Кривий Ріг мене сформував, – співачка Марі Чеба

Головне фото новини
Фото: Перший Криворізький
1kr.ua
Як починалася музична кар'єра Марі Чеби, чому вивчилася на філологиню та навіщо переїхала до Києва.

Українська співачка Марі Чеба переїхала з Києва у Кривий Ріг разом з батьками у трирічному віці. Саме там й почалася музична кар'єра дівчини. Після закінчення факультету філології у Криворізькому педагогічному інституті національного університету дівчина повернулася до Києва. У 2010 році Марі почала кар'єру співачки, а у 2016 стала номінанткою в категорії «Відкриття року» національної музичної премії Yuna.

Після цього співачка продовжила випускати пісні та знімати кліпи, в одному з яких знялася українська прима-балерина Катерина Кухар разом з чоловіком Олександром Стояновим. Віднедавна співачка записує на ютуб проєкт “Творчий Дзен”. Журналістка “Першого Криворізького” поспілкувалася з Марі.

– Ви народилися у Києві, а потім з батьками переїхали до Кривого Рогу. Згодом вирішили повернутися назад. Чому?
– У Києві я прожила перші три роки життя, а потім мама переїхала в Кривий Ріг, почала нове життя, в неї там була робота. В принципі, я там виросла, вивчилася, Кривий Ріг мене сформував. Там були й перші музичні кроки. Але я повернулася до Києва – мого місця сили. Та й столиця для музикантів завжди була привабливою. Коли їхала сюди, розуміла, що повертаюся на рідну землю.

– Чи приїжджаєте до Кривого Рогу?
– Раніше приїздила на Різдво, дні народження до бабусі, тата, мами. Але зараз, під час повномасштабної війни Росії проти України, тато просить не їздити, бо дуже переживає. Хоча я рвуся, хочу поїхати й підтримати своїх знайомих, рідних, але от тато забороняє.

– За яким класом Ви закінчили музичну школу?
– Я закінчила криворізьку музичну школу №3, де вчилася на естрадному вокалі, не освоювала ніяких інструментів. Але зараз я вчуся грі на фортепіано, трошки собі акомпаную вже.


фото: Марі Чеба
– Після школи Ви вступили на філологічний факультет, чому не обрали фах, пов'язаний з музикою?
– Мала дуже велику проблему з вибором, якщо чесно. У 9 класі виграла конкурс авторської пісні, й згодом мене запросили у криворізьке музичне училище. Я запитала, чи буде в мене філософія, а викладачка, яка запросила мене з того конкурсу до себе на естрадний відділ сказала: “Ні. Предмет є, але ти постійно будеш зайнята — їздитимеш на конкурси, співатимеш”. Я їй відповіла: “Як це, я що, буду тупою “співачкою”?

Для мене було важливо бути освіченою людиною, розумною, вчити літературу, психологію, філософію, заглиблюватися, мислити, а потім вже співати. Тому свідомо з 9 класу готувалася на українську, англійську філологію з літературою, бо взагалі мріяла стати письменницею. Але якось з цим не склалося, пишу тільки пісні. А от той багаж, який дав улюблений філфак Криворізького національного університету — то скарб.

– Ви переїхали до Києва й почався Ваш творчий шлях. Розкажіть про сам початок, про першу пісню, як обрали для себе жанр музики?
– Ще у Кривому Розі мала гурт “Ескіз Кода”, і коли переїжджала до Києва, то планувала масштабувати проєкт. Але не склалося, ми тоді партнером-музикантом розійшлися, бо він обрав іншу кар'єру, а я лишилася в музиці. Досвід спочатку був дуже негативним, тому що всі плани рухнули, це був сильний удар для мене, і я втратила все, що будувала. Одна людина мені відмовила за два тижні до презентації того, що ми робили два роки. Але це був дуже класний старт для того, щоб зібрати сили й піти далі.

Потім я вже сама написала пісню “Заспівай”, і вона притягнула до мене багато людей і історій, зокрема кліпмейкера Віктора Предвалова, саунд-продюсера Євгена Ступку. І потім пішло-поїхало, про мене почали говорити.

Ця пісня так збігалася з настроями людей, майже всі радіостанції, особливо західної частини України, взяли в ротацію роботу тоді ще геть невідомої співачки. Та й електронний поп тільки формувався. Текст про важливість робити перший крок, наважуватися на зміни заради кращого життя.

– Ви були учасницею благодійного туру в зоні АТО «Підтримай своїх». Як потрапили туди?
– Це була неспланована акція. Мене запросила туди Марічка Бурмак, я була в її шоу “Музика для дорослих”?. Але треба було розуміти, що відбувалося в музичному ком'юніті тоді — деякі артисти боялися їхати підтримувати наших військових в АТО. Це одразу обривало всі можливі відносини з шоубізнесом Росії. Оскільки багато артистів були з цим шоубізом пов'язані на той час, то просто відмовчувалися. Вже тоді відчула, що це дуже важливо, і поїхала. Цього вистачило, щоб розуміти зараз, чому у нас війна — тоді не було достатньої згуртованості в українському суспільстві.

– Що найбільше запам'яталося з цього туру?
– Обличчя тих хлопців. Як вони підходили після концерту, як говорили, що хочуть вижити, повернутися додому. Ще запам'яталося, як ми їхали в Миколаїв, у нас зламався автобус і ми пішки йшли до міста. Здається, була Злата Огнєвич, Тоня Матвієнко, Арсен Мірзоян, Ольга Глазова. Ми йшли серед ночі дорогою до Миколаєва, це було влітку.

– До кліпу «Ангели» Ви запросили станцювати балерину Катерину Кухар та її чоловіка. Як виникла ця ідея?
– Ідея з'явилася, коли дивилася їхню виставу “Діти ночі”. Це, до речі, сучасний український балет, не класика. І запропонувала зафіксувати фрагмент цього балету у кліпі.


– Як для Вас почалася повномасштабна війна 24 лютого? Чи виїжджали Ви кудись?
– Як і у всіх — зненацька, зі дзвінків близьких. Ми поїхали до друзів, два тижні провели біля фронтової лінії Києва, тому дуже багато було страхів, переживань. ППО постійно працювала, вертольоти літали, було страшно. І ми виїхали до Львова вже коли російські війська підходили до нашого селища.

– Як змінилася Ваша діяльність з війною?
– Нічого, в принципі, не змінилося, пишу альбом, максимально роблю все, що можу. В цьому році почала фотографувати, бо мій чоловік служить, і я хотіла підтримати його справу. Це виклик, тому що ніколи не думала, що фотографуватиму. Але почала вчитися у чоловіка, і мені сподобалося.

Андрій 80% часу приділяє службі, а 20% – творчості. Ми сім років фотографуємо, тому я маю бачення, але зараз вчуся технічно це робити.

– Що Вам найбільше подобається у фотографії?
– Як не дивно, зараз подобається більше фотографувати, а не фотографуватися. Мені цікаво розкривати людей, дивитися на них крізь фото — це особливий момент довіри й психології.

– Над чим працюєте зараз?
– Зараз готую реліз альбому, який писався під час війни. Він вийде 13 січня, називається “220V”.

– Загалом за всю Вашу кар'єру що було найскладніше?
– Робота з людьми, бо люди — це завжди відносини, випробовування. В професії музикантів це найбільше випробування. Тому це те, що завжди треба відчувати, вчитися правильно спілкуватися, бути дорослими й відповідальними людьми. Серед творчих людей багато є токсичних, інфантильних персонажів.

– Ви нещодавно почали знімати ютуб проєкт «Творчий дзен». Розкажіть про нього.
– Ой, “Творчий дзен” — це моє натхнення, віддушина. Хотіла щось таке знімати ще роки півтора тому, але саме зараз, під час війни, відчула, що треба почати. І творчість зцілює, для мене це цілий шлях, мислення, відчуття, проживання травм. “Творчий дзен” — це спосіб і собі допомогти, й іншим.

Проєкт покликаний розповідати про креативне мислення, як його розвивати, творчих людей, літературу тощо.

– Якби перед Вами був вибір — музика чи фотографія, що Ви б обрали?
– Авжеж музика. Я навіть не обираю, бо і не називаю себе фотографинею. Фотографую просто в задоволення. Перш за все, я співачка, авторка пісень. А фотографія — це просто хобі, доповнення творчого бачення.

– Ви вважаєте себе киянкою чи криворожанкою?
– Вважаю себе українкою. Тому що я і киянка, і криворожанка. Чоловік завжди каже: “Ця криворізька дівчина в тобі така вперта, така бикувата”. У мене є криворізька манера спілкування — без гальма, і йду, доки не отримаю бажаного. А киянка — це моє коріння. Тому що чотири покоління по мамі й чотири по татові — кияни. Чітко усвідомлюю і відчуваю себе киянкою.


Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.


Повітряна тривога

Попередня тривога тривала –
1 год 46 хв

Все гаразд

03 : 50

Новини 1kr.ua в Tеlеgram

Ми в соціальних мережах

Культура

Booking.com