Мирослава Трофимчук, одна з героїнь документального фільму «Ми. Майбутнє», родом із Нової Каховки Херсонської області. Вона розповіла журналістам «Першого Криворізького» свою історію з окупованої Нової Каховки та про те, чому вирішила збирати докази злочину — екологічної катастрофи після руйнування дамби Каховської ГЕС.

Зазначимо, що авторами документального фільму «Ми. Майбутнє» стали благодійний фонд «SavED», продакшен Kinotonly. А підтримали створення фільму фонд Choose Love та Міністерство освіти і науки України.

«Моє місто славилося найдовшою річкою України — Дніпром, його мальовничими плавнями, високими кручами й ще донедавна — нашим Каховським морем. Так ми називали водосховище, яке перетворило сухий південний степ у справжню оазу. Саме з нашим морем пов’язані найяскравіші події, які закарбувались у моїх спогадах із дитинства», — говорить Мирослава.

Цікавитися темою забруднення води дівчина почала в сьомому класі, тоді організувала свою першу «Сlean up compaign» — разом із друзями збирала сміття вздовж набережної Каховки.

«Разом із командою гімназистів, однодумців і моїми друзями ми проводили екоквести, брали участь у міжнародному екотоні та інших івентах екологічного характеру, і я мріяла про те, як зможу покращувати довкілля та робити багато корисного для своєї Херсонщини. Пізніше в старших класах, а саме в дев’ятому та десятому, з уроків географії дізналася, що водосховища самі по собі мають не тільки позитивний економічний ефект, а також негативний екологічний. Тому стала цікавитися цим питанням іще більше», — каже Мирослава.

Раніше редакція «Першого Криворізького» писала, чому екологи радять відродити Великий Луг на місці Каховського водосховища.

У 2022 році разом зі своїм проєктом — документальним фільмом «Global flow» — Мирослава виграла гран-прі на національному рівні, а також посіла четверте місце в міжнародному конкурсі серед 85 інших країн. Це було до окупації, згадує Мирослава.

Переїзд Мирослави через повномасштабну війну

«Мама розбудила мене зі словами: «Славо, прокидайся, нас бомбардують». Російська армія окупувала мій дім, і життя в ньому перетворилася на страх, що наступного ранку може не бути. Моє серце розривалося від болю, коли ворог крок за кроком захоплював Херсонщину, знищуючи всю красу мого краю, перетворюючи ліс на попіл, водосховище — на пустелю, а все живе — на мертве. Зібравши своє життя в маленький рюкзачок, я була змушена покинути домівку. Навіть за тисячу кілометрів від рідного міста мене не полишало почуття несправедливості та страшенного обурення, що такі події можуть статися у 21-му сторіччі», — згадує Мирослава про те, як зрозуміла, що в країні почалось повномасштабне вторгнення.

Мирослава з рідними виїхали з Нової Каховки 25 березня 2022 року.

«Щоб доїхати до Херсону, нам треба було пройти приблизно 20 російських блокпостів. З Херсону ми рухались колоною машин. Коли ми майже доїхали до Миколаєва, за 50–100 метрів від нашої автівки щось упало, так що весь ґрунт і пил полетів на нас. Я пам’ятаю, що в мене навіть вухо ненадовго заклало після того. Потім дорога була плюс-мінус стабільною, і ми вночі перетнули кордон із Молдовою», — поділилась дівчина спогадами про виїзд з окупації.

Робота над проєктом про екозлочин проти Каховської ГЕС

Коли 6 червня 2023 року російські окупанти знищили Каховську греблю, Мирослава вирішила за можливості розповісти й донести якомога більшій кількості населення про цей злочин.

«Під час зйомок документального фільму «Ми. Майбутнє» від благодійного фонду «SavED» ми мали створити свої проєкти. Недовго думаючи, взяла тему екоциду, аби на прикладі руйнування Каховської греблі та знищення десятків унікальних заповідних видів рослин і тварин поставити крапку в безкарності злочинів проти природи в усьому світі», — розповіла Мирослава.

Для досягнення цієї мети дівчина активізувала молодіжний екологічний рух, щоб молодь змогла об’єднатися заради справедливості, збереження природи й майбутнього, а також аби домогтися криміналізації екоциду в міжнародному праві.

«Я вірю в те, що зовсім скоро Збройні сили України звільнять мою Херсонщину і я зможу повернутися додому. Але варто пам’ятати, якою ціною дається звільнення кожного метра нашої землі. Сьогодні всі ми можемо допомогти пришвидшити деокупацію та дослідження наслідків руйнування Каховської ГЕС своїми донатами і розповсюдженням цієї інформації світом. Я впевнена, що голос кожного з нас здатен вибороти краще майбутнє для України й світу», — сказала Мирослава.

На Центральному кладовищі Кривого Рогу, де поховані українські військові, з’явилися три «показові» пам’ятники із червоного токівського граніту. На могилах зроблене також замощення термообробленим гранітом. Якщо однакових пам'ятників на місці, де колись планували будівництво меморіалу, вже точно не буде, чи бути уніфікованим хоча б замощенню могил? Рідні загиблих також повідомили редакції, що зараз криворізькі компанії відмовляються виготовляти будь-які пам'ятники для сектору. Всі деталі — у матеріалі «Першого Криворізького».

Три хрести для прикладу

На секторі військових поховань Центрального кладовища днями встановили три пам’ятники з червоного граніту. Один, за словами Тетяни Різниченко, матері загиблого захисника Олексія, встановили на могилі сироти, другий — на могилі військового, який раніше відбував покарання у місці позбавлення волі. Жінка вважає: головна ідея встановлення цих пам’ятників від влади — показати родинам: ось, дивіться, як може виглядати місце поховання. Мовляв, людям сподобається — і вони теж замовлять подібні.

Нас [спільноту родин загиблих] звинувачують у зриві будівництва меморіалу. Але ми ніколи не були проти. Навпаки — ми завжди були "за", просто з чіткими вимогами. Ми не просили великих чи розкішних пам’ятників. Ми хотіли, щоб усі хлопці — і солдати, і лейтенанти, і Герої України — мали однакові пам’ятники. Як камуфляж. Як символ єдності, — наголошує Тетяна Різниченко.

Хрести виглядають ось так: термооброблене замощення, встановлений хрест, є квітник. Але за деталями криється розчарування: квітники — фальшиві, квіти там не ростимуть, бо під ґрунтом бетон; фотографій на пам’ятниках поки немає, отвори під них не передбачені.




Співзасновниця громадської організації «Спільнота родин криворізьких Героїв» каже, що на цих могилах їхні побажання щодо замощення врахували. Наприклад, все ж зробили термооброблений граніт (не блискучий полірований, як це було у проєкті меморіалу). Перед сім'ями загиблих постало нове питання: якщо однакових пам'ятників точно не буде, чи можна зробити так, щоб на секторі були принаймні рівні ряди й уніфіковане замощення?

Немає ніяких гарантій

У квітні представники громадської організації «Спільнота родин криворізьких Героїв» зустрілись із представниками влади — там були голова постійної комісії Криворізької міської ради з питань ветеранів, родин загиблих, полонених і безвісти зниклих Вікторія Третяк і заступник тимчасово виконуючого обов'язки міського голови Олександр Катриченко.

Домовленості, повідомляють журналістам рідні, були, обіцянки звучали: замощення буде відтермованим, квітники зроблять згідно з бажанням родин. Але все це — на словах. Протоколів зустрічей і задокументованих обіцянок сім'ям не надали.

Ми просили протоколи наших зустрічей — щоб там було чітко зазначено, що ми вирішили. Нам відповіли, що надати їх неможливо, бо це "поточні роботи". Виходить, ми маємо просто вірити на слово. А в проекті — інші розміри, інші матеріали. Те, що ми узгодили, ось воно, збудоване. А офіційно — немає ніяких гарантій, що так буде з усіма могилами, — розповідає Тетяна Різниченко.

На одній із таких зустрічей Третяк і Катриченко повідомили рідним загиблих, що у Кривому Розі зможуть зробити уніфіковані ряди й замощення тільки у разі, якщо десятки сімей змінять своє рішення й напишуть заяву, що дозволяють роботи на могилах. Нагадаємо, раніше рідні написали понад 100 відмов, щоб заблокувати встановлення червоних хрестів на могилах.

У чому різниця між формами заяв: влада vs. спільнота родин загиблих

Після зустрічі із представниками ГО «Родини криворізьких Героїв» Вікторія Третяк у чаті спільноти у WhatsApp опублікувала форму заяви про відкликання попередньої і надання згоди на виконання робіт згідно проєктної документації. Це формулювання викликало недовіру у значної частини родин.




Шаблон заяви, представленої Вікторією Третяк

Розбіжності у змісті заяв зараз, за словами самих родин, — одне з найгостріших питань конфлікту між владою та представниками спільноти. Форма заяви, яку розповсюджує представниця міськради пані Третяк, вимагає від родин відмовитися від усіх попередніх незгод і дати згоду на виконання робіт «згідно з проєктом», без уточнень.

Це формулювання небезпечне. Бо проєкт — старий, а в ньому і розміри квітників, і тип граніту не такі, про які ми домовлялись», — пояснюють у спільноті родин.

У відповідь ГО розробила альтернативну форму, яка не вимагає зняття незгод, але дає чітку згоду лише на конкретні роботи — заливку, облаштування квітника, укладання плитки за бажанням родини та заборону на встановлення пам’ятника без згоди.





Шаблон заяви, представленої ГО «Спільнота родин криворізьких Героїв»

Ми попросили показати проєкт зі змінами — нам надіслали старий. Ми просили протоколи зустрічей — відповіли, що надати їх неможливо. А ми що — повинні повірити на слово?, — каже Тетяна Різниченко.

Але ті родини, які подали свої варіанти заяв (із уточненням побажань), почули, що їхні документи — юридично нечинні. Офіційно приймається лише заява, в якій людина «відмовляється від попередніх незгод» і «дає згоду на роботи згідно з проєктом». А в проєкті — усе те, проти чого родини й виступають.

А ще, як виявилося, більшість криворізьких компаній відмовляються виготовляти пам'ятники відмінні від цього зразка.
Рідні звертаються до майстерень — ті розводять руками: є тільки червоний, інших варіантів не робимо. У WhatsApp-групі, яку веде представниця міськради, фігурує одна компанія, яка виготовляє і встановлює саме ці — червоні пам’ятники.

Ми просили показати зразки сірого або чорного граніту, — у відповідь почули: “є тільки червоний”», — каже Тетяна Різниченко. Серед ескізів, що розробив ДРІМ, є ще сірий і чорний, а в реальності — їх не роблять. Люди не можуть замовити те, що їм подобається.

Так, декларована свобода вибору на практиці звелася до одного шаблону. Якщо місто дозволило обирати, чому в реальності можливість обмежена? І чи справді ці три нові хрести встановлені родинами, як стверджують у виконкомі, якщо самі родини про це не заявляли публічно?

Дивіться, як виглядають інші облаштовані могили у нашому відео

«Коли душа не має спокою»

Ірина Алєщенко — дружина воїна Олександра Алєщенка, який загинув 15 травня 2022 року. Їхнє життя разом тривало 24 роки — вони виховали трьох синів. Олександр був людиною праці: металургом, електриком, таксистом, працівником Криворізького металургійного комбінату. Чоловік добровільно вирушив на війну, не питаючи згоди у дружини — сказав, що «це треба комусь робити». Служив у 17-й танковій бригаді, де став водієм танка. Востаннє Ірина бачила чоловіка на Великдень 2022 року.


Олександр Алєщенко

Про будівництво на секторі поховань загиблих військових жінка говорить з обуренням.

Замість співчуття і людського підходу, родини зустріли байдужість: жодного разу не було зустрічей на самому цьому місці, тривалий час зовсім не враховувалась наша думка, — розповідає Ірина. — Перший проєкт передбачав бетонне замощення всього сектору і не враховував реального розташування могил.

Зараз спільнота загиблих, вважає жінка, розділена: частина людей згодна на запропонований владою варіант замощення і навіть на колір пам'ятників (багато рідних поважного віку бояться не дожити до часу, коли на секторі збудують бодай щось), а інші — як Ірина — так само хочуть уніфікованого замощення, проте категорично проти червоних хрестів. Тому і розробили свій альтернативний світлий проєкт.

Ми хотіли б побачити якесь підтвердження від влади, що на всіх могилах замощення буде таким, як вони показали. Тому що балакати можуть усі. А спокою душам так і немає.

Меморіал — у небезпеці

Парадокс: родини звинувачують у зриві створення меморіалу, хоча саме вони виступали за його реалізацію. Просто з чіткими вимогами: одне замощення, одні розміри квітників, світлі пам’ятники, збереження розташування могил, конкурс на центральну скульптуру. Натомість рішення про 50 000 гривень на індивідуальні хрести розмило ідею єдиного меморіального простору.

На території військового сектору Центрального кладовища у Кривому Розі будівництво триває, але не відповідає обіцяним темпам і обсягу. Серед уже реалізованих елементів — залитий фундамент під центральну скульптуру, теж із відтермованого граніту. Конкурс за пів року досі не оголосили.




Заплановане будівництво каплички, місця для відспівування та вхідної групи з флагштоками, за словами родин, затягнулося. Капличка, яку мали завершити у цьому травні, ще з осені стоїть лише у вигляді залитого фундаменту. Місце для відспівування навіть не починали облаштовувати.

Якщо ми хочемо вшановувати наших героїв — то варто починати з базового: з місця, де прощаються з ними. А воно навіть не будується», — зазначають у спільноті.

Хоча будівництво паркану йде згідно з графіком, щодо загального замощення між могилами та секторами інформація у проєктних документах відсутня. З минулорічних планів — замощення мало виконуватися у червні 2024-го, але в актуальній версії проєкту про це вже не згадується. «Все буде залите гранітом. Зелені насадження втиснуті у вузькі бетонні “колодязі”. Як вони виживуть — питання. Інших рослин, крім тих, у формах — не планується взагалі», — коментують у спільноті.

Головна проблема, кажуть у спільноті, у тому, що громаді нічого не гарантують. Людям пропонують підписати заяву «згідно з проєктом», а проєкт — старий, ще з весни 2024 року, без урахування вересневих вимог родин. Нового проекту з уточненнями — немає. Протоколів зустрічей теж немає. А от нові «зразкові» могили — зроблені з відтермованим гранітом, із такими квітниками, як родини й хотіли. Чому це не оформлено офіційно, ніхто не пояснює.

«Шановні родини загиблих». Уже давно з вуст чиновників вони звучать дуже цинічно, — каже Тетяна. — Ми просто хотіли світла у меморіалі, гідності й тиші».