Поручні є, пандуса немає: наскільки доступне криворізьке Соцмісто

На рівному покритті криворіжець Олексій Желуденко може ходити без милиці. Але коли виходить у місто, завжди бере її із собою. Ветеран російсько-української війни користується протезом і знає: у Кривому Розі складно знайти маршрут, на якому йому ніде не знадобиться додаткова опора.

«З протезом я не так давно. Поранення отримав у 2023 році, а з 2024-го, після лікування, пересуваюся з ним. Відтоді маю таку “привілею” — у лапках — ходити з милицею й насолоджуватися всіма “зручностями” інклюзивного доступу до наших публічних місць», — говорить Олексій.

Ця прогулянка показала, наскільки різними можуть бути умови пересування навіть у межах одного району. Десь можна відкласти милицю, а вже за кілька хвилин доводиться думати, як утримати рівновагу або чи вдасться взагалі потрапити до будівлі.

Милиця, яку доводиться брати через міські бар'єри

Після поранення й ампутації Олексій проходив лікування та реабілітацію, вчився користуватися протезом. Про цей досвід говорить із вдячністю до фахівців, які допомогли йому відновитися.

«Мені дуже пощастило з лікарями, реабілітологами, реабілітаційними центрами. Уже через чотири місяці після ампутації я почувався добре, спокійно пересувався містом», — згадує ветеран.

Тепер його впевненість під час ходьби значною мірою залежить від того, що під ногами. На рівній поверхні додаткова опора Олексію не завжди потрібна. Проте міські маршрути змушують підстраховуватися.

«Там, де покриття рівне, де більш-менш рівний асфальт, я можу спокійно пересуватися без милиці, не боячись втратити рівновагу. Але коли виходжу в місто, то вже знаю: десь обов'язково будуть нерівності чи інші перешкоди, яких не передбачиш. Тому завжди доводиться брати із собою цю помічницю», — говорить Олексій.

Людина, яка не мусить зосереджуватися на кожному кроці, може навіть не помітити невеликої нерівності. Для Олексія вона означає ризик втратити рівновагу.

Дві сходинки, біля яких бракує опори

Прогулянка Олексія зі знімальною командою «Першого Криворізького» почалася біля ринку на Соцмісті. Поруч — старі будівлі, до яких потрібно підніматися сходами.

Олексій звернув увагу на невеликий підйом без поручнів. Він близько двадцяти років працює в будівельній галузі, тож оцінює такі перешкоди і як користувач протеза, і як фахівець. На його думку, навіть установлення поручнів могло б допомогти людям, яким потрібна опора під час підйому. Водночас для людини, яка користується кріслом колісним, цього недостатньо: потрібен вхід, до якого можна дістатися без сходів.

Ветеран помічає зміни на краще, але наголошує: вони охоплюють далеко не всі місця, якими щодня користується багато людей.

«Ситуація в місті покращується. Особливо там, де щось ремонтують чи будують, — на це звертають увагу. Але в старих частинах міста, зокрема на Соцмісті, де великий потік людей, ще дуже багато роботи», — пояснює Олексій.

Цими входами щодня користуються відвідувачі. Серед них — люди з протезами, травмами чи порушеннями рівноваги, а також люди старшого віку. Кілька сходинок без опори можуть ускладнити для них звичайний похід у справах.

До швидкісного — сходами, а потім знову сходами

Далі команда вирушила до станції швидкісного трамвая, щоб оглянути підхід і спуск. Про візит заздалегідь не домовлялися. Як пояснила ведуча спецпроєкту Альона Музика, такі перевірки проводять без попередження, щоб побачити повсякденні умови, з якими стикаються відвідувачі.

«З плюсів — поручні є, вони більш-менш у нормальному стані. Але ми подивилися перший вхід з боку дороги — там також немає пандуса. Як тут підняти людину на кріслі колісному? Це завдання», — говорить Олексій.

Ветеран погодився спуститися сходами й пожартував, що він «всюдихід». Однак те, що Олексій може подолати цей спуск, не означає, що маршрут доступний для всіх. Далі на шляху команди були двері та ще одні сходи.

«Навіть людина старшого віку, якій важко підняти ногу на десять сантиметрів, не має опори. Ніякої опори», — зауважує Олексій.