Світлі кольори пам’яті: як у Кривому Розі створили новий формат вшанування загиблих Героїв
Фото: Перший Криворізький
Журналістка редакції «Першого Криворізького» поспілкувалася із криворізьким дизайнером Артемом Вашкевичем, який з самого початку долучився до створення меморіалу.
Проєкт «Куби пам'яті на Поштовому» з'явився у Кривому Розі наприкінці 2023 року та став новим для міста форматом вшанування загиблих військових.
Спочатку меморіал назвали «Куби пам'яті», проте з лютого 2026 року додали уточнення «… на Поштовому» — для зручнішої ідентифікації та чіткого розуміння де він розташований.
Передісторія
Ідея такого формату меморіалізації має глибшу передісторію — вона пов'язана з особистими історіями втрат та пошуком гідного способу зберегти пам'ять про загиблих.
Однією з них стала доля випускника історичного факультету Криворізького педуніверситету Євгенія Васильця, який загинув у березні 2022 року на Харківщині.
Його батько, Євгеній Григорович Василець, прагнув вшанувати пам'ять сина — тому передав до педуніверситету його бібліотеку, щоб книги продовжували служити людям.
«На його прохання, я допоміг розробити наліпку, щоб розміщувати її у книжках. Щоб люди знали, кому вони належали», — розповів Артем Вашкевич.
Паралельно дизайнер потоваришував із Євгенієм Григоровичем — вони часто спілкувалися й зустрічалися. Згодом він допоміг й з оформленням пам'ятника Жені — відредагував фото та шрифти.
Пізніше батько ініціював розміщення білбордів із портретами сина та ще одного загиблого випускника історичного факультету, Михайла Джуня. По допомогу в створенні дизайну також звернувся до Артема:
«Мені хотілося відійти від траурного формату. Зробити світлий фон — небесно-блакитний, але стриманий, ближчий до сірого. І обов'язково використати кольорові портрети, щоб це була пам'ять про живих людей, а не про якісь гранітні пам'ятники».
Фото: Артем Вашкевич
Саме цей підхід — показувати Героїв як живих людей, із мріями та історіями — став основою для майбутніх «Кубів пам'яті на Поштовому».
Сам Євгеній Григорович згодом також пішов на фронт й наприкінці 2023 року загинув.
«Він залишиться в нашій пам'яті прикладом розуму, порядності і доброти. Прикладом служіння Україні й пам'яті свого сина. Дуже сподіваюся, що у Кривому Розі колись буде вулиця Родини Васильців», — написав тоді на своїй фейсбук-сторінці Артем Вашкевич.Паралельно формувалося й інше коло спілкування. Дизайнер співпрацював із учасниками громадської організації Шелтер+. Зокрема, через спільні проєкти познайомився з Костянтином Скібою.
Після початку повномасштабної війни Костянтин мобілізувався та звернувся до Артема з проханням розробити шеврон для свого підрозділу у складі 93-ї бригади. Дизайн базувався на історичних мотивах Холодного Яру — як символу української боротьби. У квітні 2023 року Костянтин Скіба загинув.
Створення меморіалу
Формування меморіалу «Куби пам'яті на Поштовому» ініціював голова громадської організації «Red Hub» Олег Сампір. Поштовхом до цього стала ідея зберегти пам'ять про Костянтина Скібу — брата його дружини.
«Ця ідея виникла з огляду на проблеми з меморіалізацією та секторами почесних поховань у місті загалом», — розповів Артем Вашкевич.
Олег Сампір довго експериментував із конструкцією кубів та продумував, якою вона має бути: практичною та інформативною, стійкою до вітру й погодних умов, а також зручною в догляді — щоб можна було покласти квіти чи прибрати всередині.
Паралельно до роботи в ролі дизайнера долучився Артем Вашкевич, пропонуючи різні варіанти макетів. Прототипом став той, який він розробив для загиблих військових, випускників історичного факультету – Євгенія Васильця та Михайла Джуня.
За словами Артема, перший макет для кубів створював спільно з іншими дизайнерами, однак більшу частину роботи виконав саме він.
«Для меморіалів дуже важливо, щоб все було обов'язково однаковим, як однострій», — додав чоловік.Після затвердження єдиного зразка команда почала збирати інформацію про загиблих: фотографії та заявки від рідних. До процесу долучилися інші дизайнери, які допомагали з обробкою фото.
Новий дизайн кубів
Із часом проєкт масштабувався — кількість кубів на проспекті Поштовому зростала, а разом із цим збільшувалися й запити від родин. Водночас простору для розміщення ставало дедалі менше.
У відповідь на це з'явилося нове рішення — розміщувати на одному банері інформацію про двох загиблих. Також змінили підхід до наповнення: замість сухих біографічних даних додали шеврони підрозділів та QR-коди, які ведуть на розширені історії про військових на платформі Memory Book.
Окремим елементом стали цитати самих загиблих військових або частина розповіді про них від рідних. Це дозволяє уникнути формальності та показати кожного як особистість.
Про меморіалізацію та війну за ідентичність
Артем Вашкевич вважає, що меморіалізація — це складний та багатошаровий процес. З одного боку, це потреба родин вшанувати своїх близьких і зберегти про них пам'ять. З іншого — спосіб для суспільства усвідомити втрати й не забути, якою ціною дається свобода.
За його словами, для людей, які пережили втрату, важливо відчувати — жертва їхніх рідних була недаремною. Саме тому він прагне відійти від традиційних траурних форматів — чорно-білих зображень і символів скорботи. Йому важливо показати цих людей живими — у кольорі, з їхніми мріями, характером, історією:
«Кожен портрет – це маленький кінець світу. У людини були мрії, вона когось любила всім серцем, а росіяни просто прийшли та все це відібрали».Як історик за освітою, чоловік наголошує: ця війна — не лише за території, а насамперед за ідентичність. У попередні історичні періоди українці часто змушені були воювати в інтересах імперій, натомість сьогодні боротьба має інший зміст.
У цьому контексті меморіалізація стає частиною ширшого процесу — повернення до власної історії, культури та переосмислення минулого. Водночас, за його словами, важливо не діяти «всупереч» радянській спадщині лише заради контрасту:
«Йдеться не про протиставлення, а про створення нових сенсів, у центрі яких — повага до людини як особистості».
Артем Вашкевич з великою шаною й повагою ставиться до військових:
«Тільки завдяки тільки їм ми маємо можливість бути тут, ходити на роботу, спати в своєму ліжку і планувати речі, хоча би на пару днів наперед».Окремо підкреслює й роль кожного українця в тилу. На його думку, збереження мови, культури та історичної пам'яті — це також форма спротиву:
«Коли ми повертаємось до свого коріння, говоримо українською, вивчаємо власну історію — це теж внесок у боротьбу».На переконання історика, саме так формується стійкість суспільства — як продовження тієї боротьби, яку ведуть українські військові на фронті.
Хочеш знати більше і раніше за інших? Підписуйся на Telegram-канал 1KR.