Втратив обидві ноги на фронті й навчився жити заново: історія ветерана з Кривого Рогу

Втратив обидві ноги на фронті й навчився жити заново: історія ветерана з Кривого Рогу

Фото: фото з архіву Дмитра Колесника

Втрата, біль і десятки операцій — лише частина шляху, який пройшов ветеран із Кривого Рогу Дмитро Колесник. Після важкого поранення на фронті він навчився жити по-новому та надихає інших своїм прикладом. Його історія стала основою документального фільму «Сталеві», що розповідає про реабілітацію, силу духу та повернення до життя. Журналісти «Першого Криворізького» дізналися, як Дмитро подолав цей шлях і що допомагало йому рухатися вперед.

Від професійного спорту до фронту


До повномасштабної війни Дмитро будував спортивну кар’єру — професійно грав у футбол за «Кривбас», «Динамо» та «Зірку». Однак згодом змінив напрям і у 2019 році підписав контракт, розпочавши службу.

Після початку повномасштабного вторгнення він виконував завдання на блокпостах і працював у патрулі. Втім, такого формату служби йому було недостатньо.
«Я відчував, що мало роблю для країни. Хотілося зробити свій великий вклад у захист Батьківщини, а не просто стояти на постах», — розповідає Дмитро.
З часом він став командиром екіпажу протиповітряної оборони, однак і цього, за його словами, було замало — прагнення бути безпосередньо на передовій лише посилювалося. Зрештою Дмитро вирушив на схід, на Покровський напрямок, де виконував бойові завдання вже безпосередньо на «нулі».


Поранення, яке змінило все


Під час однієї з ротацій у 2024 році автомобіль, у якому перебував Дмитро з побратимами, потрапив під атаку ворожого FPV-дрона. Спочатку по рації командир повідомив про наближення дронів. За лічені хвилини ситуація різко загострилася — військові ще не встигли залишити небезпечну зону, коли по машині завдали удару.

«Я відчув удар і втратив свідомість. Прокидаюся — в машині нікого, всі вирішили, що я “двохсотий” (загиблий, — ред.). Я почав вибиратися, але зрозумів, що з ногами щось не так», — згадує Дмитро.
Побратим допоміг йому вилізти з авто, ризикуючи потрапити під повторний удар.
«Мене відтягнули за бронежилет у лісосмугу. Я допомагав руками, як міг. А потім сказав побратиму, що у мене щось із ногами, попросив перев’язати ноги», — говорить ветеран.
Над позицією постійно перебував ворожий дрон. Військові були змушені імпровізувати укриття просто на місці:
«Мене засипали листям, землею, гілками — всім, що було поруч. І я чув, як дрон висів наді мною. Я навіть не дихав у той момент».
Момент очікування евакуації був складним для бійця — він терпів біль і не знав чи за ними повернуться, кожна хвилина здавалася критичною. Евакуація тривала близько 40 хвилин. За цей час побратими кілька разів змінювали позицію, а над групою продовжували працювати ворожі дрони.

69 операцій і боротьба за життя

«За перший місяць у мене було 25 операцій. Лікарі намагалися врятувати праву ногу, але вона не давала заживати іншим ранам», — згадує Дмитро.
Медики з Дніпра боролися за збереження кінцівки, однак травми були надто складними. Стан постійно ускладнювався: одна нога фактично блокувала процес відновлення всього організму. Зрештою лікарі ухвалили складне рішення — ампутацію обох ніг. Для Дмитра це стало одним із найважчих моментів усього лікування.
«Спочатку я відмовлявся. Але прийшов головний хірург і сказав прямо: якщо цього не зробити, я не виживу», — розповідає ветеран.

Після операцій почався новий етап — тривала боротьба з ускладненнями, болем і виснаженням. За два роки Дмитро переніс 69 хірургічних втручань.
«Навіть морфін не допомагав. Це був пекельний біль. Я не міг спати», — каже він.
Лише після стабілізації стану лікарі дозволили розпочати підготовку до протезування. Це стало першим кроком до поступового повернення до руху та реабілітації.

Реабілітація і нове життя


Після складного етапу лікування та численних операцій Дмитро розпочав реабілітацію в Києві. Це був період, коли доводилося заново вчитися базовим речам — рухатися, тримати баланс, а також адаптуватися до протезів і поступово повертатися до самостійності.

Згодом він продовжив відновлення у США, де отримав протези за підтримки благодійного фонду Future for Ukraine. Там почався більш системний етап реабілітації, який поєднував медичну допомогу та фізичні тренування.

Поступово реабілітація перестала бути лише медичним процесом і перетворилася на етап відновлення повноцінного життя. Дмитро почав плавати, зайнявся скелелазінням, картингом, катанням на квадроциклах. Також він пробує себе у творчості — планує запис власної пісні та розвиває бренд одягу. Ці заняття стали для нього не просто хобі, а способом знову повернути контроль над життям і знайти нові опори поза військовим досвідом.

Важливу роль у цьому етапі відіграла підтримка — рідних і близьких, знімальної команди, а також нових знайомств, зокрема з Олександром Педаном та ветераном Олександром «Тереном» Будько. Також Дмитра підтримував співак Alekseev — його друг, який допоможе йому з записом першої пісні. Саме це оточення допомогло ветерану поступово повірити у власні сили.


Фільм «Сталеві»: про прийняття і силу


Стрічка «Сталеві» фіксує весь шлях Дмитра — від лікарняного ліжка до перших кроків на протезах і повернення в суспільство. Особливу роль у цьому процесі відіграв ветеран і громадський діяч Олександр «Терен» Будько. Він сам пройшов шлях ампутації та протезування, тому став для Дмитра не лише співрозмовником, а й практичним провідником у новій реальності.
«Спочатку я в себе не вірив. Не знав, як жити далі, чи буду комусь потрібен. Але завдяки підтримці людей почав вірити в себе», — каже Дмитро.
У фільмі глядачі можуть побачити поступову внутрішню зміну героя: від невпевненості та втрати орієнтирів до моменту, коли він починає пробувати нові речі й повертає контроль над власним життям.

Фільм фіксує дрібні кроки й маленькі перемоги, які в реальності були дуже складними: перші спроби рухатися на кріслі колісному, тренування, адаптацію до протезів, повернення у міський простір.
«Ми хотіли показати, що це все можливо. Навіть коли нема ніг — можна плавати, водити авто, грати у футбол», — пояснює Дмитро.
Головний меседж стрічки — у тому, що життя після важких втрат не зупиняється, а переходить в іншу форму. Фільм показує, як замість жалю і зациклення на втраті поступово з’являється дія, рух і внутрішня робота над собою. Це історія про відновлення, яке складається не з гучних моментів, а з щоденних маленьких кроків уперед, що зрештою повертають людині відчуття життя і власної сили.
«Ветеранів не треба жаліти. Їх треба мотивувати. Коли кажуть “ти молодець” та інші приємні слова — це дає силу рухатися далі», — додає ветеран.

Нові опори


Дмитро говорить, що важливо постійно рухатися вперед і шукати заняття, які допомагають триматися після поранення та змін у житті:
«Треба знайти те, що тебе заряджає, що дає стимул жити й запалює погляд».
Він додає, що важливо не замикатися в собі та пробувати різні напрями, навіть якщо вони не пов’язані з попереднім досвідом. У власному житті Дмитро поєднує спорт, творчість і нові проєкти, поступово формуючи нові життєві орієнтири.
«Головне — не опускати руки і постійно щось пробувати. Вийде — добре, не вийде — пробуєш далі», — додає він.
Окремо Дмитро звертає увагу на те, як цивільні реагують на ветеранів у повсякденному житті. За його словами, іноді достатньо простого ставлення — без відведеного погляду, без жалю, з нормальною людською взаємодією.
«Ми такі ж самі, як і всі, просто кожен віддав частинку себе за своїх рідних, за Батьківщину», — сказав Дмитро.

Посилання скопійовано в буфер обміну