«Працювати, щоб бути прикладом»: як у Кривому Розі працює медичний заклад в умовах повномасштабної війни

Головне фото новини
Фото: Олександр Задорожній
1kr.ua
За перші 200 днів повномасштабної війни російські військові випустили по Дніпровській області 180 ракет, пошкодивши понад 2000 будинків. Криворізький район опинився серед тих, яким дісталось найбільше. На додачу область пережила 760 повітряних тривог, що тривали сумарно майже 24 доби. Робота в таких умовах стає унікальним викликом, особливо для сфери охорони здоров’я.

Олександр Задорожній — заступник головної лікарки у Центрі первинної медико-санітарної допомоги №4 (далі ЦПМСД) у Кривому Розі — веде прийоми, займається організацією роботи лікарів у закладі та розвитком команди. Він стикнувся з серйозними складнощами в керуванні медцентром ще під час пандемії, проте разом з командою зміг не лише владнати проблеми, а й оптимізувати роботу без шкоди для лікарів, лікарок, клієнтів і клієнток. І навіть у воєнні часи вони з керівницею медзакладу уникнули скорочень та далі вдосконалюють управлінські процеси.

Команда проєкту «Твій сімейний лікар» поговорила з Олександром Задорожнім про адаптацію лікарів і лікарок до надзвичайного стану, запити людей під час війни та секрети ефективного менеджменту, актуальні для будь-якої галузі.

Як змінилась робота колективу



Олександре, розкажіть про роботу закладу після 24 лютого. Що змінилося?
У зв’язку з війною у нас трохи зменшилась кількість населення, десь на 90–100 тисяч. У закладі працює 70 лікарів і лікарок. Це сімейна практика, є педіатри. У нас великий центр, багато молодих спеціалістів і спеціалісток. Цього місяця має вийти на роботу ще 11 нових людей.

Як вам вдається залучати нових працівників і працівниць?
По-перше, прозора політика. Ми розповідаємо, які в медцентрі зарплати, які премії та за що. У нас немає бар’єрів та є підтримка від лікарів і лікарок.
По-друге, у нас заведено, що коли в закладі хочеться щось змінити, будь-хто з працівників і працівниць може прийти на «гурток якості» та висловити своє побажання, пропозицію. А потім ми вужчою командою збираємося й обговорюємо, чи треба це робити і як впроваджувати. Мені здається, багатьох лікарів і лікарок це притягує, бо навіть інтерни можуть втілювати зміни.

Розкажіть про ці «гуртки якості». Як часто ви збираєтесь, як усе відбувається?
Ми почали гуртки якості у 2019 році, але розквітли вони під час повномасштабної війни. Ми збираємось майже щочетверга о першій годині дня. Прийти може будь-хто з працівників і працівниць закладу: водій, санітарка, двірник, лікар, медична сестра. Якщо питання для обговорення не виникають завчасно, то я надсилаю в чат тему та опитувальник. Охочі можуть його заповнити, тоді я розумію, яка збереться аудиторія, які є побажання. Спочатку ми розбираємо основну тему, а потім переходимо до опитувальника й обговорюємо, що ще цікавить колег. Всі бачать, що саме можна змінювати та як покращувати роботу.

Небезпека скорочень та атмосфера в колективі


Багато організацій, зокрема медичних закладів, зараз вимушені скорочувати людей. Чи доводилось вам когось звільняти? На яких умовах ви працюєте з поточною командою?
Ми прийняли трохи іншу позицію, ніж деякі медзаклади, і нікого не скорочували. У нас працювали 70 осіб, наразі близько 14 з них покинули місто чи державу. Серед них і працівниці, що взяли декретні відпустки. Одну людину ми звільнили, бо виникла така необхідність, але це узгоджувалось із працівником. Ми розуміли, що лікарів і лікарок краще не звільняти, бо це зменшення доходу закладу, а всім треба якось платити. Замість звільнення ми передали окремі обов’язки лікарів інтернам, бо деякі спеціалісти поїхали, а надавати допомогу треба. Тим часом всі наші лікарі й лікарки, які зараз за кордоном, планують повертатися.

Які настрої панували в команді весь цей час та як вберігаєте психічну рівновагу зараз?
За чотири місяці це були коливання від жаху до повної байдужості. Наразі, як мені здається, по всіх процесах все стабілізувалося. Ті, хто ще кілька місяців тому панікували, приймали заспокійливі, зараз почуваються спокійніше.

Що б ви порадили своїм колегам, сімейним лікарям і лікаркам, керівникам і керівницям? Як налагодити працю в такій надзвичайній ситуації?
Треба продовжувати вдосконалюватися. Мені здається, що в багатьох моїх колег відпала можливість думати про погане, коли ми почали впроваджувати жорсткі зміни на гуртках якості. Спочатку виникало нерозуміння, спротив, та ми все пояснювали, проговорювали. Наприклад, коли вирішили повертати робочий день до 16 години. Перед тим якийсь час працювали до 14. На гуртках ми зрозуміли, що робота повністю відновилася. Коли відбуваються зміни, зникає потреба постійно читати новини й пропадати у соцмережах. Є чим займатися.

«Треба продовжувати ходити на роботу та власним прикладом показувати, що ви в тонусі. Я от сиджу до кінця робочого дня, можу й затриматись на 10–15 хвилин. Колеги бачать, що я на робочому місці, робота стабільно продовжується. Якби я йшов рано, то всі думали б, чого мені можна, а їм — ні. Це дестабілізує»

Звернення клієнтів і клієнток: актуальні скарги, виклики, поради


Як змінились запити клієнтів і клієнток після початку повномасштабного вторгнення?
Кількість звернень кардинально зменшилася. До великої війни один лікар міг обслугувати до 70–80 осіб на день, сьогодні ж 30 консультацій — максимум. При цьому почастішали дистанційні запити. Ми визначили, за якими напрямками можна записатися на телефонну консультацію, а за якими необхідно прийти на прийом. Зараз у наших лікарів і лікарок 80–95% звернень — це консультації телефоном.

Завдяки гурткам якості ми налаштували роботу так, що якщо у медсестри чи медбрата довірчі взаємини з лікарем або лікаркою, вони можуть виписувати електронні рецепти самостійно. Тож коли людина телефонує щодо отримання препаратів, звернення приймає медсестра чи медбрат, це розвантажує лікарів і лікарок.

А з якими запитами звертаються загалом? І чи звертаються стосовно психічного здоров’я?
На початку повномасштабної війни запити щодо психіки траплялись частіше, люди дуже хвилювалися. Та все ж і тоді, і зараз найбільша проблема — це ліки. У більшості аптек перебої з постачанням потрібних засобів. Натомість є замінники, але часто люди думають, що такі препарати працюють гірше, і це спричиняє повторні звернення, більше скарг.

Чи звертаються з ковідом і щодо вакцинації?
Звернень по ковіду стало набагато менше. Мені здається, люди забули, що це таке. Приходять на вакцинацію, бустерну дозу, частіше приводять дітей. Але це все одно дуже невеликий відсоток запитів.

Лікарі й лікарки, особливо з захоплених і звільнених територій, зазначають тенденцію загострень хронічних захворювань. Яка ситуація у вас? І чи діагностуєте важкі хвороби?
На території нашого закладу є пункти для внутрішньо переміщених осіб, яких ми маємо оглядати та за їхнім бажанням консультувати, лікувати. Загалом кількість хронічних захворювань збільшилась, але все відносно: часто в розмові з людиною з’ясовується, що вона просто не зверталася до медзакладу раніше і робить обстеження зараз, бо має можливості, пільги.
Переглядаючи анамнез від попереднього лікаря чи лікарки, я часто доходив висновку, що людина не хворіє, а просто хоче обстеження. Наприклад, у нас траплялись випадки, коли особа хотіла МРТ всього тіла. Але якщо показань немає, то направлення ми не даємо.

А що б ви порадили людям, які звертаються до лікаря чи лікарки?
Моя порада — не вимагати того, що вони самі надумали й хочуть, щоб було тільки так. Якщо лікар чи лікарка каже, що якесь обстеження не потрібне, це означає, що воно не потрібне. А якщо ви не довіряєте своєму лікарю, то краще його змінити. Тож щиро бажаю знайти «свого» лікаря чи лікарку, що викличе довіру.

Матеріал підготували колеги із проєкту "Твій сімейний лікар"

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.


Повітряна тривога

Попередня тривога тривала –
16 хв

Все гаразд

04 : 07

Новини 1kr.ua в Tеlеgram

Ми в соціальних мережах

Місто

Booking.com