Заспокоює та надихає: гончарство та ліплення з глини у Кривому Розі

Заспокоює та надихає: гончарство та ліплення з глини у Кривому Розі

Фото: Перший Криворізький

Розвиває моторику, сприяє розвитку фантазії та має заспокійливий ефект, так характеризують гончарне ремесло та ліплення з глини криворіжці, які займаються цими напрямками та розвивають їх у місті.

Редакція «Першого Криворізького» представляє четвертий матеріал про культурно-історичний розвиток Кривого Рогу.


Сашко Гончар, військовослужбовець

Дядя Саша, як його називають побратими, вже понад 20 років займається гончарством.

«Ремесло досить складне, воно складне в навчанні, складне в роботі і якщо ти хочеш наближатися до якоїсь автентичності, то це вдвічі складніше», — каже військовий.

Криворіжець об’єднав близько десяти майстрів в Україні, проте з початком повномасштабного вторгнення все змінилось і тепер чоловік служить у ЗСУ.

«До війни були люди в різних куточках України, які об'єдналися в нашу майстерню і виконували спільні проекти, їх було багато, зараз їх немає. Деякі залишились на окупованій території, я думаю, що навіть буде складно з ними зустрітися».
Коли стало відомо, що у військовослужбовця буде коротка відпустка, його подруга Тетяна Кульчицька запропонувала Сашкові влаштувати майстер-класи з гончарства.

«Я все-таки хотів, щоб люди побачили, що до них приїхав військовий, приїхав не просто попросити грошей на дрони чи на щось інше, а дати щось їм в руки, маленьке добро. Зрозуміти,що ми разом і це кардинально нас відрізняє від нашого супротивника», — розповідає Сашко.
Сашко розповідає, що ділиться розповідями про такі заходи з побратимами.

«Це як елемент підтримки скоріше, щоб відволіктись на якусь хвилинку, сказати що буде мирне життя ще, що вони до нього повернуться».
Тетяна, подруга Сашка, та волонтерка розповідає, що активно займались гончарством та ліпленням ще до війни.

«Почали активно розповсюджувати цей напрямок у місті, але, на жаль, почалася війна і Сашко пішов добровольцем на війну, відповідно гончарство поки що призупинилося, але з початком війни і з її продовженням треба було щось робити. Треба було допомагати, ми придумали проводити такі майстер-класи», — розповідає жінка.

Основна мета таких заходів, за словами Тетяни, це збір коштів на дрони для батальйону, який представляє Сашко. Такий майстер-клас волонтерка придумала спонтанно.

«Зараз кажу і мурашки по шкірі, але ідея, така от як блискавка, що треба це робити сталася, коли був такий масштабний приліт у нас в місті, ось тоді в цей вечір було два такі відчуття: страх за дітей за моїх, за сім'ю, і таке жагуче бажання робити ще більше, робити щось активніше. Треба організовувати такий захід для того, щоб зібралися люди і зібрали кошти на дрони, на необхідні потреби які зараз є».
Тетяна каже, що кожен є частинкою великого пазлу допомоги.

«Десь хтось щось малює, хтось плете сітки, хтось робить розпалювачі. Не буває маленьких справ, всі справи необхідні і все складається в один великий пазл, велику картинку. Тому я хочу закликати людей — робіть, бо все це складається у велику картину і потім виходить велика допомога»

Юлія Бондаренко, волонтерка


Про мистецтво ліплення з глини розповідає Юлія Бондаренко, криворізька волонтерка та засновниця студії творчості “Птах”. Юля познайомилась з глиною у 2018 році, а вже на початку 2024 це захоплення переросло у майстерню.

«Ми за донати проводимо майстер-класи різні, основний напрямок — це глина, але ми і витинанки робили, гердани стрічкові плели, тобто все що стосується України, української культури ми намагаємось тим, що знаємо ділитись. Люди люблять глину, це природні матеріали, до мене жінки різні приходять, і дружини загиблих, і родини військовослужбовців, і родини тих хто в полоні. Заходять з одним настроєм, а виходять завжди з посмішкою, не знаю в чому секрет, але це така магія глини», — ділиться Юля.

Каже, що робота з глиною заспокоює і відволікає від всього. Юлю, як майстра запросили до Німеччини.

«У Берлін, на фестиваль приурочений до Великодня, ми веземо з собою трішки українських виробів, аби познайомити європейців з тим що ми робимо і як ми робимо».
Гончарному мистецтву у студії Юлі теж є місце.

«На гончарному колі теж працюємо, просто воно у нас одне, воно скромненько стоїть чекає компанію, ну хоча б 3-4 штуки і вже можна проводити майстер-класи. Ми зараз ще маленькі і тому зараз це чисто волонтерщина, для того, щоб збирати кошти на ЗСУ».
Мрії у криворізької волонтерки теж пов’язані з мистецтвом та його розвитком.

«Я хочу школу мистецтва, мені здається, що Кривому Рогу критично не вистачає творчості і мистецтва, хочеться просто чогось вищого ніж просто робота».
На питання: де черпає натхнення, волонтерка відповідає.

«Складний час, складно мені говорити на цю тему, чи є воно взагалі це натхнення просто робиш, тому що це повітря твоє, а як не робити, якщо не ми то хто?»
Редакція «Першого Криворізького» висловлює подяку всім митцям, які у цей нелегкий час продовжують працювати та розвивати гончарство та ліплення з глини у Кривому Розі.

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю "Першого Криворізького" і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Посилання скопійовано в буфер обміну