Криворізькі медики щодня рятують життя поранених військовослужбовців та евакуйованих із зон бойових дій цивільних. Але може трапитись так, що на допомогу прийти медики не зможуть - тож доведеться надати її собі або ближнім. Разом із фельдшером одного з батальйонів тероборони Сергієм та шкільною медсестрою Світланою показуємо, як надавати першу допомогу самому собі чи постраждалій людині.

Домедична допомога — це проведення найпростіших медичних заходів для того, щоб врятувати чиєсь життя. Ці дії не потребують медичної освіти.

За статистикою МОЗ, допомога постраждалій людині, надана протягом перших 4 хвилин після надзвичайної події, збільшує шанси на її порятунок на 30%.

Нині безкоштовні курси першої допомоги все ще можна пройти за адресами:

• Металургійний район: школа №69, вулиця Хабарівська 4, контактний номер 0676468881;
• Інгулецький район: школа№ 73, вулиця Добролюбова, 7, контактний номер 0685257940.

1. Постраждалого потрібно розмістити так, щоб рана була вище рівня серця. Поранену кінцівку треба підняти. Якщо куля потрапила в бік, перевернути пораненим боком наверх.
2. Рану треба перев'язати тугою пов'язкою або притиснути руками. Скласти тканину в кілька шарів і зав'язати на рані.
3. Стискати місце поранення протягом не менше 10 хвилин. Періодично треба міняти пов’язку, аби уникнути зараження крові.
4. Передати постраждалу людину медикам швидкої допомоги або доставити в лікарню.

При проникаючій травмі грудної клітини:

1. Попросити постраждалого зробити глибокий видих.
2. Накласти на рану стерильну медичну серветку та матеріал, який не пропускає повітря (наприклад, шматок поліетиленового пакета).
3. Зафіксувати пов’язку лейкопластирем, залишити один край вільним.
4. При вогнепальному пораненні грудної клітини треба перевірити місце можливого виходу кулі. Накласти пов’язку на другому отворі, якщо він є.
5. Перемістити постраждалу людину у напівсидяче положення.
6. Вкрити її покривалом.

Краї рани обробляють хлоргексидином чи іншим м’яким антисептиком, протираючи шкіру від центру рани до периферії. Не можна заливати у рану йод та зеленку — це може спричинити опік та нанести ще більшу шкоду.


Одне з правил використання джгута — накладати його негайно, коли цього вимагає ситуація. Помилкою є його використання під час кровотечі низької інтенсивності, яку можна заблокувати компресійною пов’язкою.



При термічних опіках треба обробити руку антисептичними розчинами (мірамістин, діоксизоль, хлоргексидин) і накласти пов’язку.


При травмах голови можуть накладатися різного виду бинтові пов’язки і пов'язки з використанням коси­нок, стерильних серветок і липучого пластиру.
Якщо поранено волосисту частину голови, то нак­ладають пов'язку «чепець», закріплюючи її смужкою бинта (зав'язкою) за нижню щелепу


Для тимчасової зупинки кровотечі артерію на два пальці вище поранення затискають пальцем і накладають джгут. Для цього використовують гумові джгути, стрічкові, також підручні засоби – гумову трубку, підтяжки, ремені.


Компресійна пов’язка створює додатковий тиск на кровоносні судини в рані і цим зупиняє венозну кровотечу.

1. Переконатися у відсутності небезпеки для власного життя.
2. Викликати “швидку”.
3. Визначити, чи дихає людина. За відсутності дихання розпочати серцево-легеневу реанімацію;
4. За наявності дихання перемістити постраждалого у напівсидяче положення.

Фельдшер тероборони Сергій наголошує: на передовій більшість поранених бійців гинуть від зараження крові і великої крововтрати. Тому варто знати, як допомогти самому собі у разі поранення, треба вчитись користуватися джгутом і накладати пов’язки.

Криворізькі медики створили телеграм-канал “Медицина-КР”, де багато інструкцій з надання першої допомоги. Там вони зібрали текстові інструкції та відео накладання пов’язок, джгутів. Переходьте на канал за інтерактивним посиланням та діліться враженнями, наскільки це корисно, у коментарях.

Ольга Горенко — лікарка-анестезіологиня, яка вже півтора року рятує пацієнтів у складі мобільної бригади «Лікарів без кордонів», — незалежної міжнародної медичної гуманітарної організації.

Про досвід, роботу під загрозою та внутрішню опору — у її розповіді.

Від екстреної медицини — до реанімобіля

Ольга народилась і виросла у Тернівці, що на Дніпропетровщині. У 2018 році закінчила Дніпровську медичну академію, а згодом пройшла інтернатуру з медицини невідкладних станів, почала працювати у швидкій допомозі.

«Я працювала на швидкій. Моя робота завжди була для мене покликом душі — допомагати людям, бути в постійному русі, відчувати, що ти робиш щось важливе. Мені подобалося, що це не сидяча робота — кожен день був іншим, динамічним», — каже Ольга.

Але з часом вона відчула, що хоче більшого професійного розвитку. Саме тому вирішила приєднатись до MSF — міжнародної організації, яка працює в зонах бойових дій і катастроф.

«Коли в Україні почалась повномасштабна війна, я відчула, що хочу зробити свій внесок у допомогу людям саме в цей складний період. Приєднання до “Лікарів без кордонів” стало для мене своєрідним професійним кроком уперед. Мені бракувало розвитку, викликів, нового досвіду. Хотілося якогось поштовху, щоб рухатись далі».

Саме в команді «Лікарів без кордонів» вона почала працювати як лікарка-анестезіолог.

«Робота в “Лікарях без кордонів” — це особливий, дуже важливий етап у моєму житті. Для мене це був масштабний крок уперед. Саме тут, на своєму теперішньому місці, я відчуваю, що справді потрібна. Відчуваю, що перебуваю саме там, де маю бути в цей момент».

Один день із життя: виклики, перевезення, стабілізація

Команда Ольги працює в мобільному форматі. Коли на базу надходить виклик від логістів, потрібно виїжджати на медичну евакуацію або міжлікарняне перевезення поранених. Після перевірки обладнання, збору медикаментів і документації медики вирушають у дорогу.

«Коли надходить виклик, ми вирушаємо на місце — це можуть бути лікарні або стабілізаційні пункти, звідки забираємо пацієнтів, щоб транспортувати їх із пункту А в пункт Б. Але насправді наша робота — це не просто перевезення. Ми проводимо огляд, надаємо повноцінну медичну допомогу під час транспортування, а іноді ще до нього».

Команда виїжджає в будь-який регіон України, залежно від потреб. Іноді маршрути розтягуються на сотні кілометрів. Так, одного разу вони транспортували пацієнтку із Запоріжжя до Варшави.

«Виклики бувають різні: іноді це тривалі перевезення, іноді — короткі поїздки в межах міста. Після кожного виїзду маємо трохи часу на відпочинок: готуємо їжу, відновлюємо сили — і чекаємо на наступний виклик від диспетчера».

Ольга розповідає, що в «Лікарів без кордонів» є багато баз по всій країні. Зараз вона працює в місті Павлоград, що в Дніпропетровській області.

«Також я тривалий час працювала в Сумах — там у нас ротації. Тому якогось одного постійного місця в нас немає — ми працюємо там, де потрібні. Це може бути будь-де в Україні, а іноді — й за її межами».

Врятована Софія з Кривого Рогу

Ольга розповідає, що Кривий Ріг їй запам’ятався евакуацією дівчинки, яка постраждала 4 квітня під час масованої атаки.

«Ми приїхали в Кривий Ріг, щоб забрати дівчинку Софію. Вона потрапила під обстріл, коли перебувала на дитячому майданчику. Її доставили до лікарні каретою швидкої допомоги міста. На той момент дитина була у важкому стані й потребувала термінового оперативного втручання. Вона мала серйозні травми, Далі потрібно було евакуювати дитину до медичного закладу Дніпра».

Софія була підключена до апарату ШВЛ, її мама супроводжувала у салоні з водієм, тоді як команда медиків зосереджено стежила за життєвими показниками дівчинки протягом усієї дороги.

«Після стабілізації ми вирушили до Дніпра. Ми постійно слідкували за її показниками — усе було в нормі. Мати була дуже стривожена, шокована. Вона мала небагато інформації про стан доньки, лише знала, що ту евакуюють. Уже в дорозі я намагалась пояснити їй ситуацію, заспокоїти».

Ольга продовжила слідкувати за станом дівчинки вже після того, як виконала свою роботу.

«Наскільки мені відомо, її стан суттєво покращився. У соцмережах бачила, що їй відкрили збір коштів на лікування за кордоном — були травмовані кінцівки, встановлений апарат зовнішньої фіксації. Ймовірно, потрібна пересадка колінного суглоба. На щастя, збір уже закрили — гроші зібрали, і, здається, вона скоро вирушить на лікування за кордон. Дякувати Богу, зараз із нею все добре».

Транспортування без сну: Суми — Львів

Ще одна історія, яка запам’яталась лікарці, — нічне транспортування пацієнта, який отримав тяжкі травми внаслідок обстрілу. У чоловіка були ампутовані кінцівки та понад 80% опіків тіла. Його везли з Межової до Львова — через тисячу кілометрів.

«Він перебував на ШВЛ, був знеболений, ми постійно вводили медикаменти, вливали кров, плазму, різні розчини — усе, аби підтримати його стан хоча б на мінімально стабільному рівні».

Ольга відзначає, що без водіїв така робота була б неможливою.

«Їхня робота — це не менш важлива частина всієї операції. Вони залишаються максимально зосередженими, щоб безпечно доставити і пацієнта, і нас».

«Я впевнена у своїй безпеці»

Попри постійне перебування поблизу зон обстрілів Ольга каже, що за свою безпеку під час роботи не хвилюється.

«У нашій організації є окремі працівники служби безпеки. Це фахівці, які постійно супроводжують нашу роботу — в онлайн-режимі відстежують усі наші переміщення, моніторять карти повітряних тривог, соціальні мережі, а також усю актуальну інформацію щодо безпекової ситуації в регіоні, де ми перебуваємо».

У разі підвищеного ризику рішення про виїзд ухвалюється лише після ретельної оцінки обстановки.

«Якщо ситуація критична, ми або змінюємо маршрут, або тимчасово припиняємо рух у небезпечному напрямку. Цей процес працює дуже чітко, і ми завжди знаємо, що нас попередять вчасно».

Також команда забезпечена всім необхідним: бронежилетами, касками, засобами хімічного захисту. У машинах, каже Ольга, навіть є дозиметр.

«Я можу з упевненістю сказати: за свою безпеку під час роботи я не хвилююся. Знаю, що є спеціалісти, які стежать за кожним нашим кроком і роблять усе можливе, щоб убезпечити і нас, і пацієнтів».

У команді є різні формати машин: реанімобілі, автомобілі, розраховані на транспортування чотирьох пацієнтів лежачи та чотирьох — у сидячому положенні. На таких машинах, як правило, працюють два парамедики.

«Я працюю в складі своєї команди на реанімаційному автомобілі. Він оснащений усім необхідним обладнанням для надання допомоги важким пацієнтам у критичному стані, які потребують участі лікаря-анестезіолога».

Як не перегоріти

Емоційне вигорання присутнє завжди і всюди — на будь-якій роботі, де є люди, — ділиться лікарка.

«У нашому випадку ситуація полегшується завдяки частим відпусткам, які ми не лише можемо, а й мусимо брати. Нас буквально змушують іти у відпустку — не буває такого, щоб хтось просто працював без відпочинку. І це насправді дуже правильно».

Також у команді працюють штатні психологи, до яких можна звернутись у разі потреби.

«Особисто мені, дякувати Богу, ще не доводилось, але знаю, що завжди можу звернутись, якщо буде потреба, поговорити, одержати підтримку».

У вільний час лікарі намагаються відпочивати.

«Якщо є можливість прогулятись біля бази — ми це робимо. Дехто бере з собою килимки для спорту, займається йогою або виконує інші вправи, якщо є умови. Хоча це буває нечасто, але все ж… Робимо все можливе, щоб розслабитись у той час, який маємо».

«Я реально кайфую від цієї роботи»

Попри втому, тривоги і важкі історії Ольга каже, що не уявляє себе в іншому місці.

«Ця робота для мене — справді крута. Я реально кайфую. За ті півтора року, що я працюю, ще жодного разу не було такого, щоб я не хотіла йти на роботу. Звісно, усі втомлюємось — ми ж люди, бувають різні моменти. Але мені дуже подобається те, чим я займаюсь. Відчуваю, що я саме там, де маю бути, що роблю щось важливе, щось корисне саме зараз, у цей момент життя. І це, чесно, дуже гріє душу».

Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та Amediastiftelsen у межах реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.