Якби не захисники Маріуполя, ми б тут каву не пили, — мама полоненого криворіжця Юрія Никитчика

Якби не захисники Маріуполя, ми б тут каву не пили, — мама полоненого криворіжця Юрія Никитчика

Фото: Перший Криворізький

“Я хотіла б, щоб усі знали: якби не наші хлопці та дівчата в Маріуполі, якби оборону міста не тримали, – ми б тут не сиділи, не пили б кави, не їли б булочки. Я хочу, щоб усі розуміли, що якби не захисники Маріуполя, хід війни був би іншим. Вони зробили все, щоб ми тут їли, спали, ходили містом”, — говорить Лариса Никитчик, мама полоненого військовослужбовця.

Юрій Никитчик — нацгвардієць військової частини 3011, що дислокується у Кривому Розі, він – один із захисників Маріуполя. Разом із побратимами зараз хлопець перебуває у полоні в Оленівці вже понад 5 місяців.


8 лютого 31-річний Юрій поїхав на ротацію у Маріуполь.Там його застала війна, там він залишився, прийняв бій та дістав поранення на Азовсталі. Завдяки своїм побратимам Юрій залишився живим. Його дотягли до шпиталю, надали першу допомогу. Ларисі повідомили про поранення, коли син вже отямився.

“Дякувати Богу, Юрій вижив. Слава Богу, були знеболювальні. Тому що після нього, його друг потрапив до шпиталю, знеболювальних вже не було. У нього по-живому витягали уламки. Можливо, ви бачили фотографії, де у чоловіка щока у зеленці. Це друг Юри – Володимир Швець. Витягування уламків, накладання швів, вирівнювання щелепи – все це він пережив без наркозу. Боюся уявити, через що вони пройшли”, — розповідає журналістам “Першого Криворізького” Лариса .
У перші дні перебування на Азовсталі нацгвардійці залишилися без продуктів, тож родичі збирали гроші і відправляли комусь із гвардійців через онлайн-банкінг. Через якийсь час ця послуга на території Маріуполя стала недоступною. Хліб тоді вже коштував по 108 гривень, але і його купувати оборонці Маріуполя могли не довго – окупанти підірвали всі магазини.

“Вони їжу добували. Бувало, хлопці одягали на себе бронежилети і непритомніли. Але все ж виходили на позиції, стояли там до останнього. Їм було там тяжко, нам тут тяжко, але їм важче. Ми маємо витягнути усіх”, — каже Лариса.

Юрій завжди посміхався, у нього багато друзів. Він телефонував рідним і ніколи не скаржився, що йому важко. Про справжній стан справ сина Лариса дізнавалася від побратимів Юрія та їх мам та дружин.

“Його послухати, вони завжди пили чай чи каву. У них все гаразд там. Він не говорив мені про бомбардування, – беріг мене. Хоча я знала, що там відбувається, ми розуміли всі, що таке Маріуполь. Ми розуміли, що вони не вийдуть звідти”, — говорить Лариса.

Їх узяли в полон, вони пройшли пекло на Азовсталі, пекло зараз у полоні.
“Давайте їх витягувати всі разом. Вони мають бути вдома”, — закликає Лариса.
Не дозволяйте "забути" про полонених, пишіть листи, тегайте у публікаціях у соцмережі державні інстанції, які займаються звільненням, Червоний Хрест, ООН.

Фото: Даніїл Токмаков

Відео: Даніїл Токмаков

Редактор: Софія Скиба

Посилання скопійовано в буфер обміну