Від Рєпіна до Куїнджі: Художники і художниці, яких привласнила Росія

Росія краде не тільки дітей, території і пральні машини, а ще і культуру. Закоханий в Україну Рєпін; ні на кого не схожий Малевич; народжений у Маріуполі Куїнджі… І ще багато імен, які в колективній свідомості росіян та громадян інших країн тісно переплелись зі словосполученням “русская культура”. Насправді багато з них десятиліття прожили в Україні, плекали українську культуру і присвячували їй свої роботи.



Наразі головна мета українців — вистояти у війні з Росією. Ми воюємо за свободу і збереження нації. Зараз як ніколи важливо пізнавати свою давню та сильну культуру, мову і звичаї. Українці не зазіхають на чуже, але мають відстоювати своє.

Багато людей, чиї імена ми називатимемо у цій добірці, народились в Україні і обирали Україну не тільки для творчості, а й для життя. Декого з митців репресували і знищили. Деякі піддались впливу царської Росії або Радянського Союзу і працювали у зазначених рамках. Багато хто вимушений був назавжди переїхати.

Людям, яким зараз по 20-30 років, на уроках історії у школі розповідали про Валуєвський циркуляр і Емський указ у 1800-х роках, які забороняли використання української мови, про закриття національно-культурних осередків українців (всіляких гуртків і преси).

Ті, кому зараз 50 років, вчились за часів Радянського Союзу і про Валуєвський циркуляр, ймовірно, у школі не чули. Тоді система активно нав’язувала ідею “братніх народів” — українців і росіян. Братами ми не були ніколи, ба навіть більше: Росія завжди активно проводила політику асиміляції — поглинання однієї культури іншою, зросійщення шляхом закриття українських шкіл, заборона мови, репресії і знищення національної культури.

Люди, яким нині за 60, у школах мало говорили про українську самобутність як таку, у шкільній програмі робили акценти на Леніні та історії з’їздів компартії. Про національну самобутність українців вони, якщо пощастить, дізнавались здебільшого з фольклору: пісень, приказок і прислів’їв своїх родичів.

Ми вважаємо, що визначати, “чий” же митець, варто не за ім’ям і навіть не за місцем народження. Увагу треба звертати на сенси, які намагався донести митець своїми роботами. Як він називав картини та як описував їх на виставках? Про що писав найближчим друзям, де волів жити, історію і культуру якої країни вважав своєю?

А тепер детальніше про художників і художниць, яких Росія називає своїми.

Ілля Рєпін (1844-1930)

Народився майбутній художник у місті Чугуїв Харківської області. Декілька років свого дорослого життя Рєпін провів в Чугуєві і Києві. Там він заводив знайомства з українською інтелігенцією і вивчав історію України. В Києві художник познайомився з істориком Дмитром Яворницьким, який пізніше пропонував Рєпіну сюжети з історії України і став його другом на все життя. Познайомились вони, до речі, на роковинах Тараса Шевченка, чиї твори Рєпін з задоволенням вивчав. Тема гайдамаків, яку підіймав у творах Шевченко, знайшла втілення у двох живописних роботах Рєпіна — «Чорноморська вольниця» та «Гайдамаки».


Картина "Більшовики"

Написав її художник у 1918 році (спочатку вона називалася "Червоноармійці Троцького відбирають у дитини хліб"). П'яний більшовик відбирає у дівчинки хліб.

Художник картину вважав "епохальною", і, живучі у Фінляндії, завжди неодмінно виставляв її на своїх фінських виставках.

Садиба в Куоккалі, де жив та працював Репін і де помер та був похований у 1930-му році, була вщент зруйнована радянською артилерією у 1944-му році, а сама Куоккала була повторно анексована москвинами в складі инших фінських земель.

Після анексії фінську Куоккалу було перейменовано на "Рєпіно", а "садибу" Репіна побудували заново, щоб не було зайвих питань.
Усі картини Репіна було вивезено у Лєнінград ще до 1941 року, під час першої анексії, але доля "Більшовиків" була певний час невідомою,

Певно, однією з найвідоміших робіт Іллі Рєпіна є картина "Запорожці пишуть листа турецькому султану". Автор писав про неї так: "Никто во всем свете не чувствовал так глубоко свободы, равенства и братства. Во всю жизнь Запорожье осталось свободно, ничему не подчинилось!" Рєпін також ілюстрував твори Гоголя, який є українським письменником.

Казимир Малевич (1879-1935)

Малевич у своїх автобіографіях ідентифікує себе українцем.
“…мене все міцніш тягнуло до Києва. Неповторним залишався у моїй пам’яті Київ. Будинки, вимурувані з кольорової цегли, гориста місцевість, Дніпро, далекі обрії, пароплави. Усе його життя впливало на мене дедалі більше. Селянки човниками перепливали Дніпро, везли масло, молоко, сметану, заповнюючи береги і вулиці Києва, надаючи містові особливого колориту.”

Український художник-авангардист народився у Києві. Казимир мав польське походження за батьком, українське — за мамою. Чоловік часто підкреслював, що його художнє бачення світу сформувало саме українське село. Він часто писав листи українською мовою. На Харківщині, де художник прожив три роки підлітком, він бачив розмальовані печі, згодом мотиви відтворював у деяких картинах.


Лист Малевича, написаний українською
uartlib.org

“Я з великим хвилюванням дивився, як селянки роблять розписи, і допомагав їм мазати глиною підлогу хат і робити візерунки на печах. Селянки прекрасно зображували птахів, конячок і квіти. Усі фарби виготовлялися на місці з різних глин та синьки”, - писав Малевич. Митець вишивав та малював ескізи до вишивки.


Мотиви писанок у творчості Малевича
uartlib.org

Два роки Малевич викладав у Київському художньому інституті. У 1930 році Сталін влаштував зачистку “буржуазних інтелігентів” університету, тоді звільнили й Малевича. Так обірвалися його плани назавжди переїхати з тодішнього Ленінграда в Київ.


Польський сайт kaniv.net у статті про Малевича пише, що до кінця життя він погано говорив російською, використовуючи в побуті українську і польську мови

Малевич — чи не єдиний художник радянської епохи, у творчості якого відбився Голодомор. "Де серп і молот, там смерть і голод" — цитата з популярної у 1920-30-і роки народної пісні; так підписав свою роботу художник.


Понад 100 років тому Каземир Малевич створив свою, певно, найвідомішу картину. “Чорний квадрат” став іконою супрематизму. Усі чотири варіанти знаменитого “Чорного квадрата” українського супрематиста Малевича Росія залишила собі.



Учні Каземира Малевича під прапором у вигляді "Чорного квадрата", 1921-23 роки
life.pravda.com.ua

Архип Куїнджі (1841 - 1910)

Куїнджі — пейзажист, уродженець села Карасівка, що зараз є частиною міста Маріуполь. Його надихали чорноморські пейзажі та Крим. Як і всіх українців, поки росіяни не захопили Крим у 2014 і майже повністю не відрізали Україну від Чорного моря у 2022. Хоча ми віримо, що це тимчасово.

У Маріуполі велика грецька діаспора. Принаймні, так біло до лютого 2022 року. Наразі доля сотень тисяч людей, які жили там до масштабної війни невідома. Маруіпольці називали Куїнджі українським художником грецького походження. Майбутній митець народився в сім’ї грека та українки.




Картину "Місячна ніч на Дніпрі" художник називав роботою свого життя. У 1880 році він влаштував виставку однієї картини, і поглянути на “Ніч на Дніпрі” в Санкт-Петербурзі, який тоді був єдиним офіційним центром мистецького життя, вишикувалась черга. Він вчився мариністичним пейзажам у майстра справи Айвазовського. Незадовго до смерті він написав картини “Вечір в Україні”, “Христос в Гетсиманському саду” і “Березовий гай”.




23 березня 2022 року російські окупанти знищили художній Маріупольський музей імені Куїнджі з оригіналами Айвазовського, Яблонської, Глущенка. Там містилося понад дві тисячі експонатів. Більшість оригінальних робіт Куїнджі зберігається в Росії.

Олександра Екстер (1882 - 1949)

“Амазонка українського авангарду”, — так художницю київський поет Бенедикт Лівшиць. Вона народилась у Польщі, її батько був білорусом, а мати — грекинею. Але рідним містом художниці став Київ, де вона прожила 35 років. Олександра навчалася у відомого українського художника Миколи Пимоненка.

Її київська майстерня була осередком київського культурного життя. Саме Екстер привезла кубофутуризм до України, у своїх роботах вона поєднувала його з українською вишивкою. Художниця, яка називала себе українкою, надихнула Пікассо на використання кольорів у кубізмі. Займалась Екстер також і театральними декораціями.


На ютуб-каналі “Музей русского импрессионизма” до “русских художиков” зараховують Екстер і Малевича


culture.ru



Після захоплення влади у Києві більшовиками художниця переїхала в Одесу, згодом — у Париж, де і померла.

Міський пейзаж

Давид Бурлюк (1882 - 1967)

Майбутній лідер футуризму народився на Семиротівщині Сумської області. Бурлюк стверджував, що належить до давнього козацького роду. Він шанував Миколу Гоголя і Тараса Шевченка.


Футуризм, яскравим представником якого був цей митець, декларував розрив з усім традиційним, його орієнтиром було майбутнє. Більшу частину свого життя художник прожив в Росії, де творив у футуристичній групі “Гілея” поруч з Володимиром Маяковським. Сам про себе Давид писав:

Мій колорит глибоко національний. Жовтогарячі, зелено-жовті, червоні, сині тони б’ють ніагарами з–під мого пензля. Коли я малюю, мені здається, що я дикун, який тре сук однієї барви об другий, щоб отримати кольоровий ефект. Ефект палахкотіння. Ефект любощів, збудження статтю однієї барви характерних рис і особливостей другої.

Важливо також те, що сам Бурлюк виводить свій рід від козацької старшини, наголошуючи, що навіть їхнє вуличне прізвисько було "Писарчуки". Незадовго до смерті написав: “Україна в моїй особі має найвірнішого сина”.

Микола Ге (1831 - 1894)

Батько Миколи Ге був нащадком французів-емігрантів, а сам Микола народився на Воронежчині, яка тоді була частиною української Слобожанщини. Що українського було у цьому митці? Його мати — українка, яка померла від хвороби, коли маленькому Миколі було 3 місяці. Згодом батько одружився вдруге, знову на українці, і родина переїхала у Сумську область.

Миколу відправили навчатись спочатку у київську гімназію, а потім — в університет Києва, де він вивчав живопис. Після університету почав подорожувати, набивати руку, і скоро став відомим в Ермітажі, приєднався до “Товариства пересувних художніх виставок”.

18 років життя жив і працював в Україні на Чернігівщині. Викладав у київській художній школі. Товаришував з істориком Миколою Костомаровим, художником Іллею Рєпіним, меценатом Миколою Терещенком. Писав їхні портрети. Був другом сім'ї майбутнього гетьмана Павла Скоропадського, з яким познайомивсяу Тростянці.

Після смерті Миколи Ге його син передав колекцію робіт батька до Всеукраїнського історичного музею. Роботи митця можна побачити в Національному художньому музеї України.



Стаття про Миколу Ге на російському сайті “Музеи мира”, де жодного слова не сказано про те, що велику частину життя художник провів в Україні і товаришував з українською інтелігенцією

Соня Делоне (1885 - 1979)

Художниця єврейського і французького походження, відома представниця орфізму і дизайнерка, народилася в Одесі. Коли дівчині було близько 10 років, її батьки померли, а дядько відвіз маленьку Соню навчатись і жити у Санкт-Петербург. Коли їй виповнилось 20 років, дівчина переїхала в Європу.

Соня Делоне — перша жінка в українській історії, за життя якої відбулася ретроспективна виставка картин у Луврі.

У мемуарах художниця писала:

"Яскраві фарби я люблю. Це фарби мого дитинства, фарби України".

Першу дизайнерську ковдру з кількох тканин яскравого кольору Делоне створила, надихнувшись українською традицією.

Польські газети після її смерті писали: "Померла видатна українка Соня Делоне" .




На російських сайтах Делоне називають росіянкою, яка основні знання змогла отримати в Санкт-Петербурзі, і якій вдалось “пробитися” в Париж

Марія Раєвська-Іванова (1840-1912)

Перша жінка в історії Російської імперії (у склад якої шляхом поглинання входила Україна), яка виборола звання професійнго художника. Не "художниці", але фемінітиви тоді були не в моді.
Народилася художниця у селі Гаврилівка Харківської області. Освіту донька поміщиків здобувала спочатку вдома з вчителями, а потім в країнах Європи, де навчалась живопису. Жінок тоді не приймали до Академії мистецтв в Петербурзі, тому жінка обрала педагогічний фах. Після навчання вона повернулась на батьківщину — тепер уже в сам Харків, щоб заснувати художню школу і викладати там.

У своїх роботах Раєвська-Іванова часто зверталась до української національної тематики, як то в картині “Смерть селянина в Україні”


На українському сайті museam.net.ua наведено цитату художниці про Україну і її культурні особливості. Втім, Україну Марія називає “Малоросією”, як було заведено в Російській імперії. Росіяни ніколи не визнавали існування окремого народу і держави Україна.


А на російському сайті yavarda.ru Марію, яка народилась і більшу частину життя прожила в Харкові, використовувала у творчості українські мотиви, просто нахабно назвали “русской художніцей”.

Володимир Боровиковський (1757-1825)

Володимир народився у Миргороді — нині Полтавська область — в родині нащадків запорозьких козаків. Його батько і брати розписували ікони у місцевих церквах, і магічність процесу спонукала Володимира зайнятись живописом і церковним розписом. Ранні роботи художника – яскравий приклад українського бароко.

30 років Володимир жив і працював у Миргороді. Боровиковський був другом громадського діяча і письменника Василя Капніста. На прохання друга Боровиковський розписав два панно для оздоблення палацу, в якому мала зупинитися імператриця Катерина II. Вона їхала Україною в Крим, зупинилась в Миргороді йпознайомилась з творчістю українського митця. За спогадами самого Боровиковського, її “наполегливе прохання” переїжджати працювати в Петербург було скоріше наказом. Тоді відмовити цариці означало поставити хрест на кар’єрі. Тож, Боровиковський переїхав до Петербурга.

Двері Академії мистецтв виявились зачиненими для “пристаркуватого малороса”, як його називали там. Йому тоді був 31 рік. Боровиковський був надзвичайно талановитим портретистом. Дев’ять років він розписував Казанський собор в Петербурзі.


Деякі члени Академії заздрили успішному митцю і плели інтриги, часто тикали носом в “малоросійське походження”. Боровиковський страждав депресіями й зловживав алкоголем. Він помер на чужині, згадуючи Україну до смерті.



На російському сайті artchallenge.ru чомусь вирішують поставити в строфі “національність” слово “русский”, скромно додаючи “українець”.

Микола Самокиш (1860-1944)

Народився Микола Самокиш у Ніжині Чернігівської області. Під час навчання в Імператорській академії мистецтв належав до українського гуртка митців. Його члени відтворювали історичні події та національні особливості життя і побуту українського народу.


В часи голоду 1921-23 років у Сімферополі автор писав роботи на українську тематику. В листах до Миколи Лебедя писав: "...з самого закінчення Академії Художеств все наше мистецтво було для України. Якщо й траплялось робити нам не наше українське, то робилось для грошей, а душа наша була в Україні".

Написав низку картин, присвячених національно-визвольній війні українського народу, історії України й козацтва. Ілюстрував твори Гоголя, Марко Вовчок, І. Нечуй-Левицького. Видавальбом "Мотиви українського орнаменту". Працював над альбомом-продовженням "Живописної України" Шевченка.

Під час окупації Сімферополя (2 листопада 1941 року - 13 квітня 1944) співпрацював з бандерівським підпіллям.

Марія Баршкірцева (1858 - 1884)

Марія Башкірцева родом з Полтавщини, і все життя вона висловлювала українську національну традицію у своїй творчості. Її дитинство пройшло в селі Черняківка Полтавської губернії. З 10 років Марію, яка походила з заможної родини землевласників, возили країнами Європи, навчали мовам, живопису і музиці. У той період Марія почала вести щоденник. Щоденник після її смерті перекладуть кількома мовами й надрукують. Свого часу цими записами зачитувалася російська поетеса Марина Цвєтаєва й присвятила Башкірцевій свою збірку віршів “Вечірній ліхтар”.



Скріншот з російського сайту culture.ru


Більшу частину життя Марія провела в Парижі, знайомлячись і працюючи з зірками французького живопису. Художниця померла у віці 26 років від туберкульозу в Парижі й похована поруч з найвідомішими французькими митцями. Мистецтвознавиця Дар’я Прохорчук говорить:

Під час евакуації Харківської картинної галереї (нині Харківський художній музей) під час Другої світової зникли 66 робіт художниці. Ніхто не знає, де вони наразі, — говорить журналістці 1kr.ua мистецтвознавиця Дар'я Прохорчук. — Сьогодні в Україні зберігаються лише три картини Башкірцевої. Більшість вцілілих після революції 1917 року і Другої світової війни робіт Башкірцевої зберігаються в Росії.

Зінаїда Серебрякова (1884 - 1967)

Цю художницю майже на всіх сайтах з приміткою ru називають “русской”, обходячи факт її походження і більше 40 років життя і роботи у Франції. Зінаїду не можна назвати суто українською, російською або французькою художницею. Вона скоріше комбінувала в своїх роботах ці три культури.

Народилася Серебрякова в селі Нескучному на Харківщині. Коли дівчинці було 2 роки, батько помер від туберкульозу. Мати Зінаїди з дітьми вирішила поїхати до свого батька, – архітектора Миколи Бенуа, – в Петербург. У Петербурзі Зінаїда навчалась у Іллі Рєпіна. Після навчання в Петербурзі та містах Італії художниця повернулась на Слобожанщину.


Серебрякова писала про батьківське село на Харківщині:

У нас в маєтку Нескучне, де все, і природа, і селянське життя, своєю мальовничістю хвилювали і захоплювали мене, і я взагалі жила в якомусь “чаду ентузіазму”.

З 1919 до 1920 року художниця жила у Харкові і писала картини на українську національну тематику, зокрема, про українське село. Вона зображала селян і сільські пейзажі. На Харківщині зустріла і майбутнього чоловіка, з яким вони часто їздитимуть з Петербургу в Україну.

До біса мені ваші Чайковські, Григоровичі, Ермітаж, Рембрандти, театри, Нібелунги, вечори, обіди, гості <…> хочу в Нескучне, в Нескучне”, – так писала в листах Зінаїда.

Серебрякова дуже любила малювати своїх дітей – їх було четверо. Найвідоміша картина “За сніданком” (1914 рік).


У 1917 році, після революції, маєток художниці в Нескучному розорили й спалили. Серебрякова емігрувала до Франції, де працювала і жила 43 роки. Там вона і померла у 1967 році.

Висновки, які варто зробити для себе (від мистецтвознациці Дар'ї Прохорчук):

1. Не читайте російську вікіпедію чи принаймні не обмежуйтесь нею. Багато даних, які надає російськомовна спільнота, суперечать даним української спільноти Вікіпедії (порівняйте, до прикладу, дві статті на політичну тему в українській і російській вікіпедіях).
2. Навіть коли вивчаєте українські сайти, досліджуйте одразу декілька джерел інформації, щоб прийти до істини.
3. Щоб зрозуміти, що митець народився в Україні або вважав себе українцем, рекомендуємо вивчати мемуари та листування з найближчими друзями.
4. Щоб зрозуміти ту чи іншу картину, варто дослідити, як сам автор говорив про неї. Рєпін створив “Запорожці пишуть лист турецькому султану” після довгих годин бесід з українським археологом і фольклористом Яковом Новицьким. Той більше 30 років життя збирав артефакти часів Запорозької Січі, і знайшов чернетку того самого листа.

---

Цю публікацію було створено за фінансової підтримки Європейського Союзу в партнерстві з DW Akademie. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю ІА “Перший Криворізький” та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.