Символ єдності: у Тернівському районі Кривого Рогу відзначили День вишиванки

15 травня у Палаці культури «Північний» відбулося святкування Дня вишиванки — події, яка вже кілька років поспіль об'єднує криворіжців із Тернівського району міста навколо національних символів, родинних традицій та підтримки Збройних сил України. Організатором виступила громадська організація «Тернівська єдність», яка навіть під час війни не припиняє творити простір для спільноти, пам’яті й вдячності.

Про це повідомляє журналістка «Першого Криворізького», яка відвідала подію.

Захід зібрав десятки родин, дітей, волонтерів і майстрів. У програмі були конкурси, аквагрим у національному стилі, ярмарок ручної роботи та благодійний збір коштів на підтримку українських військових. Однак головним символом свята лишалася вишиванка — одяг, який об’єднує покоління і регіони країни.

“Цього року ми вирішили зробити щось особливе: намалювали величезну карту України просто на асфальті перед Палацом культури. До кожної області — окремий орнамент, розмальовували крейдою діти, батьки, волонтери. Це була наша ‘вишивана Україна’. Після цього ми зробили спільне фото з даху — це було потужно”, — розповів Сергій Гвоздєв, заступник голови ГО «Тернівська єдність».

Він наголошує, що подібні події організовують не вперше — і до, і після повномасштабного вторгнення. І щоразу збирають кошти на потреби армії.

Вишиванка: особисте значення для кожного

На площі панувала святкова, але водночас глибока атмосфера. У багатьох родинах вишиванка має історію — передана з покоління в покоління, подарована на особливий день або вишита власноруч.
Анастасія Бувалець, 36 років, працює у сфері культури. Вона добре пам’ятає свою першу вишиванку:

“Її подарувала мені мама на день народження. У тій сорочці я виходила на сцену, проводила весілля, навіть одружувалась. І досі зберігаю її як щось надзвичайне”.

Жінка вважає, що такі речі не просто одяг — вони передають силу, характер і дух українців.

“Вишиванка — це код нашої незалежності. Ми вільні, ми сильні, і ми маємо це показувати світу”, — додає вона.

Молодь і традиція: сучасне бачення національного стилю

Особливу роль на святі відігравала молодь. Підлітки не лише вдягали вишиванки, а й замислювались над тим, як зробити їх частиною сучасного стилю, поза межами одного дня.

Анастасія Федорчук, 17 років, поділилася власним баченням:

“Я люблю носити вишиванки не тільки на свята. Важливо, щоб це виглядало красиво. Для мене має значення якість тканини, кольори, символи. Наприклад, я люблю бежеві з геометричним орнаментом”.

Для багатьох молодих людей вишиванка — це вже не тільки обов’язковий атрибут урочистостей, а й модний, змістовний елемент щоденного життя.
Тетяна Черненкова, 17 років, з гордістю говорить про свою вишиванку, яку вишила прабабуся:

“Я вдягаю її зі змістом. Поєдную з джинсами, кросівками — і це не лише красиво, це про пам’ять. Про те, що нас об’єднує”.

Родини, діти, громада

Подія стала справжнім родинним святом. Батьки разом із дітьми брали участь у конкурсах, купували вироби на ярмарку, робили аквагрим. Для багатьох це була нагода побути разом і поговорити з дітьми про національні традиції.

Катерина Риндич, 30 років, наголосила:

“У моєї доньки вишиванки з народження. Це третя чи четверта. Ми привозили їх із Заходу України. Для мене це не просто красива річ — це частина виховання”.

А ось її донька, Кіра, 9 років, була лаконічна, але щира:

“Мені вишиванку подарувала бабуся. Вона просто гарна. А вишивати я б не хотіла — це скучно”, — зізнається дівчинка й усміхається.

Чистий дитячий голос

Враження дітей — найщиріші. Вони ще не завжди можуть пояснити, що саме відчувають, але саме в їхній простоті звучить справжнє.

Міша Заіменка, 7 років, розповів:

“Я купив вишиванку сам. Вона зелена — мій улюблений колір. А вишивати сам почну в дев’ять років”.

Його слова викликають усмішку, але й натхнення — адже такі події відкривають двері до традицій навіть тим, хто лише починає їх відкривати.

Вишиванка — не мода, а основа

У часи війни День вишиванки набуває ще глибшого сенсу. Це не просто естетика — це позиція, це прояв національного характеру.
Кароліна Ткаченко, 11 років, сказала просто, але точно:

“Ми всі проходимо через цю кляту війну. Але ми все одно святкуємо. Все одно одягаємо вишиванки”.

Такі слова — короткі, але влучні — стали голосом усього свята.

День, який залишає слід

Свято завершилося великим родинним фото, усмішками, втомою і гордістю. І, звичайно, розмальованою крейдою мапою — вишиваною Україною, яку учасники створювали власноруч.

“Нас надихає не патетика. Нас надихає обов’язок. Кожен має робити те, що повинен. А вишиванка — це не мода. Це пам’ять у крові”, — підсумував Сергій Гвоздєв.

Цей день довів: навіть у будні, навіть під сиренами — ми єднаємося. Через вишиванку. Через себе. Через Україну.

Цей матеріал підготувала Єлизавета Ковалюк, студентка ДУЕТ, під час навчальної практики в редакції «Першого Криворізького».