Парафії Криворіжжя переходять у Православну Церкву України

Парафії Криворіжжя переходять у Православну Церкву України

Фото: Перший Криворізький

На хорах колядки, на іконах — вишиті рушники, біля іконостасу — копія Томоса. Таким ми побачили храм Святого Апостола Фоми в селищі Червоне Глеюватської громади. Парафія храму в березні 2022 року перейшла до Православної Церкви України (ПЦУ).

"У лютому зібрав парафіян і сказав, що служити в церкві, очільник якої іконою благословляє росіян на вбивство українців, мовою, якою говорять окупанти — не хочу і не буду. І тоді парафіяни сказали, що вони теж за те, щоб ми увійшли у лоно нашої, незалежної Православної Церкви України", - розповідає настоятель храму і благочинний Криворізького районного благочиння ПЦУ отець Максим Крилач.


Як живе цей храм, інші близько 10 храмів Криворізького району та як створюються нові; як священники так званого московського патріархату цькують і оббріхують священника ПЦУ та при цьому відмовляються відспівувати вбиту російською ракетою українську дитину – про це наш репортаж.

З дзвіниці храму видно все село Червоне Глеюватської об’єднаної територіальної громади (далі ОТГ) Криворізького району. Тутешній храм будували 10 років, відколи на окормлення парафії в цьому селі керівництво тоді Української православної церкви (Московського патріархату, УПЦ МП) поставило священника Максима. Нині йому 32 роки.

Гроші на будівництво жертвували парафіяни, зокрема і фермери. Храм вийшов світлий, величний, оздоблений розписами.



«А скільки в нас квітів у теплу пору року! – розповідає парафіянка Тетяна Мерзлякова. – Від ранньої весни і до пізньої осені ми приносимо сюди квіти та прикрашаємо храм, тут стає ще більш затишно. А ви вже подивилися наші рушники? Деякі з них вишиті спеціально для храму, інші – давніші, деякі – сімейні реліквії, які передавалися через покоління».
До однієї з ікон парафіянка запрошує особливо наполегливо. Каже, що цій іконі понад 100 років, вона належала матері колишнього голови тутешнього колгоспу, і саме він подарував її храму. Із усіх усюд, за словами парафіянки, саме до цього лику з’їжджаються жінки, щоб попросити в Бога дітей. І оскільки, як переказують, є випадки, коли після ревних молитов жінки через якийсь час вагітніли, то й пішла слава про цю ікону як про чудодійну.



Храм Святого Апостола Фоми тоді ще УПЦ відкрили та освятили 19 жовтня 2021 року, у день пам'яті апостола. Але після того, як 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне російське вторгнення в Україну, яке підтримав і Патріарх Московський і всієї Росії Кіріл (Володимир Гундяєв), протоієрей Максим Крилач та парафіяни почали процес виходу з УПЦ МП та входження до ПЦУ.
«Я вдячний, що це рішення підтримали парафіяни, підтримали фермери, — каже протоієрей Максим. – Тепер ми є частиною єдиної помісної Православної Церкви України. Якщо УПЦ будувалася як ієрархічна «драбина»: був приход, над ним був священник, над священником був єпископ і так далі аж до митрополита Московського, то ПЦУ – горизонтальна структура, де всі на рівних спілкуються і приймають рішення. Звісно, наш перехід до ПЦУ не сподобався прибічникам УПЦ, і зараз про мене розповідають усілякі «казки», налаштовують вірян проти мене та проти ПЦУ. Але то все марно, бо ми впевнені в правильності нашого рішення».


Протоієрей Максим розповідає, як його запросили відспівати
хлопчика, якого було вбито внаслідок удару російської ракети в будинок у Кривому Розі:

«Вони раніше жили в селі Камінне Поле і нещодавно купили квартиру в тому будинку… Коли родина звернулася до розташованого неподалік храму УПЦ (МП), їм відповіли, що відспівувати дитину не будуть, бо вона нехрещена… Я відспівав безневинно убієнну дитину, бо ж святі апостоли теж були нехрещені, але хрестилися, як сказано, своєю кров’ю. Так і цей дворічний хлопчик хрестився своєю кров’ю, яку пролила Росія…».
Ця розповідь протоієрея Максима звучить після короткої панахиди, яку він відправляє за загиблими українськими захисниками та захисницями. Промені незвичного для січня яскравого сонця рівно лягають через високі вікна храму на обличчя присутніх. Серед них і держслужбовці. Кілька хвилин тому начальник військової адміністрації Криворізького району Євген Ситниченко говорив, що влада дбає про те, щоб воля місцевих мешканців і мешканок на перехід церковних парафій із УПЦ до Православної Церкви України була реалізована безперешкодно. У різних громадах Криворізького району на прохання благочинного місцева влада виділяє приміщення під храми ПЦУ. Десь це окрема будівля, десь кімната місцевого клубу, а в одній із лікарень Криворізького району – один із кабінетів на першому поверсі. Оглянути його ми і вирушаємо з храму Святого Апостола Фоми машинами, бо їхати близько 40 кілометрів.




Ця лікарня від перших днів повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну приймала поранених захисників і захисниць України.
«Священники постійно приїжджають до нас і спілкуються з пораненими військовими, тож ми охоче погодилися надати один із кабінетів під храм ПЦУ, — каже директор лікарні Валерій. — Адже ми лікуємо тіло, а душу лікує віра».
А отець Максим додає: «Тож ми колеги», — і вони тиснуть одне одному руки.



Директор лікарні йде, а отець Максим іще залишається в кабінеті. Оглядає стіни, вікно, перевіряє замки у дверях. І згодом їде далі, адже справи у благочинного Криворізького районного благочиння ПЦУ є у кожній із 15 громад району.



Треба підтримати активних парафіянок селища Вільне, які заходилися робити поквартирний обхід усіх мешканців для з’ясування настроїв щодо переходу до ПЦУ. Треба поспілкуватися з військовими у шпиталях на території району. Треба допомогти новим священникам, частина з яких іще навчається в семінарії, а частина працює на мирських роботах, щоб прогодувати родини. Треба навідатися в кожен із близько 10 храмів ПЦУ, які на сьогодні вже діють на території Криворізького району. І, звісно, треба служити парафіянам і свого храму Святого Апостола Фоми, і всього Криворізького благочиння, щоб зміцнювати їхні сили для боротьби з російським загарбником і віру в нашу перемогу з Божою допомогою.

Матеріал виготовлено у партнерстві з The Institute for War & Peace Reporting.

Збір матеріалу провела Ольга Гончар (Хвостова)

Редактор: Софія Скиба

Посилання скопійовано в буфер обміну