Головне — не втрачати надію: 7 місяців криворожанка чекає чоловіка з полону
Фото: Перший Криворізький
Про Дмитра та боротьбу за його звільнення Анжеліка розповіла журналістам “Першого Криворізького”.
“Мій чоловік дуже хороша людина і хороший батько. Він нас дуже сильно любить. Дмитро писав, що буде завжди з нами, щоб не сталося, і де б він не був”, — говорить Анжеліка.
Маріуполь
29-річний Дмитро разом зі своїми побратимами нацгвардійцями пішов на ротацію у Маріуполь 8 лютого. Там його і застала війна.
Після російських обстрілів Маріуполя та боїв у місті, нацгвардійці перемістились на завод “Азовсталь” — найбільш захищене місце у Маріуполі.
Зв’язок у місті був дуже поганий — Київстар майже не працював, де-не-де пробивався Vodafone. Телефонувати рідним нацгвардійцям вдавалось нечасто.
На зв’язок Дмитро виходив 4 дні поспіль — із 12 по 16 квітня. Тоді чоловік просив Анжеліку виїхати за кордон – боявся, що окупанти можуть просунутися вглиб країни, боявся ракетних ударів, які можуть зашкодити дружині і доньці.
“Я тоді у телефонній розмові сказала: “Я тебе не покину”, – говорить Анжеліка.
В полоні очікування
Понад 7 місяців Анжеліка знаходиться у стані невизначеності. Дівчина не знає, де її чоловік, чи взагалі він у колонії так званої “ДНР” в Оленівці, куди вийшли захисники Азовсталі у травні.
“Ніхто не бачив Дмитра, ніхто його не чув. Питала вже побратимів, також ніхто не бачив, ніхто не знає де мій чоловік”, — говорить Анжеліка.Коли із Дмитром не стало зв’язку, дівчина зверталася до Міжнародного Червоного Хреста, військової частини, на гарячу лінію Міноборони. Скрізь тільки фіксували дані, офіційної інформації наразі у частини, де служить чоловік, немає. Він має статус військовополоненого.
Зверталась дівчина і до Національного інформаційного бюро. У державному органі, який створив Уряд України 17 березня 2022 року, збирають та узагальнюють дані про військовополонених, загиблих, зниклих безвісти, незаконно затриманих окупантами військовими та цивільними.
“Телефонувала, куди тільки можна. Скрізь відповідають, що Дмитро у полоні, але ця інформація не підтверджена”, — каже Анжеліка.
“Зараз у нас, родин полонених, така сила прокинулася, але вона іноді затихає, і ще очі плачуть, сльози накочуються, нічого не хочеться, думаєш, що все це марно. Але потім починаєш згадувати про кожного захисника, який нас боронив і боронить, і кожному дякувати. Ми не маємо права забувати про них ні на хвилиночку, ні на секундочку. Ми повинні кричати про них. Достукатися, щоб нам допомогли повернути наших хлопців.3 грудня у Кривому Розі відбулася всеукраїнська акція на підтримку полонених.
Я дуже хочу побажати й собі, і кожній мамі, дружині, дитині дочекатися свого чоловіка, сина, батька. Головне — не втрачати надію, якщо втратила надію, опустиш руки. А треба підійматися і боротися, діставати наших хлопців з полону”, — говорить Анжеліка.
Читайте також: Обіцяв повернутись до дня народження дочки — дружина полоненого нацгвардійця з Кривого Рогу.
Якщо ви хочете розповісти свою історію, пов’язану із російсько-українською війною — напишіть у Telegram-bot “Першого Криворізького”
Відео: Даніїл Токмаков
Редактор: Софія Скиба