Перед ним стояв вибір: кого рятувати – доньку чи племінника. Таким запам’ятає ранок 24 лютого 2022 року Володимир Жаркий із Соледара. Зараз чоловік волонтерить у криворізькому Центрі для переселенців, а ще 10 місяців тому працював на державному підприємстві “Артемсіль” — найбільшому у Європі з видобутку солі.

Володимир Жаркий з родиною переїхали у Кривий Ріг на початку квітня, коли у Соледарі почались бойові дії.

Володимир розповів журналістам “Першого Криворізького” про початок повномасштабної війни, життя у Соледарі та свій шлях до волонтерства у Центрі допомоги переселенцям у Кривому Розі.

Соледар

34-річний Володимир працював складачем поїздів, а його 38-річна дружина Наталя — приймальницею вагонів. Їхня дочка вчилась у Харкові у Національному фармацевтичному університеті.

Війна застала Володимира о п’ятій ранку по дорозі додому з нічної зміни.

“Я йшов з лазні, почув сирену і зі сторони Лисичанська і Попасної почалась канонада. Ці міста сусідні з Соледаром. Я зрозумів, що почалось”, — говорить Володимир.

Володимир зателефонував родині: дочці у Харків, дружині, мамі. Але рідні не могли одразу повірити. Дружина почала збиратись на роботу, а донька на потяг додому.
Племінник Володимира навчався у спортивному інтернаті у Сумах. Чоловік зателефонував сестрі, щоб та попередила сина та тренера про початок війни, але сестра також не могла зрозуміти, що коїться.

“Я трохи розізлився і сам всіх розбудив і повідомив, що почалась війна”, — каже Володимир.

Володимир вирішував, за ким йому їхати — у Харків за дочкою чи за племінником у Суми.

На Окружній у Харкові вже були російські загарбники. В Суми можна було потрапити лише через Дніпро та Полтаву. Тому за племінником Володимир відправив інших людей, а сам поїхав у Харків.

“25 лютого ми з дружиною і батьком поїхали у Харків. Тата взяв на випадок, якщо мене заберуть в армію, щоб було кому підстрахувати та дістатись за донькою. Забрали дочку і її подругу з університету. Все це було під обстрілами”, — розповідає Володимир.

Родина чоловіка, як, певно, і більшість українців, сподівалась на швидке закінчення війни: “Ми думали, що росіяни зрозуміють, що їм тут не раді, або їх швидко виб’ють. Не вийшло”.

Володимир і Наталя більше не ходили на роботу — це було небезпечно: “Снаряди літали і Артемсіль більше не працювала”.



Родина облаштувала укриття у підвалі свого будинку.

“Жорстких прильотів ще не було, але канонада стояла від Лисичанська до Бахмута, щогодини, аж земля здригалась”, — розповідає Володимир.

Дочка добу була під жорсткими обстрілами у Харкові на Північній Салтівці. Вона сказала, що більше не хоче чути звуків прильотів, обстрілів та вибухів.

Тому родина прийняла рішення їхати на малу батьківщину Володимира — Кривий Ріг.

Коли сім’я виїжджала з Соледару, у місті ще були світло, газ, вода. Все зникло вже у травні. Нині зв’язок є у двох точках міста у високих місцях. Не працюють магазини, банкомати, аптеки.

У Соледарі залишились сусіди Володимира: подружжя, їхній син та мама дружини. Вони живуть у підвалі під квартирою. Заклали вікна ДВП, гріються та готують їжу на буржуйці.

Раніше у Соледарі жили 13 тисяч мешканців, зараз до 600 людей залишилось у місті.

Кривий Ріг

“Тут живуть мої сестри, брати, тут могили моїх предків. Тут батьківська хата. Сестра виїхала в Ізраїль і зараз ми живемо в її квартирі”, — каже Володимир.

Два тижні робив документи: став на облік у військомат, отримав довідку переселенця. Потім приїхав за гуманітарною допомогою у відділ соціального захисту. Там чоловіку сказали, що допомогу також можна отримати у культурно-громадському центрі Шелтер+.

“Я приїхав, мене спитали, чи хочу я волонтерити і допомагати людям. Звісно, хочу! Я пройшов “Школу змінотворців” і ось вже 7 місяців я тут завжди”, — каже Володимир.

Володимир Жаркій береться за будь-яку роботу у Центрі: керує крафтером, допомагає людям в черзі за гуманітаркою, ремонтує приміщення Центру.

Володимир з Наталею приходять у центр, коли у цьому є потреба: у будні і у вихідні.

“Коли потрібна буде моя допомога, я буду тут”, — каже Володимир.

Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів

На фасаді криворізької гімназії №83 відкрили меморіальні дошки на честь загиблих воїнів Анатолія Швачки та Юрія Касьяна.

Про це повідомляє «Перший Криворізький» з посиланням на виконком Тернівської міської ради.

• Анатолій Олегович Швачка народився 17 вересня 1991 року у Кривому Розі. Працював на Північному гірничозбагачувальному комбінаті. 3 січня 2023 року його призвали на військову службу до Збройних сил України, ніс службу лейтенантом. Загинув на Донецькому напрямку. Анатолія нагородили орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) та нагрудним знаком «За заслуги перед містом» III ступеня (посмертно).

• Юрій Олексійович Касьян народився 18 березня 1972 року у Кривому Розі. Працював на Північному гірничозбагачувальному комбінаті. 22 серпня 2023 року його призвали на військову службу до Збройних сил України, ніс службу солдатом. 17 жовтня 2023 року загинув на Донецькому напрямку. Юрія нагородили нагрудним знаком «За заслуги перед містом» III ступеня (посмертно).

На фасаді навчального закладу раніше вже встановили меморіальні дошки полеглим захисникам.