У Кривому Розі поліцейські вилучили у містянина понад кілограм канабісу та гроші, отримані злочинним шляхом.

Про це повідомляє поліція Дніпропетровської області.

6 січня правоохоронці провели санкціонований обшук за місцем реєстрації, місцем мешкання та в автомобілі фігуранта.

У квартирі чоловіка виявили обладнання для вирощування марихуани, кілограм канабісу, 7 тисяч доларів США та 33 тисяч гривень, отримані від збуту наркотиків.

Також мобільні телефони, електронні ваги та стартовий пістолет, перероблений для стрільби набоями травматичної дії, і набої до нього.

За цінами «чорного» ринку вартість вилученого складає близько 250 тисяч гривень. Встановлено, що наркотики зловмисник збував «з рук в руки».

Все вилучене направили на експертне дослідження.

Викрили незаконну діяльність 47-річного містянина поліцейські відділення поліції № 4 Криворізького РУП спільно зі співробітниками управління боротьби з наркозлочинністю в Дніпропетровській області під процесуальним керівництвом прокуратури.



Якщо ви прочитали цю статтю, то просимо оцінити її, щоб у майбутньому матеріали сайту «Перший Криворізький» були кориснішими

Ольга Горенко — лікарка-анестезіологиня, яка вже півтора року рятує пацієнтів у складі мобільної бригади «Лікарів без кордонів», — незалежної міжнародної медичної гуманітарної організації.

Про досвід, роботу під загрозою та внутрішню опору — у її розповіді.

Від екстреної медицини — до реанімобіля

Ольга народилась і виросла у Тернівці, що на Дніпропетровщині. У 2018 році закінчила Дніпровську медичну академію, а згодом пройшла інтернатуру з медицини невідкладних станів, почала працювати у швидкій допомозі.

«Я працювала на швидкій. Моя робота завжди була для мене покликом душі — допомагати людям, бути в постійному русі, відчувати, що ти робиш щось важливе. Мені подобалося, що це не сидяча робота — кожен день був іншим, динамічним», — каже Ольга.

Але з часом вона відчула, що хоче більшого професійного розвитку. Саме тому вирішила приєднатись до MSF — міжнародної організації, яка працює в зонах бойових дій і катастроф.

«Коли в Україні почалась повномасштабна війна, я відчула, що хочу зробити свій внесок у допомогу людям саме в цей складний період. Приєднання до “Лікарів без кордонів” стало для мене своєрідним професійним кроком уперед. Мені бракувало розвитку, викликів, нового досвіду. Хотілося якогось поштовху, щоб рухатись далі».

Саме в команді «Лікарів без кордонів» вона почала працювати як лікарка-анестезіолог.

«Робота в “Лікарях без кордонів” — це особливий, дуже важливий етап у моєму житті. Для мене це був масштабний крок уперед. Саме тут, на своєму теперішньому місці, я відчуваю, що справді потрібна. Відчуваю, що перебуваю саме там, де маю бути в цей момент».

Один день із життя: виклики, перевезення, стабілізація

Команда Ольги працює в мобільному форматі. Коли на базу надходить виклик від логістів, потрібно виїжджати на медичну евакуацію або міжлікарняне перевезення поранених. Після перевірки обладнання, збору медикаментів і документації медики вирушають у дорогу.

«Коли надходить виклик, ми вирушаємо на місце — це можуть бути лікарні або стабілізаційні пункти, звідки забираємо пацієнтів, щоб транспортувати їх із пункту А в пункт Б. Але насправді наша робота — це не просто перевезення. Ми проводимо огляд, надаємо повноцінну медичну допомогу під час транспортування, а іноді ще до нього».

Команда виїжджає в будь-який регіон України, залежно від потреб. Іноді маршрути розтягуються на сотні кілометрів. Так, одного разу вони транспортували пацієнтку із Запоріжжя до Варшави.

«Виклики бувають різні: іноді це тривалі перевезення, іноді — короткі поїздки в межах міста. Після кожного виїзду маємо трохи часу на відпочинок: готуємо їжу, відновлюємо сили — і чекаємо на наступний виклик від диспетчера».

Ольга розповідає, що в «Лікарів без кордонів» є багато баз по всій країні. Зараз вона працює в місті Павлоград, що в Дніпропетровській області.

«Також я тривалий час працювала в Сумах — там у нас ротації. Тому якогось одного постійного місця в нас немає — ми працюємо там, де потрібні. Це може бути будь-де в Україні, а іноді — й за її межами».

Врятована Софія з Кривого Рогу

Ольга розповідає, що Кривий Ріг їй запам’ятався евакуацією дівчинки, яка постраждала 4 квітня під час масованої атаки.

«Ми приїхали в Кривий Ріг, щоб забрати дівчинку Софію. Вона потрапила під обстріл, коли перебувала на дитячому майданчику. Її доставили до лікарні каретою швидкої допомоги міста. На той момент дитина була у важкому стані й потребувала термінового оперативного втручання. Вона мала серйозні травми, Далі потрібно було евакуювати дитину до медичного закладу Дніпра».

Софія була підключена до апарату ШВЛ, її мама супроводжувала у салоні з водієм, тоді як команда медиків зосереджено стежила за життєвими показниками дівчинки протягом усієї дороги.

«Після стабілізації ми вирушили до Дніпра. Ми постійно слідкували за її показниками — усе було в нормі. Мати була дуже стривожена, шокована. Вона мала небагато інформації про стан доньки, лише знала, що ту евакуюють. Уже в дорозі я намагалась пояснити їй ситуацію, заспокоїти».

Ольга продовжила слідкувати за станом дівчинки вже після того, як виконала свою роботу.

«Наскільки мені відомо, її стан суттєво покращився. У соцмережах бачила, що їй відкрили збір коштів на лікування за кордоном — були травмовані кінцівки, встановлений апарат зовнішньої фіксації. Ймовірно, потрібна пересадка колінного суглоба. На щастя, збір уже закрили — гроші зібрали, і, здається, вона скоро вирушить на лікування за кордон. Дякувати Богу, зараз із нею все добре».

Транспортування без сну: Суми — Львів

Ще одна історія, яка запам’яталась лікарці, — нічне транспортування пацієнта, який отримав тяжкі травми внаслідок обстрілу. У чоловіка були ампутовані кінцівки та понад 80% опіків тіла. Його везли з Межової до Львова — через тисячу кілометрів.

«Він перебував на ШВЛ, був знеболений, ми постійно вводили медикаменти, вливали кров, плазму, різні розчини — усе, аби підтримати його стан хоча б на мінімально стабільному рівні».

Ольга відзначає, що без водіїв така робота була б неможливою.

«Їхня робота — це не менш важлива частина всієї операції. Вони залишаються максимально зосередженими, щоб безпечно доставити і пацієнта, і нас».

«Я впевнена у своїй безпеці»

Попри постійне перебування поблизу зон обстрілів Ольга каже, що за свою безпеку під час роботи не хвилюється.

«У нашій організації є окремі працівники служби безпеки. Це фахівці, які постійно супроводжують нашу роботу — в онлайн-режимі відстежують усі наші переміщення, моніторять карти повітряних тривог, соціальні мережі, а також усю актуальну інформацію щодо безпекової ситуації в регіоні, де ми перебуваємо».

У разі підвищеного ризику рішення про виїзд ухвалюється лише після ретельної оцінки обстановки.

«Якщо ситуація критична, ми або змінюємо маршрут, або тимчасово припиняємо рух у небезпечному напрямку. Цей процес працює дуже чітко, і ми завжди знаємо, що нас попередять вчасно».

Також команда забезпечена всім необхідним: бронежилетами, касками, засобами хімічного захисту. У машинах, каже Ольга, навіть є дозиметр.

«Я можу з упевненістю сказати: за свою безпеку під час роботи я не хвилююся. Знаю, що є спеціалісти, які стежать за кожним нашим кроком і роблять усе можливе, щоб убезпечити і нас, і пацієнтів».

У команді є різні формати машин: реанімобілі, автомобілі, розраховані на транспортування чотирьох пацієнтів лежачи та чотирьох — у сидячому положенні. На таких машинах, як правило, працюють два парамедики.

«Я працюю в складі своєї команди на реанімаційному автомобілі. Він оснащений усім необхідним обладнанням для надання допомоги важким пацієнтам у критичному стані, які потребують участі лікаря-анестезіолога».

Як не перегоріти

Емоційне вигорання присутнє завжди і всюди — на будь-якій роботі, де є люди, — ділиться лікарка.

«У нашому випадку ситуація полегшується завдяки частим відпусткам, які ми не лише можемо, а й мусимо брати. Нас буквально змушують іти у відпустку — не буває такого, щоб хтось просто працював без відпочинку. І це насправді дуже правильно».

Також у команді працюють штатні психологи, до яких можна звернутись у разі потреби.

«Особисто мені, дякувати Богу, ще не доводилось, але знаю, що завжди можу звернутись, якщо буде потреба, поговорити, одержати підтримку».

У вільний час лікарі намагаються відпочивати.

«Якщо є можливість прогулятись біля бази — ми це робимо. Дехто бере з собою килимки для спорту, займається йогою або виконує інші вправи, якщо є умови. Хоча це буває нечасто, але все ж… Робимо все можливе, щоб розслабитись у той час, який маємо».

«Я реально кайфую від цієї роботи»

Попри втому, тривоги і важкі історії Ольга каже, що не уявляє себе в іншому місці.

«Ця робота для мене — справді крута. Я реально кайфую. За ті півтора року, що я працюю, ще жодного разу не було такого, щоб я не хотіла йти на роботу. Звісно, усі втомлюємось — ми ж люди, бувають різні моменти. Але мені дуже подобається те, чим я займаюсь. Відчуваю, що я саме там, де маю бути, що роблю щось важливе, щось корисне саме зараз, у цей момент життя. І це, чесно, дуже гріє душу».

Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та Amediastiftelsen у межах реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.