«Найкрасивіші світанки в моєму житті я зустрів на Донеччині»: історія бойового медика з Кривого Рогу
Фото: Перший Криворізький
Кілька років тому він працював у сфері торгівлі, але, як сам каже, відчував, що це не його. Ще з дитинства він мріяв лікувати людей.
«Мені було близько 30, коли я нарешті зрозумів, що дійсно моє», — розповідає Олександр.Криворіжець починав із посади молодшого медбрата в міській лікарні №2. Він працював в операційному блоці й паралельно навчався на вечірньому відділенні медколеджу.
Лютий 2022, який змінив усе
24 лютого 2022 року Олександр Ормонов зустрічав на робочому місці в лікарні. З початком повномасштабного вторгнення Росії на територію України чоловік добровольцем приєднався до війська.У волонтерських групах шукали медиків, я попередив, що я «напівмедик» — ще навчаюсь, — жартує Олександр. — 25 березня мене вже чекали в Дніпрі.
Він потрапив до 128-ї бригади територіальної оборони «Дике поле», де виконував обов’язки старшого бойового медика, а згодом — санітарного інструктора.
Спочатку я займався лікуванням звичайних хвороб серед військових у тилу, — розповідає Олександр. — А потім — фронт, Донеччина. Працював із хлопцями, які перенесли мінно-вибухові травми різного ступеню. Знаєте, їх дуже багато не хочуть лікуватись у палатах. Доволі важко їм пояснити, що це не слабкість, а потреба. Найважче було не робити уколи чи бинтувати, найважче — вмовити їх поїхати лікуватись, бо вони хотіли залишитися з побратимами.
Олександр провів у роботі з пораненими майже два роки. Про те, що саме він робив, говорить неохоче. Каже лише, що це травма на все життя, спогади не з найкращих. Медик чи ні, осад лишається після кожного бою.
Найкрасивіші світанки в моєму житті я зустрів на Донеччині, — каже Олександр. — Прокидаєшся, розплющуєш очі — і розумієш, що живий.
Поранення і повернення додому
У травні 2022 року Олександр Ормонов отримав контузію. Спершу, згадує, не надав цьому значення. А потім уранці знепритомнів. Далі були обстеження, лікування в Запоріжжі й Кривому Розі. Одні ставили ішемічний інсульт, інші — транзиторно-ішемічну атаку. Свій день народження 7 червня медик провів у палаті в рідному місті.
Після кількох місяців лікування він повернувся, але вже не на «нуль»: займався наданням медичної допомоги, веденням документів і підтримкою поранених. Але самопочуття погіршувалось — після поранення в нього з’явились проблеми зі спиною. Проконсультувавшись із лікарями, Олександр погодився на дуже важку операцію. Тепер його хребет фіксують чотири металеві гвинти. Із серпня по грудень 2023 він був у шпиталях.
«Я не можу бути там, тож допомагаю тут»
Після цієї операції на хребті у 2023 році Олександра визнали непридатним до подальшої служби. У лютому 2024 він отримав статус особи з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни і повернувся до Кривого Рогу, щоб відновити роботу в 2-й лікарні. Тепер він знову працює в операційній і допомагає цивільним та військовим.Зараз я не можу допомагати військовим безпосередньо в строю, тому я намагаюсь бути корисним і цивільним, і військовим у лікарнях, — каже медик. — Якщо я не можу бути там, то можу допомагати тут — це теж важливо.
Чоловік мріє надалі навчатись, здобувати нові знання і передавати свій досвід. Медика Олександра Ормонова відзначили низкою почесних нагород за службу. Серед них — нагрудні знаки «За збережене життя» від Головнокомандувача Збройних сил України, «Ветеран війни» від Регіонального управління Сил територіальної оборони «Схід», «Знак пошани медичним працівникам» від Оперативно-стратегічного угруповання військ «Таврія». Олександр нагороджений також грамотами від командувача Сил територіальної оборони ЗСУ генерал-майора Ігоря Танцюри та від командира військової частини А7384 полковника Олександра Водолазького.
Я мрію, щоб найстрашнішими хворобами були застуди, — усміхається він. — І щоб лікувались вони «бабусиним чаєм». Але, звісно ж, так не буде. Я мрію про сильну й незалежну Україну. Я хочу жити і працювати в Україні, вона для мене понад усе.Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та Amediastiftelsen у межах реалізації проєкту «Хаб підтримки регіональних медіа». Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
