Якомога далі від сирен та звуків обстрілів — як жінки з Кривого Рогу рятували дітей
Фото: Перший Криворізький
Зараз родина знаходиться в безпечному та спокійному австрійському місті Бернштайн. Хоча всі члени родини хочуть повернутись до рідного міста, розуміють, що для їхніх дітей наразі краще проживати якомога далі від обстрілів та звуків сирен.
Наталія розповіла, що спочатку сумнівалась, чи варто виїжджати з країни, чи ні, адже вдома залишились чоловік, син, який в лавах Сил оборони захищає Батьківщину, свекруха, дві собаки. Але згодом вирішили виїжджати — не було зрозуміло, як швидко і де українська армія зупинить окупантів, які гатили без розбору і по церквах, і по пологових будинках. Такі рішення приймали сотні, якщо не тисячі матерів у Кривому Розі. Офіційної статистики щодо громадян, які виїхали в евакуацію з Кривого Рогу немає.
Ми постійно бігали в бомбосховище під час повітряної тривоги. Перший раз, коли побігли в сховище, так швидко збирались, що забули взяти дитині шапочку. Вдруге, коли бігли в укриття, забули йому взуття взяти. З часом ми вже перестали виходити в бомбосховище і почали сидіти в коридорі, використовуючи правило «двох стін». Дар’я взагалі казала, що нікуди не буде виходити з квартири. Я боялася, а їй хоч би що, вона до кінця просто не розуміє небезпеку, адже має ментальний розлад. І ми тоді прийняли рішення перебратись до безпечнішого місця. Нам запропонували виїхати за програмою до Австрії й ми поїхали.
За цією ж програмою благодійної недержавної організації СОС Дитячі містечка в Україні виїхали ще 98 криворізьких дітей та членів їх родин із ГО «Берегиня душі». Деякі родини за цією програмою виїхали до Словаччини, деякі — до Австрії.
12 березня Наталія з донькою, невісткою та онуком вирушили потягом з Кривого Рогу до міста Чоп, а потім автобусом через Словаччину в Австрію. Речей з собою вони майже не брали – дві валізи, де були переважно речі Дар’ї та Матвія. Маленькій дитині потрібно було в дорозі готувати суміш, а вночі в потязі вимикали світло, було важко знайти суміш, термос з гарячою водою, потім все це охолодити для немовляти.
Зустріч у Бернштейні
Переїзд був важкий для родини, але в Бернштейні їх зустріла місцева мешканка Сеглінда, яка їм допомагає по сьогоднішній день. Родину Наталії заселили у квартиру в новобудові. В їхньому помешканні було все необхідне – засоби гігієни, продукти, побутова хімія. В тому ж будинку поселили й друзів Наталії, які теж приїхали за програмою евакуації родин, де є діти з інвалідністю.
Жінка говорить, що їх все влаштовує на тимчасовому місці проживання. Додому поки не планують повертатися, адже невістка Катерина в середині жовтня народила другу дитину. Дар’я носить слуховий апарат, але у Кривому Розі після 24 лютого вона відмовлялась взагалі його знімати, адже боялась щось не почути.
Коли ми вже приїхали до Австрії, в неї на вухах просто рани були від постійного носіння слухового апарату. Тут (в Австрії, — авт.) вона вже погодилась зняти його. Також в Австрії ми нарешті змогли спати в піжамах, а не у верхньому одязі, як це було вдома. Дар’я навіть колготи боялась зняти – переживала, що не встигне їх одягнути, щоб бігти в бомбосховище. Звідки в неї цей страх був – не знаю, адже раніше подібних ситуацій з нею не траплялось. Але вона дуже боялася, що не встигне одягнутись під час сирени, дуже. Навіть ванну приймала дуже швидко, поки не звучала повітряна тривога. Так вона показувала свою тривогу, свій страх, хоча в останні дні у Кривому Розі взагалі відмовлялась виходити з квартири під час сирен.Зараз Наталія відзначає, що величезний «плюс» їхнього виїзду за кордон в тому, що не чути сирен, тому донька стала спокійніше, а спокій родини – ключове.
Медична допомога
В Австрії Наталії та її родині надається лікування за страховкою, деякі препарати, які входять в страховку, надають теж безплатно. Жінка з донькою вже скористалися страховкою і ходили на лікування до лікаря психо-невролога. Він виписав безплатні препарати для дівчини. Крім того, родина ходила до стоматолога, користуючись страховкою, та до сімейного лікаря.
Невістка Наталії Катерина нещодавно народила доньку – Софію. Теж скористалась страховкою. З нею на пологах була жінка з Вінниччини. Тетяна зголосилася допомогти землячці, бо вона знає мову і перекладала породіллі те, що говорили медики, а медикам те, що говорила криворожанка Катерина.
Наталія зараз відвідує безкоштовні курси німецької мови, щоб краще розуміти місцевих і допомогти адаптуватися доньці та невістці. Бо коли не знаєш мови, доводиться просити когось пояснити або «на пальцях» показувати, що хочеш дізнатись.
Ми вже жартуємо, що місцеві швидше українську мову вивчають, ніж ми німецьку, бо ми завжди кажемо «до побачення», «дякуємо», «вітаю» і вони нам так відповідають.
Криворожанки не хочуть повертатись поки донька Катерини зовсім маленька, адже з немовлям та вже 1,5-річним Матвієм буде важко долати шлях додому, як фізично, так і морально. Катерина розповіла, що вона все ж збиралась повертатись в Україну, щоб народжувати. Жінку підтримав і її чоловік, сказав, що закордоном буде безпечніше.
Народжувала дівчина за страховкою — все було безкоштовно. Навіть нічого не використовувала з того, що взяла з собою в пологовий – там все видали: і памперси, і пелюшки, і одяг. В Україні й в мирний час це радше виняток, ніж правило.
А після народження нам ще видали пелюшки, памперси, сухофрукти для мене та багато іншого.
Оскільки виїжджаючи з України, родина взяла з собою дуже мало речей, то їм дуже допомагали австрійці, які приносили речі в собор, де Катерина з родиною їх брали.
Коли тобі треба щось — кофта, майка, штани, то ти можеш взяти в соборі те, що тобі потрібно. Там дуже багато речей:одяг, візочки, іграшки. Ми там і Матвію багато речей взяли, і Софії брали.
В містечку, де вони зараз проживають, є можливість з дітьми грати на дитячих майданчиках, ходити на прогулянки до лісу.
Тут також є «Сонячний шлях» – кілька кілометрів ти йдеш і там розповідають про планети, там стоять такі камені, де все написано.
«Мріяв про доньку»
Катерина розповіла, що її чоловік Денис 25 лютого пішов і записався добровольцем в армію. Чоловік казав, як добре, що його родина виїхала, адже він дуже за них хвилювався. Дівчина вже хоче додому повернутись, але розуміє, що зараз краще лишитись закордоном. Місяць тому його було поранено. Чоловіка вже виписали з лікарні й дали відпустку для реабілітації.
Я тут знаходжусь в Австрії з його мамою, а він в Україні з моєю мамою. Він розуміє, що треба йти назад воювати, звільняти землі від окупантів, допомагати побратимам. З іншого боку він дуже хоче побачити свою доньку Софію. Коли він дізнався, що в нього донька буде, я думала, що він прибіжить в Австрію. Ім’я для доньки обирав чоловік.
Відповідно до статистики Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) станом на 19 липня 2022 року з України виїхало 9 567 033 особи. Транскордонні переміщення, які можуть мати маятниковий характер, і не можуть вважатись підтвердженням стійкого повернення становлять 3 793 403 особи.
Як зазначав у своїй публікації у «Європейській Правді» демограф Хосе Мігель Гузман, неможливо оцінити, скільки біженців повернеться. Це залежатиме від багатьох факторів, включно з тривалістю війни, її інтенсивністю в місцях постійного проживання біженців та ситуації в країні після закінчення війни.
Практикуюча психологиня Євгенія Журавель розповіла, що людина має сама вирішувати у своїй ситуації як їй вчиняти — чи виїжджати з країни, чи ні, чи повертатись додому, чи ні. Тобто немає якоїсь універсальної поради.
«Зважаємо на те, що у кожного ситуація різна, а кожен, хто виїхав, він виїхав зі свого власного міста, зі своєї ситуації. Ця ситуація загрози, і ситуація невизначеності з тим, чи будуть доступні оці зручності, зокрема опалення, освітлення тощо — це ускладнює рішення про повернення. Але кожна людина має вирішувати для себе і будь-яке прийняти нею рішення це нормально для неї та це її відповідальність», — говорить психологиня.
Матеріал виготовлено у партнерстві з The Institute for War & Peace Reporting
Редактор: Софія Скиба