«Найстрашніше для українця — бути позбавленим свободи»: історія переселенки з Херсонської області

Тяжко уявити, як це — втратити свій дім, роботу і все, що в тебе було. Переїхати у незнайоме місто з незнайомими людьми та вмістити усе життя в одну валізу.

Своєю історією про виїзд з окупації та нове життя в Кривому Розі з 1kr.ua поділилася переселенка, яка вже понад рік живе й невтомно допомагає тут таким самим переселенцям.

Наталя Кошель переїхала до Кривого Рогу з міста Олешки, розташованого на лівому березі Херсонської області. Там Наталя працювала в лабораторії на заводі, виховувала п’ятирічну доньку разом із чоловіком. Зараз Олешки — в окупації.

Найтяжче було пережити перший день «великої війни», — каже Наталя, — коли ти прокидаєшся о 6-й ранку і ще нічого не розумієш, що діється, що буде далі. О 10-й ранку місто вже окупували. На околицях велись бойові дії. Ці страшні звуки вибухів…

Наталя із сім’єю прожили в окупації півтора місяця. Вони не могли вільно пересуватися містом, тож майже весь час сиділи вдома, боячись, що за ними прийдуть. В Олешках була велика кількість російських солдатів. Коли сподівання на швидке визволення міста Збройними силами України зникло, Наталя вирішила спробувати евакуюватись і виїхати на підконтрольну Україні територію. Вибір упав на Кривий Ріг.

Коли ти живеш в окупації, у тебе забрали найцінніше — твою свободу, — розповідає Наталя. — Ми залишили все і поїхали. Дорога була складною, довгою, з нескінченними чергами машин і блокпостів. Донька дуже тяжко перенесла дорогу, її нудило, і треба було весь час зупинятись.

«Кулемети були направлені на колони цивільних машин»

Виїхати з тимчасово окупованої Херсонщини на підконтрольну Україні територію хотіло дуже багато сімей. Але щастило не всім. Росіяни перевіряли машини, речі й телефони. Після допитів про мету поїздки багато машин розвертали назад, в Олешки.

Коли ми проїжджали понтонний міст, при виїзді був російський бронетранспортер, — згадує мама Наталі Світлана. — На ньому сиділи російські солдати з кулеметами, направленими на колону з цивільних машин. Було жахливо некомфортно.

Жінки пам’ятають також, як на деяких ділянках дороги росіяни зупиняли колону й «розбавляли» її своєю військовою технікою. Так тривалий час українці були «живим щитом» для російської армії, щоб ЗСУ не могли повноцінно вести бій із росіянами.

Біля Баштанки, коли ми вже доїхали на нашу територію… Ти відчуваєш таке полегшення, — каже Наталя. — Навіть дихається якось по-іншому.

Так сім’я дісталася Кривого Рогу. Зараз вони орендують тут квартиру. Бабуся — колишня вчителька — піклується про онуку, чоловік Наталі працює та їздить по всій Україні, брат Наталі пішов на війну, але, на жаль, зник безвісти. Сама Наталя швидко зрозуміла, що потрібно щось робити, щоб зайняти руки й думки.

«Я розумію, що таких людей, як я, дуже багато, і мені хочеться їм допомогти»

Уже близько року Наталя є соціальною працівницею в благодійному фонді «Карітас Кривий Ріг», де працює зараз близько 10% внутрішньо переміщених осіб. Наталя прийшла на Івана Франка, 8 спершу як волонтерка: плела сітки, фасувала гуманітарну допомогу для переселенців.

Ми зрозуміли, що якщо людина має таке бажання допомагати, навіть безплатно, то нам така людина в команді була б дуже цінною, тому ми запросили Наталю на роботу, — каже отець Іван Талайло, директор благодійного фонду «Карітас Кривий Ріг». — Наталя чудово справляється із соціальною роботою.

Отець Іван Талайло зазначає: «Дуже важливо, щоб внутрішньо переміщені особи, які переїхали з окупованих територій, не закривалися в собі й не лишались осторонь». У новому місті всім їм важко будувати нове життя без житла, роботи, близьких людей.

Хоч у суспільстві, на жаль, трапляються меседжі на кшталт «Нехай переселенці йдуть у військо» або «А чого це вони не працюють?», сім’я Наталі є прикладом для інших переселенців та доказує, що навіть опинившись у такій ситуації, можна налагодити нове життя, приносити користь і відчувати себе частиною нового міста.

Брат Наталі пішов на війну. Вона працює і є дуже корисною тут, у Кривому Розі, допомагає таким самим переселенцям, — каже отець Талайло. — Тому ми просимо і запрошуємо внутрішньо переміщених осіб до нас до храму чи в благодійний фонд поволонтерити — і так допомагати і нам, і собі також.

«Кривий Ріг став новим домом»

У Кривому Розі зараз проживають 76,2 тисячі переселенців, які стоять на обліку в «Народному Домі». З них:

• 23,4 тисячі дітей;

• 16,1 тисячі пенсіонерів;

• 3 тисячі людей з інвалідністю.

Кривий Ріг, каже Наталя, зустрів сім’ю з Херсонщини добре і в цей нелегкий час став другим домом. Для дитини знайшлись гуртки, для чоловіка — робота. Є житло і корисна діяльність. Родина не впевнена, чи повернеться в Олешки після перемоги, хоч в окупації в них залишились рідні.

Найтяжче зрозуміти те, що вас просто розділили, — каже Наталя, — що ти не можеш приїхати до них, а вони — до тебе. І ти ніяк не можеш їм допомогти.

Редакція 1kr.ua вірить, що розлучені сім’ї об’єднаються, а агресор буде переможений. А ще щиро сподівається, що Кривий Ріг стане якщо не домом, то безпечним місцем для усіх його гостей.

Корисна інформація для переселенців:

• Звернутися на гарячу лінію Уповноваженого з питань ВПО можна за номером (066) 813-62-39.

• Дізнатись, як зареєструватися, щоб отримати статус ВПО, куди звертатися з цією метою та які документи для цього підготувати, можна на державному сайті.

• Якщо вам відмовили в грошовій допомозі, можна звернутися до уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за адресою: вулиця Інститутська, 21/8, Київ, 01008; на електронну пошту [email protected]; на гарячу лінію 0800501720; або за телефоном 044-299-74-08.