Чоловік пропускає, як зростає його новонароджена дочка: дружина полоненого нацгвардійця

“Ніколи б не подумала, що радітиму пораненню чоловіка”, — розповідає 19-річна Марія Зімарєва редакції “Першого Криворізького”.

Марія — дружина 22-річного нацгвардійця Станіслава з криворізької військової частини. Подружжя чекало на появу донечки, але через повномасштабну війну, яку 24 лютого розпочала Російська Федерація проти України, Марія з донькою чекають чоловіка та батька додому з полону.

Маріуполь

Станіслав — військовослужбовець 21-шої окремої бригади охорони громадського порядку імені Петра Калнишевського, більш відомої як військова частина 3011.


8 лютого він разом з побратимами поїхав у Маріуполь на ротацію.

Марія не дуже хотіла, щоб чоловік їхав, адже була вагітна та й душа була “не на місці”. Тривожні публікації в медіа про можливий повномасштабний збройний напад Росії на Україну не додавали дівчині оптимізму. Але Станіслав вважав, що такого роду війна у 2022 році неможлива, й всі питання політики вирішать дипломатичним шляхом. .


Після початку повномасштабного вторгнення Станіслав телефонував дружині, розповідав, що у Маріуполі жахіття: російська армія обстрілює не лише позиції військових, а й цивільне населення, падають бомби та ракети, гинуть мирні люди.

До 1 березня Станіслав писав дружині повідомлення у месенджерах, говорив, що військові не полишають своїх позицій. Потім зв’язок із ним перервався на два тижні. Якщо немає звістки понад два тижні, військова частина вносить бійця у список безвісти пропавших.

Марія не знала, де він, що з ним, чи взагалі живий її чоловік.

“У мене була задача вижити”

7 квітня з частини, де служить Станіслав, Марії повідомили, що її чоловік поранений.

“Ніколи б не подумала, що буду радіти звістці по поранення чоловіка. Бо ми нічого не знали про нього, а так хоч якась звістка”, — розповідає Марія про першу звістку про чоловіка, який боронив Маріуполь.

Станіслав отримав наскрізне уламкове поранення у стегно.

Зв’язок з чоловіком знов з’явився. Він телефонував і говорив, що у нього була задача вижити, і він її виконав. Станіслав мріяв швидше побачити дружину та рідних.

Чоловік розповідав й про те, що на оточеному ворогами заводі Азовсталь їжі у захисників було дуже мало. Лише один раз був борщ з гіркою картоплею. Зазвичай їли третину пластикового стакана каші на день.

Після 20 квітня чоловік перестав писати Марії.

9 травня йому вдалось передати коханій записку з госпіталю. В ній він написав Марії, що любить її й попросив берегти себе.

Після цього жодної звістки від чоловіка не було.

В полоні очікування

На шостому місяці вагітності Марія разом з іншими дружинами захисників Азовсталі їздила у Київ — намагались від влади добитись екстракції, тобто негайного виведення військових з місця ведення бойових дій у безпечну зону, але вона не відбулась.

У травні нацгвардійців разом з іншими захисниками та захисницям Азовсталі забрали у російський полон.

Марія була впевнена, що чоловік та інші полонені незабаром будуть вдома, що коли вона народжуватиме, Станіслав буде поруч.

“Ми планували партнерські пологи, я хотіла, щоб він був зі мною в цей важливий момент. Але йшли дні, тижні, місяці, нічого не змінювалось. Не було жодної інформації”, — каже Марія.

28 серпня Марія народила донечку.


Після першого обміну полоненими 21 вересня, коли звільнили 210 українських військових, родичі інших полонених вирішили робити розголос, бо ж терпіти не мали снаги. А ще, кажуть, прикро, що багато українців навіть не знали, що серед захисників Маріуполя були нацгвардійці з криворізької частини. Відтак люди вважають, що про них треба частіше говорити.

“Станіслав така людина, він весь час хвилюється і накручує себе. Весь цей час він нічого не знає про нас. Я не уявляю, як йому важко, чоловік дуже чекав на дитину. І зараз він сидить голодний у полоні, й пропускає, як його дитина зростає. Я завжди любила його ямочки на щоках, і у нашої доні такі самі”, — каже Марія.

Дівчина мріє про повернення чоловіка додому, щоб він взяв на руки свою доньку.

“Я дуже хочу повернутись у той час, коли ми разом готували вечерю, разом засинали та прокидались, прибирали вдома, сперечалися через дрібниці”, — говорить Марія

З надією

Вдома у пусту шафу мама Марії повісила парадну форму і поставила черевики Станіслава.

“Форма чекає на хазяїна, він має швидше повернутись додому”, — каже дівчина.