Світло під обстрілами: у Кривому Розі презентували фільм про Курахівську ТЕС

У Кривому Розі відбувся допрем’єрний показ документального фільму «Останній Прометей Донбасу» — стрічки про енергетиків Курахівської ТЕС ДТЕК — останньої теплоелектростанції компанії у вільній частині Донеччини, яка працювала фактично на лінії вогню.

Про це повідомляє журналістка «Першого Криворізького», яка відвідала подію.


Режисер фільму — Антон Штука. Світова прем’єра стрічки відбулася 8 листопада 2025 року на 35-му міжнародному кінофестивалі у Котбусі в Німеччині. В український прокат стрічка виходить із 26 лютого 2026 року. Нині команда проводить допрем’єрні покази у великих містах, зокрема у Кривому Розі.

Про що фільм

Фільм фіксує роботу станції в умовах постійних обстрілів і блекаутів. Коли ТЕС запускалася і над горизонтом здіймався дим, російські війська починали обстріли. Попри небезпеку, енергетики залишалися на робочих місцях — аж доки удари не знищили ключові елементи станції. Далі — евакуація людей і обладнання.

У 2024 році Курахівська ТЕС зупинила роботу та нині перебуває під російською окупацією. У фільмі показано, як енергетикам вдалося вивезти частину обладнання і продовжити роботу вже на інших українських станціях.

Стрічка містить унікальні кадри зсередини енергосистеми України. Камера фіксує не лише масштаби руйнувань, а й щоденну роботу людей, які відновлюють електропостачання в екстремальних умовах. Фільм нагадує, що за кожним увімкненням світла в наших домівках стоїть ризик, витримка і мужність енергетиків.

«Я залишив частину себе в Кураховому»

Під час обговорення в Кривому Розі режисер Антон Штука зізнався, що довго не дивився фільм як глядач. Лише нещодавно зміг відпустити роботу і подивитися стрічку вже з іншої дистанції.

«Я залишив частину себе в цьому місті, в Кураховому. І коли рік тому я починав активно монтувати фільм, 10 січня минулого року Курахове було повністю окуповане. Я дивився на матеріал і у мене все трохи німіло зсередини, бо я розумів, що дивлюся на місто, якого вже не існує в тій формі», — сказав він.

За словами Антона, ідея фільму з’явилася у 2024 році після розмови з колегою, який розповів про цю станцію.

Знімальна група зібралася за кілька днів і поїхала майже без підготовки. Загалом робота тривала 55 знімальних днів, із них 40 — безпосередньо на Курахівській ТЕС. Спочатку команда планувала зосередитися на запуску станції як на драматичному вузлі історії. Пізніше фільм розширився: з’явилася лінія евакуації, зйомки міста, яке окупанти стирають з мапи країни, та історія обладнання, що «живе після того, як станція померла».

«Для мене дуже важливо бути місточком між історією, героями й аудиторією», — наголосив режисер.

Про мову у фільмі

Глядачка Наталя звернула увагу на те, що фільм озвучили українською мовою, а наприкінці герої говорять російською.

Режисер пояснив з чим це пов’язано. За вимогами законодавства, частка іноземної мови в фільмі не може перевищувати 10%. Оскільки більшість героїв розмовляють російською, фільм переозвучили українською для прокату. Водночас 10% оригінальної мови залишили з поваги до героїв і щоб дати глядачу почути їхні справжні голоси.

Реакція глядачів: біль і вдячність

Показ у Кривому Розі зібрав як місцевих жителів, так і переселенців, в тому числі й з Донецької області.

Переселенка з Курахового, яка прийшла на сеанс, не стримала емоцій:

«Це ніхто так не зрозуміє, як я. Це рідне все. Я не можу. Це біль…», — сказала у сльозах жінка.

Інша глядачка, яка працювала з евакуаційним підрозділом «Білі Янголи», подякувала авторам за збережену пам’ять:

«У нас відкрита рана і вона буде завжди. Не можна бути готовою пережити це через два роки — не буде легше. Дякую за цю добровільну ретравматизацію, бо ми самі прийшли подивитися цей фільм».

Сам режисер визнає, що фільм у певному сенсі є ретравматизацією — особливо для тих, хто пережив ці події. Водночас він переконаний: такі історії необхідно фіксувати й показувати.

Криворожанка Валентина, яка живе поблизу Криворізької районної електростанції, провела паралель із власним досвідом:

«В мене вікна виходять на ці труби. З дитинства там живу. А зараз постійно серце тьохкає — чи прилетить, чи не прилетить».

Одна з глядачок відмітила те, що всі герої фільму дуже щирі.

«Я зрозуміла, що після твого фільму, я не знаю як буду дивитись художнє кіно. Тому що я буду дивитись і казати: "Я не вірю"», — додала дівчина.

Криворожанка Лілія зазначила, що фільм було дивитися дуже цікаво завдяки живим, щирим історіям людей. Також дівчині було цікаво дізнатися про те, як працювала станція в останні місяці та що сталося з нею згодом.

«Автор фільму разом із командою провів колосальну роботу, щоб зафіксувати останні дні роботи станції та життя міста до окупації. Це не просто документальна стрічка — це фактично історичний фільм, безцінне свідчення для майбутніх поколінь», — додала Лілія.

Фестивальний шлях

Після прем’єри в німецькому Котбусі стрічку відібрали до Салонік у Греції та на фестиваль у Словаччині. Режисер сподівається на подальшу фестивальну історію.

«Коли я бачу художнє кіно, мені стає не дуже цікаво. Для мене челендж — це з реальністю життя об’єднати все так, щоб це була картина», — сказав він.

Читайте також: Що мешканцям Кривого Рогу подивитись у кіно з дітьми наприкінці зими.