Втретє наново: історія переселенки, яка була вимушена релокувати свій бізнес
Фото: Перший Криворізький
«Коли ти тільки почав жити, коли ти тільки все побудував заново, і тут приходить хтось, хто хоче знову це все забрати… Я не могла повірити, що знов повторюється історія 2014 року, коли російські війська почали обстрілювати Краматорськ. Я топала ніжками й казала: «Ні, я нікуди не поїду!”», — зі сльозами на очах згадує головна героїня матеріалу Тетяна.
На Донеччині Тетяна мала власні салони та навчальний центр, де надавала послуги з лікування ніг і нігтів та навчала молодих майстрів подології й манікюру. У 2014 році навчальний центр у Краматорську довелося закрити й виїхати в Добропілля, яке через 8 років також почала обстрілювати російська армія.
Українські жінки незламні
У 2014 році мешканці Краматорська не одразу сприйняли початок бойових дій на Донеччині як війну, але коли почалися перші обстріли міста — люди заходилися виїжджати. Серед них була і Тетяна з дочкою.
«Пам’ятаю перший приліт навіть зараз. Тоді громадський транспорт зупинився, тому до центру я викликала таксі, щоб зібрати речі в навчальному центрі та виїхати в Добропілля.Нагадаємо, що бойові дії в Краматорську на Донеччині почалися 12 квітня 2014 року. Окупація Слов’янська і Краматорська тривала майже три місяці. Російські найманці захопили адміністративні будівлі та приміщення правоохоронних органів, вивісили російські триколори й прапори так званої ДНР, 11 травня провели свій «референдум». Терористи майже щодня обстрілювали міста, здебільшого житлові райони. Але 5 липня 2014 року в Слов’янську і Краматорську знову замайоріли українські прапори.
І на третій день, коли більшість мешканців Краматорська виїхали, мені телефонує клієнтка та уточнює, чи актуальний запис на манікюр. А я кажу: «Ілон, ну ти як? Місто під обстрілами щоденними!» А вона: «В сенсі? А нігті?»
Я зв`язалася зі своєю колегою, яка не виїхала, а продовжила робити манікюр і педикюр у підвалі [щоб та зробила клієнтці манікюр]. Тому я з упевненістю можу сказати, що українців та українок не перемогти», — згадує Тетяна Сметана.
«Нещодавно навіть зв’язувалася з колежанкою з Краматорська, і вона розповіла, що повернулася та продовжує працювати. Багато знайомих дівчат повернулися та говорять: Краматорськ — це Україна, і там нікого більше не буде. У нас дуже сильні жінки», — розповідає Тетяна.
Коли ти тільки почав жити
У Добропіллі Тетяна за 8 років устигла відновити свій бізнес, здобувши нову спеціальність — подолог. Але у квітні 2022 року в місті оголосили загальну евакуацію, тому вона разом із донькою та собакою були вимушені виїхати до Кривого Рогу.
«Там іде війна, там прифронтова зона. Ось наше місто, звідки я, — Добропілля. 60 кілометрів — Краматорськ, з цієї сторони 60 кілометрів — там Мар?їнка, яку розбомбили. Ззаду Бахмут, також по прямій 60 кілометрів. Тобто місто знаходиться в оточенні. Я розуміла, що ворог може зайти або звідси, або звідси, або звідси, у тебе лише Дніпро попереду, одна дорога. І чи встигнеш ти поїхати…», — згадує Тетяна Сметана.
Кривий Ріг «сам обрав» родину Тетяни, тому що тоді в багатьох містах просто закінчилось вільне житло для оренди, а тут були люди, які допомогли знайти гарний варіант. За пів року жінка змогла відновити власну справу та швидко набрати клієнтську базу. Зараз Тетяна працює в центрі Кривого Рогу й має понад 100 клієнтів і визнання від місцевих лікарів, які рекомендують звертатися до неї як до подолога.
Тетяна вважає, що більшість лікарів не сприймають подологію серйозно, хоча офіційно вона вважається окремим розділом медицини. Вона роз'яснює:
«Якщо пояснювати, то ми не естетика, бо ми не за красу — ми за здоров?я. Але ми й не лікуємо, це роблять лікарі. Ми допомагаємо зробити це без болю».
Чи допомагають релокованому бізнесу в Дніпропетровській області та Кривому Розі
У Дніпропетровській області продовжується реалізація програми з релокації українських підприємств із зони активних бойових дій. Бізнес може отримати допомогу в переміщенні свого обладнання на безпечні території, пошуку виробничих приміщень і розселенні працівників.
Журналістка редакції «Першого Криворізького» поспілкувалася з Оленою Кучерук, керівницею ряду обласних проєктів, спрямованих на підтримку ВПО та релокованого бізнесу. Олена сама у квітні 2022 року була вимушена релокувати власний бізнес із Краматорська до Дніпра.
Станом на серпень 2023 року із зони бойових дій уже переміщено 256 підприємств до Дніпропетровської області, з них 17 юридичних осіб та 22 фізичних особи релокувалися до Кривого Рогу. Наразі Міністерство економіки України продовжує прийом заявок від бізнесу, який має намір перевезти потужності.
Читайте також: Незламний автосервіс з Херсона у Кривому Розі
«Крім програми з релокації українських підприємств, є ще державні ініціативи, що стануть у пригоді бізнесменам, яким довелося переїхати. Це і «ДіяБізнес», за допомогою якої можна отримати грант, і допомога в працевлаштуванні, тобто є органи співпраці з відділом праці. Працевлаштування — це також допомога. А ще місцева влада допомагає знайти пільгові приміщення для бізнесу», — розповідає Олена Кучерук.
Проте загальна програма для релокованого бізнесу в Дніпропетровській області поки діє не в повному обсязі. Олена пояснила це тим, що її розробили чиновники без залучення робочої групи з представників релокованого бізнесу.
«Я не можу сказати, що нічого не зроблено. Програма розроблена, але для того, щоб вона запрацювала як треба, потрібна ініціативна група, яка буде просувати ці питання, — пояснює Олена.У Криворізькій філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості повідомили, що також допомагають підприємцям розвивати свій бізнес шляхом упровадження урядової програми «єРобота». За цією програмою можна отримати мікрогрант від 50 до 250 тисяч гривень на старт або розвиток бізнесу.
Зазначимо, що в Кривому Розі з початку повномасштабної війни Росії в Україні мікрогранти отримали вже 68 підприємців.
Сьогодні для всіх підприємців доступні й міжнародні програми підтримки, наприклад:
- програма UNIC для малих і середніх підприємців — можливість отримати до 5 тисяч євро;
- програма USF для проєктів подвійного призначення, які працюють на перемогу України, — можливість отримати 35 тисяч доларів.
Тож головне — бажання. Історії бізнесменів і бізнесвумен, яким довелося покинути все й переїхати в незнайомі міста, доводять, що нічого не завадить займатися власною справою, коли ти живеш у незалежній та вільній країні.
«Ставити собі великі цілі, от реально. Коли я другий раз починала спочатку в незнайомому для мене Кривому Розі, то в мене була велика мрія та ціль. Я не знала, як буду до неї йти. Але я точно знала, що досягну своєї мети.
Зараз у мене є великі плани на Кривий Ріг, тому це надовго. Сподобалося місто, почуваюсь тут як вдома», — говорить подологиня Тетяна Сметана.