Шеврони, потяг та дитячі малюнки з бомбосховища. Як митці тримають культурний фронт

Шеврони, потяги, ілюстрації, одяг та інші нематеріальні, втім дуже цінні речі — українські митці щодня створюють те, що мотивує захищати Батьківщину та продовжувати волонтерити, та й просто повноцінно жити, тримаючись за традиції і сенси.

З початку повномасштабного вторгнення армія РФ знищила понад 500 пам’яток культури, подекуди дала поштовх до розвитку української культури, її популяризації та подекуди українізації, як би, можливо, дивно це не виглядало.

Тижні моди, кінофестивалі, фотовиставки цьогоріч проходять по усьому світу під українськими кольорами. Українські митці швидко переорієнтувались: хтось почав допомагати із забезпеченням військових, а хтось — морально підтримувати, продовжуючи творити.

Ми вже писали про криворізьких стендап-коміків, які волонтерять для ЗСУ та підтримують людей благодійними концертами.

Згадаймо про криворізький фолкрок гурт «Роялькіт», який виступає для ЗСУ, проводить благодійні концерти. Один із музикантів колективу пішов воювати, інші ж пишуть пісні, які передають дух сьогодення й карбують у пам’яті нинішню українську реальність. Ще навесні артисти записали кліп на авторську пісню «Місто-герой», присвятивши її Маріуполю, який російські окупанти фактично стерли з лиця землі.

Редакція “Першого Криворізького” поговорила з кількома представниками креативних індустрій, які наближають перемогу мистецтвом: дизайнером та автором шевронів Артемом Вашкевичем, учасником створення «Потягу до перемоги» Дмитром Бураком та культурною менеджеркою Іванною Скибою-Якубовою.

До та після

За даними Міністерства культури та інформаційної політики України у 2020 році креативні індустрії згенерували 4,2% доданої вартості української економіки. Загалом того року понад 360 тисяч українців обирали роботу у креативних індустріях: медіа, дизайні, ІТ, моді та інших сферах. Це найбільш свіжі офіційні дані.

Після початку повномасштабної війни в Україні компанії, які представляють креативні індустрії, почали втрачати прибутки та позиції на ринку. Про це свідчить дослідження медіа CASES «Як війна вплинула на креативні індустрії України». За їх даними, 4 з 10 компаній призупинили свою діяльність. Найбільше серед архітекторів, SMM-фахівців та дизайнерів.



Тоді як дослідження Українського культурного фонду про стан культури та креативних індустрій показали, що лише 47% опитаних мають роботу, як і раніше.

Для війська і волонтерів

Криворізький дизайнер Артем Вашкевич постійно волонтерить. Разом із дружиною Надією, починаючи з 24 лютого, включились у волонтерський рух, координували місцевих волонтерів у своєму районі та допомагали з зовнішньою комунікацією.


«За день після початку війни мені написав Богдан Рижак (один з криворізьких волонтерів, - авт.) та сказав, що по місту організовуються різні волонтерські штаби. Ми займались координацією збору необхідних речей. Нам давали список необхідного і ми це все шукали, зокрема й склотару для виготовлення так званих “бандерівських смузі”», — розповідає Артем.

Дизайнер говорить, що з плином часу, коли визначилась чітка лінія фронту, а забезпечення більш-менш налагодилось, волонтерства стало менше, та у його житті знову почала з’являтись робота, яку він втратив з початку війни.



Наразі ж він волонтерить на творчій ниві, створюючи герби для військових підрозділів та волонтерських організацій. У його доробку емблеми для волонтерських організацій «Захисники істфаку», спільноти випускників історичного факультету Криворізького державного педагогічного університету, які допомагають своїм на передовій, Волонтерського штабу територіальної оборони Кривого Рогу. А ще для підрозділів 60-ї окремої піхотної бригади та 129-го батальйону територіальної оборони «Рубін».


«Зробити емблему для волонтерської групи “Захисники істфаку” була моя ініціатива. Я надихнувся тим, що вони організувались, і захотів таким чином долучитись, бо вони круті, але не мали власної айдентики та певної впізнаваності», — говорить художник.


Конкретно у цій роботі він надихнувся віршем українського письменника Євгена Маланюка «Стилет чи стилос». Розповідає, що історик фактично захищає країну словом, а ті, хто наразі пішов воювати, взялись за зброю, тому таке поєднання видалось йому надзвичайно актуальним.

Україна — це вдома

Зараз Артем працює над створеннями соціальних плакатів воєнного часу. Останній з них мав назву «Внесок кожного — безцінний». З ним Артем посів перше місце за версією журі у конкурсі «Країна сама себе не зробить» від Центру спільних дій. Його визнали кращим громадська діячка Ярослава Гресь, ведучий та волонтер Сергій Притула, митець Олександр Грехов, який сам створює плакати на актуальні теми сьогодення та інші члени журі.

Артем розповідає: «Я брав участь у конкурсі соціальних плакатів минулого року, й цьогоріч мені запропонували знову долучитись до нього. Та після 24 лютого було вже якось не до конкурсів, і я вже вирішив не брати участь. А потім десь у квітні, те, що затерпло в середині, почало відтерпати. Власне, так народилась серія листівок та плакатів».

До Великодня митець планував виготовити листівки у стилі Української повстанської армії «Христос Воскрес! Воскресне й Україна!». Один із сюжетів цієї серії — плакат зі світлом у вікнах.

«У березні я якось визирнув на двір та помітив, наскільки мало стало світла у вікнах навколо. А світло у вікнах — символ того, що люди вдома, люди є, вони не злякались і залишились. І подумав, що Україна — це ті, хто зараз вдома, або ж ті, хто не вдома, але хочуть бути вдома, і вони повернуться», — згадує про появу ідеї плаката дизайнер.

Наразі Артем займається дизайном у вільний від основної роботи час, оскільки замовлення почали повертатись лише влітку. Та всі зароблені з цього гроші відправляє до благодійних фондів і на підтримку ЗСУ. Наш співрозмовник вважає, що український культурний продукт абсолютно конкурентний та не потрібно шукати нічого додаткового, варто лише вивчати своє й на його основі творити нове й це ще більше наближатиме нас до Європи.

Для перемоги

Випускник університету-переселенця, який знаходиться у Кривому Розі, Дмитро Бурак, креативник, минулого року співпрацював з командою ГогольFest, коли запускали «ГогольTrain». А цьогоріч він брав участь у створенні «Потяга до перемоги» – разом із вуличним художником Максимом Кільдеровим працював над оздобленням вагона, який розповідає про мужність партизанів Херсонщини, що межує із Криворіжжям.



В інтерв’ю «Херсон Плюс» Максим розповідав, що на вагоні зображено 25 орнаментів, кожен з яких присвячений окремій темі та розповідає історію боротьби на різних фронтах: партизанському, мистецькому, волонтерському та інших.



Дмитро Бурак згадує, що був загальний онлайн-зідзвон, до якого запросили художників, зокрема й тих, хто створював «ГогольTrain». Далі були визначені переможні ескізи та почалась робота.

«Коли ескіз Макса переміг, він запропонував мені асистувати йому, бо знає про мою любов до залізниці та потягів. Тому цього року я вже фарбував, а також знімав і фіксував процес створення, оскільки художники дуже часто забувають про це. А це теж свого роду історичні миті», — розповідає Дмитро про роботу над оздобленням вагона.


Він говорить, що створення потягу мало три задачі: нагадати окупованим територіям, що ми їх підтримуємо та їх ніхто не забув, не покинув; дещо позлити ворога й показати йому, що попри все Україна тримається й готова творити; і, звісно, мистецька складова.

«Це свого роду боротьба з нашим внутрішнім ворогом та думкою про “не на часі”. Створення потягу мало показати, що підтримка мистецтва і мистецтвом – важлива. Для багатьох, хто брав участь у створенні “Потяга до перемоги”, це був перший проєкт з початку війни. А були залучені люди, які звикли постійно творити»

Усі вагони створювались різними художниками. Сенси деяких з них розумієш одразу. Деякі треба роздивитись, зануритись у найдрібніші деталі та осмислити, відшукати приховані сенси, як у випадку з вагоном, присвяченим Херсонщині. Цей проєкт поєднав у собі сенсову й візуальну складові.

Для світу

Харківська мистецька студія Aza Nizi Maza, в якій творять художники/ці від 8 років, працює з 2012 року. Студія мала понад 60 експозицій на найкращих виставкових майданчиках України, під кураторством студії також відбувалась Дитяча програма другої національної Бієнале молодого мистецтва, яка пройшла 2019 року у Харкові.

Та після 24 лютого студійний простір, який знаходиться в підвалі будинку майже в центрі міста, перетворився на укриття від постійних обстрілів РФ. А засновник студії Коля Коломієць пішов працювати з дітьми до ще одного міського бомбосховища — станції метрополітену «Історичний музей».

Діти, які ніколи не займалися живописом, за два місяці створили потужну виставку, яка зайняла половину станції метро. Фігури 3,5 метри висотою відображали дитячі мрії і важливих для дітей героїв: військових, волонтерів, медиків і — їх самих.


Після того, як мешканців метро розселили і діти «вийшли на світло», вони продовжили ходити в студію і приводити своїх «дворових друзів». Коля каже, що планує не просто знайомити їх з мистецтвом, а й навчити заробляти собі ним на життя.

Роботи, створені в метро і після, увійшли в експозицію «Під землею і на землі», яку студія зараз привезла до Парижа — в межах програми Українського Інституту «Українська весна в Парижі». Ще частина експозиції — серія «Що я бачив», які постійні учні студії створили ще 2014 року, на самому початку війни Росії проти України.


«Нам важливо працювати з французьким культурним полем, бо у Франції майже нічого не знають про Україну і, що гірше, не дуже хочуть знати. Водночас голос цієї країни важить дуже багато на європейській арені, а впливи російської пропаганди тут дуже потужні. Тому нам важливо ознакувати свою суб’єктну присутність, прозвучати власним голосом, а не «з чужих слів», показати самодостатність української культури, а через неї — наші цінності і прагнення», — говорить менеджерка виставкового проєкту Іванна Скиба-Якубова.

Всі події «Весни» покликані познайомити українських та французьких дієвців культури, налагодити інституційні та персональні професійні зв'язки.

Іванна говорить, що історія Aza Nizi Maza в метро гарантовано мусить спрацювати. Вона болісна, адже це розповідь про дітей, які були вимушені жити три місяці під землею, але не викликає бажання пожаліти. Навпаки, вона демонструє нашу потужність, спроможність і самозарадність навіть у катастрофічних обставинах. Дивіться, говорить менеджерка: діти і дорослі, ховаючись від бомбардувань, не просто вижили, а створили потужний мистецький проєкт і знайшли новий шлях для себе.

---

Цей матеріал створено завдяки ГО «Інтерньюз-Україна» у межах програми «Український фонд швидкого реагування», яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США. Вміст є виключною відповідальністю ІА «Перший Криворізький» і не обов'язково відображає погляди Державного департаменту США та IREX.