Спорт як реабілітація: історії криворізьких захисників Назара Лозового та Ігоря Трояна
Фото: Перший Криворізький
Зараз хлопці активно тренуються в Кривому Розі перед майбутніми змаганнями. Невдовзі вони вирушать на навчальні збори до Києва. 24-річний Назар Лозовий покаже себе у двох різних видах спорту — відтисканні штанги та плаванні, 32-річний Ігор Троян — у веслуванні на тренажерах, штовханні ядра та метанні диска. Обидва чоловіки у криворізькій команді Нескорених.
Invictus Games — Ігри Нескорених — це змагання, в яких беруть участь поранені військовослужбовці та ветерани у таких видах спорту як баскетбол на візках, волейбол сидячи, веслування на тренажері. Перші Ігри нескорених відбулися у 2014 році, заснував їх принц Гаррі. Україна вперше взяла участь в Іграх нескорених у 2017 році у Торонто.
Криворізька команда "Нескорених" здобула 13 медалей під час Всеукраїнських змагань Invictus Games у Львові: сім золотих, дві срібні та чотири бронзові нагороди.
Капітан команди Кривого Рогу Валерій Катькін радіє, що криворіжці потрапили у Національну збірну, що братиме участь у United States AirForce: “Я пишаюсь, що хлопці з нашої 17 танкової бригади представлятимуть Україну, вони дійсно гідні”. Усього у криворізькій команді Нескорених близько 40 людей.
Як готуються до змагань, та які у хлопців очікування, дізнавались журналісти “Першого Криворізького”.
У 2021 році Назар Лозовий закінчив строкову службу у 57 окремому полку зв'язку та радіотехнічного забезпечення і повернувся додому, збирався поновлюватись на навчанні, але почалось повномасштабне вторгнення РФ в Україну.
«Я зрозумів, що не можна залишатись, і 27 лютого вже був у військкоматі. 28-го я був у криворізькій танковій частині — 17-й танковій окремій бригаді і провів близько місяця в розташуванні частини», — говорить Назар.Пізніше підрозділ Назара вирушив на позиції до селища Новотошківське Луганської області. Там він провів два тижні на «нулі» і там же під час ворожого обстрілу отримав важке поранення, через яке довелось ампутувати обидві ноги.
Під час реабілітації лікарі у госпіталях Дніпра та Вінниці завзято опікувалися фізичним станом Назара — було багато різних процедур, постійна фізична активність. Але вони не звернули увагу на психічний стан, а в хлопця почала розвиватися депресія, яку він заїдав.
Психологиня Інна Бойченко, яка має досвід роботи з військовими та їхніми родинами говорить: “Заїдання — це процес швидкого отримання задоволення, і зняття емоційної напруги.
Крізь усе життя ми несемо в собі несвідому установку, що їжа може замінити емоції, яких нам бракує. І часом вона дійсно допомагає долати стрес. Але важливо помічати за собою, як часто вона буває єдиним рішенням.
Чому заїдання “допомагає"?
Бо їжа — це відчуття безпеки.
Бо їжа — винагорода.
Бо їжа — як спосіб вираження емоцій.
Бо їжа — інструмент заміщення тілесних відчуттів. І поступово формується патерн: "В будь-якій незрозумілій ситуації – їсти".
Але це ілюзорний фактор “такої собі” допомоги. Почуття не переварити як їжу швидко, з ними треба зустрічатись і проживати їх.
Однією з ефективних форм проживання почуттів є тіло. Через активність тіла можна звільнити заблоковані або складні почуття. Фізична активність, спорт, силові вправи — альтернативна допомога, вона корисна і не породжує нові складні почуття, а привносить задоволення собою”.
«За ті дев’ять місяців, що був у шпиталях, я набрав майже 30 кілограмів, через що потім не зміг ставати на протези, я в них фізично не міг влізти. І от із такою проблемою, з депресією я повернувся додому», — розповідає Назар.
Удома Назару допомогли батьки та Валерій Катькін, який «затягнув» його в спорт.
«Я почав займатись і зрозумів, що реабілітація в першу чергу має бути психологічна, не фізична. Здавалося б, спорт — це про фізичну активність, але для мене насправді це стало порятунком. Я дуже сильно замкнувся в собі, і саме спорт допоміг мені почати знову розмовляти з людьми, знаходити собі друзів», — каже Назар.
Зараз ветеран протезується в криворізькому реабілітаційному центрі. Хлопець уже навчився ходити на коротких протезах, потроху встає на повноцінні, які мають колінні суглоби, і вже на змаганнях у США він сподівається їхати на протезах і впевнено там ходити.
«У мене немає неймовірних досягнень у спорті, але я просто продовжую займатись тим, що мені подобається. Ці змагання не стільки про спорт, скільки про реабілітацію. Це можливість показати свій потенціал і довести іншим, що навіть, якщо ти зараз нічого не вмієш, у тебе може бути це в майбутньому», — говорить Назар.
Ще один криворіжець, який потрапив у збірну України — Ігор Троян, діючий військовослужбовець 17 танкової бригади.
«Спорт зі мною все моє свідоме життя, — говорить Ігор Троян. — Спершу в школі займався футболом, а потім у 15 років перейшов у регбі. Захищав кольори нашої країни в юнацькій і молодіжній збірних із регбі».
У липні 2014 року Ігор потрапив у третю хвилю мобілізації до АТО, відслужив рік у 55 окремій артилерійській бригаді і повернувся в Кривий Ріг працювати на шахті.
У перший день повномасштабної війни Росії проти України Ігор мобілізувався знову — зідзвонився з побратимами, і 25 лютого вони вже були в 17-й танковій частині, а 26 лютого прибули в Бахмут, адже всі мали бойовий досвід.
У травні 2022 року на Донеччині Ігор і двоє його товаришів потрапили в засідку, хлопці прийняли бій, і ворог відійшов. Один побратим загинув, другий залишився неушкодженим, а Ігор отримав кульове поранення руки та бокової стінки живота.
У липні 2022 року Ігор повернувся в стрій. Його частину перевели на Запорізький напрямок, пізніше — на Херсон.
Під час контрнаступу в Херсонській області Ігор знов отримав поранення — уламками зачепило легені, пробило ногу. Чоловіку видалили нирку та селезінку. Але він продовжує нести службу в 17-й танковій.
«Для мене ці змагання дуже важливі. Саме на мене поклали такі великі сподівання — із 200 учасників обрали 30, серед них і я. Хочу максимально себе проявити, завоювати медалі, щоб усе було не даремно. А також нагадати світу, що в нас іде війна, що нам потрібна зброя та інша допомога», — каже Ігор.
Фото: Даніїл Токмаков