Діти з майбутнім, а не з аутизмом: як вчаться школярі, які мають розлад аутистичного спектра
Фото: Перший Криворізький
Обоє школярів мають аутистичний розлад, але разом із родинами та викладачами намагаються продовжувати вчитися. Поки тато Діми відстоює кордони України, а мама Варі — висвітлює новини. Їхні імена ми не називаємо з міркувань безпеки.
Батьки дітей з особливими навчальними потребами стикаються зі специфічними складнощами: то переїзди, то немає асистента вчителя, то постійні тривоги, які стресують дітей. Окрім того, чимало дітей виросли у російськомовному середовищі, що може ускладнювати й без того важку комунікацію з однолітками.
Асистент вчителя
Діти, які живуть з розладом аутистичного спектра, мають можливість навчатись у звичайному класі, серед звичайних дітей. Хоч у війну, хоч в мирний час вони потребують допомоги асистента вчителя. Для таких дітей асистенти виступають своєрідними провідниками. Їхнє завдання – донести до дитини адаптований навчальний матеріал так, щоб вона його зрозуміла і засвоїла. Така практика, напрацьована у мирний час, існує й під час війни, щоправда, з певними поправками. Адже багато фахівців виїхали за кордон, а тому кожна потребуюча цього дитина не може займатися з асистентом. Тому часто цю функцію беруть на себе батьки.
Діти, про яких ми ведемо мову, навчаються як очно, так і дистанційно, мають різний рівень розвитку мовлення та різні ступені розладу аутистичного спектра. Єдине, що їх об’єднує – вразливість.
Психологиня і засновниця центру розвитку для дітей з особливими потребами у Тернополі Світлана Гуцуляк каже, що перед навчанням дітей з будь-якими розладами фахівці спершу оцінюють здібності дитини. Потім, відповідно до результатів оцінювання, асистент має адаптувати навчальний матеріал відповідно до можливостей конкретної учениці чи конкретного учня. Асистент обов’язково враховує схильності дитини.
«Кожна дитина має схильності до якихось навчальних дисциплін. Щойно це вдається виявити – краще зосередитись саме на тому, що в дитини виходить добре, і додавати до цього вже інші навчальні предмети», — говорить Світлана.
Однокласники
Під час навчання дітей з РАС необхідно постійно підбадьорювати їх та хвалити. Вчителі та асистенти мають підкреслювати найменші здобутки дитини — говорити про це як особисто, й перед класом. Так дитина із розладом зрозуміє, що вона є частиною колективу і нічим не відрізняється від однокласників. Така методика також дозволяє іншим учням сприймати дитину з аутистичним спектром як рівну, як таку, що має свої переваги та недоліки. Як усі люди.
Також необхідно залучати інших дітей у класі до взаємодії з дітьми з РАС, моделювати ситуації позитивної соціальної взаємодії.
Однокласники та однокласниці також можуть частково виконувати роль «асистента» дитини, допомагаючи їй у навчанні та в напрацюванні соціальних зв’язків – зокрема, під час перерв між уроками.
Деталі — важливі
Для дітей з розладом аутистичного спектра надзвичайно важливим є планування та чітка структура в усьому. Кожен наступний крок має бути детально проговореним та спланованим. Подібна методика допомагає дитині почуватися безпечно і розуміти порядок дій.
«Часто при роботі з такими дітьми нам доводиться завчасно розповідати, що ми будемо робити, яке завдання буде наступним, використовувати візуальні підказки. Це допомагає учням бути готовими до наступного завдання і не сприймати, як щось «нове», — говорить психологиня.
Зазвичай соціальною адаптацією дітей з аутизмом у школі займається асистент, проте часом ці функції доводиться виконувати батькам. Особливо під час дистанційного навчання.
Дмитро Таносів – 9-річний хлопчик з розладом аутистичного спектра. Вже другий рік поспіль він навчається в першому класі в одній зі шкіл на Тернопільщині. Його батько з 2014 року захищає Україну у лавах ЗСУ і наразі служить в одній з частин на Житомирщині. Мати, окрім Дмитра, виховує ще й дворічну доньку. За рік до повномасштабного вторгнення родина Таносіїв переїхала з Житомира до Чорткова Тернопільської області до батьків, як виявилося – не дарма, адже опинилися якомога далі від бойових дій.
«Рішення відвести сина у школу далося мені непросто, – згадує Тетяна, 42-річна мама Дмитра. – Але я розуміла, що йому потрібно бачити як себе поводять інші діти, хоч особливих надій на школу не покладала».
Хлопчик майже не розмовляє, а тому навчання проходить вкрай важко. Спочатку Дмитро взагалі не сприймав асистента вчителя, тому на уроках з ним доводилося сидіти мамі.
«Це був важкий рік, адже я не вчитель, а доводилося якось пояснювати синові навчальний матеріал. Я робила все інтуїтивно: щось виходило, щось ні», — згадує Тетяна.Вже у 2022-2023 навчальному році на уроці з Дмитром займається асистентка вчителя Марія Коків. Для жінки це перший подібний досвід. Після закінчення інституту вона пройшла спеціальні курси і тепер допомагає маленькому Дмитру здобувати знання. Марія адаптує навчальний матеріал під навички хлопчика і зрозумілими саме для нього методами пояснює шкільні предмети. А ще вона наглядає за хлопчиком під час перерви, супроводжує його у їдальню та якщо треба підказує як поводитися на перерві чи на нестандартних уроках.
Психолог Світлана Гуцуляк наголошує, що також надзвичайно важливою є позитивна комунікація вчителя і дитини. До прикладу, вчителям під час спілкування з дітьми з РАС рекомендують говорити чіткіше і повільніше, а ще давати дитині більше часу на відповідь, спокійно реагувати на сторонні слова чи звуки, які промовляє дитина.
Викладачам та батькам треба усвідомлювати, що дитина з РАС потребує більше індивідуальної уваги, допомоги й підказок. Крім того, дітям з ментальним розладом варто давати менше завдань, розбивати їх на менші кроки-дії.
Подібну методику можна застосовувати й при дистанційному навчанні, говорить мама Варвари.
Варвара Тарасова – другокласниця. Їй 9 рочків і вона теж має розлад аутистичного спектра. Дівчинка навчається дистанційно. Розмовляє досить погано, але може самотужки будувати прості речення, писати та читати.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну родина дівчинки переїхала з Луганщини в одну із західних областей України, але навчатися дитина продовжила у своїй школі, тільки вже онлайн. Можна сказати, що їй пощастило, адже колишня асистентка вчителя, яка успішно займалася з Варею у рідній школі, тепер є її класною керівницею, чудово розуміє особливості дитини й розуміє, як будувати з нею навчальний процес. Все ускладнює тільки дистанція: вчителька нині в Естонії, тому роль асистентки виконує мама дівчинки. Тричі на тиждень у Варвари проходять уроки, всього на них йде година. За цей час дитина вивчає три дисципліни: читання, письмо і математику.
«Звісно, дистанційне навчання ускладнює засвоєння матеріалу. Навіть звичайним дітям, без тих чи інших особливостей ментального розвитку, важко навчатись у таких умовах. Варя часто відволікається, проте все одно старанно вчиться, і ми бачимо успіхи», — говорить вчителька Варі Тетяна Самойленко.
Бачити майбутнє, а не проблему
Батьки дівчинки не хотіли віддавати доньку у місцеву школу з двох причин. По-перше, боялись повітряних тривог і обстрілів, не хотіли, щоб їхня дитина бігала до підвалу, адже нові місця для Варі — то великий стрес. По-друге, Варя виросла у російськомовному середовищі, і розуміє українську мову трохи гірше, ніж передбачено шкільною програмою. Тому, коли з’явився варіант продовжити навчання у рідній школі, але дистанційно, батьки дівчинки радо погодилися, хоч і довелося пожертвувати власним часом заради занять із донькою.
Понад пів року після повномасштабного вторгнення Варвара не навчалась за шкільною програмою взагалі, тільки відвідувала корекційних педагогів, говорить мама. Тому другий клас для неї почався з повтору вже засвоєної програми.
«З Варею довелося заново вивчати букви, вчитися писати, читати, вчити цифри. Знадобилося багато часу, щоб вона звикла до такого формату навчання: в екрані – я (вчителька. – прим. ред.), поруч мама, яка повторює все, що я кажу, і на нас обох дитині треба звертати увагу, їй треба виконувати завдання... Це для дівчинки дуже важко. Проте зараз ми вже маємо значні успіхи», – розповідає вчителька Варі.
Психологиня Світлана Гуцуляк радить використовувати ті ж методи, за якими б дитину навчали у звичайному класі – залучати візуальні підказки, розв’язувати задачі на прикладі героїв улюблених мультиків тощо.
А ще часом можна застосовувати додаткову стимуляцію – наприклад, після виконаного завдання дозволити пограти улюбленою іграшкою або з’їсти цукерку.
«Такий метод заохочення також є досить дієвим, адже дитина більш мотивована виконати завдання і отримати бажане», — говорить Світлана та наголошує, — Не потрібно чекати, що за рік чи два всі педагоги будуть готові працювати з такими дітьми, але з кожним днем, з кожним роком вони здобувають нові знання й досвід, які збагачують їхню педагогічну практику та допомагають дітям з ментальними розладами почуватися рівними й потрібними у соціумі», — говорить психологиня.
2 квітня — Всесвітній день поширення інформації про аутизм. Тож кілька порад від редакції на випадок, якщо ви зустрінете родини із дитиною з розладом аутистичного спектра і розгубитеся.
Як можуть допомогти ті, хто поруч:
- Просто спитайте у дорослого, який разом із вами йде в укриття із дитиною із РАС, чи потрібна якась допомога. Але не наполягайте, якщо людина відмовилася.
- Не робіть зауваження дитині ані у присутності батьків, ані без них. Проявіть терпіння.
- Будьте тактовними з дітьми і їхніми родинами.
- Можете запропонувати дорослому, який супроводжує дитину, чимось пригостити малечу.
- Не намагайтеся наполегливо контактувати з такою дитиною; краще дати час на адаптацію, щоб дитина звикла до нового середовища.
- Будьте доброзичливими, контактуйте тактильно, тільки якщо дитина проявляє ініціативу.
- Якщо ви спустилися в укриття з собакою, не підпускайте її до дитини - це може її додатково налякати.