензії Росії на землі «Новоросії» — ніщо з точки зору міжнародного права, — каже Андрій Тарасов.

Що нам із цими міфами робити?

«Росія проводить в Україні “зачистку” власного населення, коли на 60 бурятів чи тувинців воює один москвич або два петербуржці», — вважає історик Олександр Алфьоров. Росіяни знищують представників захоплених народів, які мали б усі перспективи дорозвалити останню імперію. Але пропагандистська машина працює, і працює безперервно й потужно.

Російська Федерація вливає колосальні гроші у свою адвокацію і просування війни проти України в медіаполі. Найближчі десятиліття Україна ніяк не зможе перебити Росію ані грошима, ані кількістю людей, які працюють над поширенням пропаганди. Тому Україні потрібно змінити вектор. На сьогодні цей вектор, на думку історика Олександра Алфьорова, має перебувати в площині української культури й української історії, амбасадором яких має бути кожен українець. Бо саме сьогодні як ніколи є момент довіри до України у світі.

Російський погляд на історію спотворений від самого початку, — вважає історик Ігор Тодоров, — навіть коли якась «напівправда» там присутня, як-от у російському історичному меседжі про єврейські погроми. Погроми були під час правління директорії УНР. Чи віддавав наказ щодо цього Симон Петлюра? Звісно, ні. Документальних підтверджень антисемітських поглядів Петлюри взагалі не існує. Це не відповідає дійсності, а відповідає виключно їхнім інтересам, спрямованим на знищення України як такої. Тому будь-який російський історичний меседж має бути відкинутий.

Історик Єгор Брайлян вважає: постійно розвінчуючи російську пропаганду, ми постійно потрапляємо в таку пастку, що ще більше посилюємо її. Вихід такий: потрібно популяризувати власну історію. Гарні приклади ресурсів: Історична правда, Лікбез, Історичний фронт, Локальна історія, Справжня історія, Історія без Міфів та інші.

Набагато краще, якщо люди подивляться відео Владлена Мараєва (YouTube-канал «Історія Без Міфів»), ніж ми будемо пояснювати, чому Шарій постійно бреше, — вважає Брайлян. — Чим більшою буде популяризація історії, чим більше професійні історики йтимуть «до людей», тим краще для України. Так, ми маємо пояснювати технології інформаційних операцій проти держави у сфері історії й маніпуляцій історією. Але найкращий варіант боротьби з російською пропагандою — це формування власних історичних наративів.