Вілкул пропонує запровадити «дні вшанування пам’яті померлих Криворізьких міських голів»
Фото: Перший Криворізький
Серед іншого у Статуті, стаття 4 «Місцеві свята та пам'ятні дати», пропонується прописати «дні вшанування пам'яті померлих Криворізьких міських голів».
Цю пропозицію викладено так: «за окремими датами (визначаються рішеннями Криворізької міської ради) — дні вшанування пам'яті померлих Криворізьких міських голів, увічнення пам'яті відповідно до державної політики національної пам'яті Українського народу».
Хіба державна політика про це?
Тільки до чого тут «державна політика національної пам'яті Українського народу»? Адже Український інститут національної пам'яті та законодавство України орієнтовані на вшанування борців за незалежність, жертв тоталітарних режимів та героїв російсько-української війни. Загальне вшанування «всіх померлих мерів» не входить до державних пріоритетів і суперечить процесам деколонізації та декомунізації.
Автоматичне піднесення будь-якого померлого міського голови до статусу борців за незалежність, жертв тоталітарних режимів та героїв, які захищали суверенітет України, якраз суперечить суті державної політики пам'яті, оскільки перебування на виборній посаді в органах місцевого самоврядування само по собі не є історичним чи військовим подвигом.
«За окремими рішеннями ради»
По суті ідеться про створення привілейованого статусу для окремої посади, що є як мінімум недоречним на тлі щоденної жертви українських воїнів, які віддають життя за Україну.
До того ж, фраза «за окремими датами (визначаються рішеннями міської ради)» дає право депутатській більшості на власний розсуд призначати дні пам'яті для «своїх» політичних попередників, ігноруючи думку меншості чи незалежних істориків. За такого регулювання більшість у міській раді вирішуватиме, чию пам'ять підносити до рангу загальноміського дня скорботи, а кого ігнорувати.
Запропонована норма створює підґрунтя для примусового загальноміського вшанування колишніх посадовців. Це суперечить принципам демократичного суспільства, де повага здобувається реальними заслугами перед громадою, а не фактом зайняття високого кабінету.
Спроба нова — ідея стара
Водночас пропоновану норму можна трактувати так, що під «вшанування» підпадає виключно категорія осіб, які померли безпосередньо під час перебування на посаді міського голови. Бо якщо міський голова завершив свою каденцію, пішов із посади і пізніше помер як приватна особа чи пенсіонер — він у суспільній свідомості вже колишній посадовець. Коли ж людина вмирає, маючи статус чинного очільника міста, вона автоматично стає «померлим міським головою». У новітній історії Кривого Рогу такий був лише один — Костянтин Павлов.
Ініціатива запровадження «днів пам'яті мерів» через Статут громади — очевидний обхідний маневр після того, як спроба увічнити ім'я Костянтина Павлова у назві проспекту (колишнього Гагаріна) зазнала краху через законодавчі обмеження. Адже Костянтин Павлов свого часу займав керівну посаду у Партії регіонів та висувався і був обраний міським головою від ОПЗЖ — партії, яка згодом була офіційно заборонена в Україні як колабораціоністська та проросійська.
Костянтин Павлов перебував на посаді міського голови 8 місяців, і за цей короткий проміжок часу жодних масштабних чи стратегічних проєктів самостійно не реалізував. З його перебуванням на чолі міста пов'язують запровадження безоплатного проїзду в муніципальному транспорті. Проте цей проєкт перейшов до Павлова як політичний спадок, і він просто став його формальним виконавцем. Саме під час головування у місті Павлова в мерії перевірки виявили системні порушення та збитки для міського бюджету на сотні мільйонів гривень у сферах будівництва та благоустрою, які були допущені як до, так і в час його головування.
То ж пропонована норма має ознаки «іменної» та створюється з метою обходу чинного законодавства про деколонізацію та заборону колабораціоністських політичних сил, що є неприпустимим для Статуту громади.
Що встиг Павлов за 8 місяців на посаді міського голови зробити для міста самостійно? Нічого, окрім виконання чужих популістських обіцянок. А фіналом його головування став гучний постріл на веранді власного будинку за не до кінця з'ясованих обставин.
І тепер пам'ять про колишнього регіонала і висуванця ОПЗЖ громаді пропонується як загальноміський день скорботи під прикриттям «державної політики національної пам'яті». Тоді як ОПЗЖ і національна пам'ять України — речі несумісні. Ставити в один ряд на рівні Статуту загиблих на фронті захисників України та високопосадовця із проросійським шлейфом — значить знецінювати подвиг справжніх героїв.
Що робити? Діяти активно!
Громадське обговорення проєкту Статуту громади у новій редакції триватиме до 14 серпня. Іще є час для подачі до проєкту своїх пропозицій і зауважень, аби викинути цей сором із фінального документа.
Кривий Ріг — це місто Героїв, а не номенклатурного культу колишніх регіоналів.