Актуальне
Незручно, страшно, складно: як юнки досліджували безбар’єрність Кривого Рогу
Фото: Перший Криворізький
Як повідомляє журналістка «Першого Криворізького», яка супроводжувала учасниць, спершу дівчата пройшли коротке заняття, присвячене інклюзії, доступності й рівним можливостям. Далі — практична частина, яка стала викликом для дівчат.
Перше завдання полягало в тому, щоб пройтися приміщенням із перешкодами із зав’язаними очима. Так учасниці мали відчути, наскільки складно орієнтуватись у просторі, коли немає зорового контролю.
«Мені надягнули пов’язку на очі. Потрібно було пройти по знайомому мені приміщенню, але це все ж таки було нелегко. Дуже складно уявити, як почуваються люди, які не знають цього ландшафту, не знають вулиці й мають проблеми із зором або інші проблеми», — поділилась одна з учасниць проєкту Кристина.
Друге завдання — спроба пересуватись на кріслах колісних у реальному міському середовищі. Інспекція проходила на 95 та 96 кварталах Кривого Рогу. Підлітки перевіряли тротуари, намагалися самостійно потрапити до аптек, кав’ярень та інших закладів.
Водночас дівчата провели соціальний експеримент: просили про допомогу в перехожих, перевіряли, як вони реагують на людей у візках і чи працюють кнопки виклику персоналу в закладах.
У деяких місцях кнопки були, але персонал не реагував. Також двері в певних закладах відчинялись незручно або пандус мав надто крутий нахил. Бордюри біля закладів часто виявлялись необлаштованими.
Марія, учасниця проєкту, намагалась потрапити в аптеку.
«Було дуже багато бордюрів, пандус був незручний, і кнопки погано працювали. Але мені траплялись дуже гарні люди. Мені приємно від того, що люди небайдужі, вони хочуть допомогти», — ділиться Марія.
На вході в аптеку дівчина побачила, як їй здавалося, невеликий бордюр.
«Але коли я на візку до нього під’їхала, він виявився просто непідйомним для мене. Я не могла фізично себе через нього перевезти. І приходилося постійно просити людей про допомогу», — каже Марія.
За її словами, пандус мав великий кут підйому і було важко заїхати, але їй допоміг чоловік. Коли при вході вона натиснула кнопку виклику працівників — ніхто не зреагував. Тоді вона постукала в скляні двері.
«Вийшла одна дівчина-працівниця, вона такої ж комплекції, як і я, і їй було дуже важко мене завезти в приміщення через поріг. Їй довелось покликати свою колегу, щоб допомогти мені», — розповідає Марія.
Дівчина також поділилась: в аптеці їй стало страшно через думку, що якби вона була на кріслі колісному, потрібно було б ще їхати додому.
«Це дуже важко. Це цілий день потрібно виділити на те, щоб просто кудись дістатись і повернутись додому. Руки дуже сильно втомлюються. А ще важко морально — дехто з людей не озирається на прохання про допомогу, дехто — дивиться зі зневагою. Неприємно почуватися слабкою», — каже Марія.
Після того, як Марія вийшла з аптеки, учасниці інспекції та журналістка «Першого Криворізького» помітили, що фармацевтки почали перевіряти кнопку виклику персоналу для людей з інвалідністю.
Юнки перевірили ще одну аптеку. Вона мала високі сходи, але не було ані пандусу, ані ліфту, лише кнопка виклику внизу біля сходів. Але одна з дівчат не змогла самостійно дістатись навіть цієї кнопки — через невеличкий бордюр. Їй довелося попросити про допомогу перехожих хлопців.
«Молоді люди, які допомагали нашій учасниці, самі натиснули на кнопку виклику фармацевта і зайшли сказати про те, що людина з інвалідністю потребує допомоги», — каже менторка проєкту «Урбан Рух» і фахівчиня з розвитку молоді Марина Роік.
Фармацевтка спустилася й повідомила, що підйомного ліфту немає. За її словами, зазвичай працівники виходять до клієнтів з інвалідністю, якщо бачать їх на вулиці, питають, що потрібно, і приносять ліки разом із терміналом.
Інша учасниця інспекції, Кристина, також зізнається, що не очікувала такої складності. Вона мала перейти дорогу і проїхати вулицею.
«Перейти дорогу було дуже складно. Як виявилось, у нас на світлофорах дають дуже мало часу. Мені навіть сигналили машини, хоча я нічого не могла зробити через свої фізичні обмеження на той час і пошкоджену дорогу. І люди реагували дуже дивно — хтось розмовляв телефоном, хтось просто дивився й проходив повз», — поділилась Кристина.
За її словами, проблемою стали і припарковані на тротуарах автівки.
«Навіть якщо я фізично маю сили проїхати, я просто не можу протиснутись кріслом. А деякі люди замість допомоги питали: “А ви не будете це знімати? Ви викладете це в соцмережі?” І лише після того, як я проїхала, почали прибирати машини. Не через розуміння ситуації, а через страх, що їх можуть оштрафувати», — поділилась учасниця проєкту.
Поліна, ще одна учасниця, під час інспекції потрапила в одну з критичних ситуацій для людей на кріслах колісних.
«Були такі моменти, коли їхала тротуаром, а він був нерівним. Десь занадто високий, десь — низький. Коли майже виїжджала на дорогу, то колесо просто зависло в повітрі. І я не могла нічого зробити. Це дуже важко і морально, і фізично», — поділилась Поліна.
Під час інспекції їй двічі довелось просити про допомогу. Ще один чоловік самостійно підійшов і навіть почав закликати інших перехожих, щоб вони не були байдужими.
Менторка Марина Роік пояснює, що головною метою інспекції було не лише вивчити проблеми безбар’єрності, а й відчути їх на собі.
«Попри труднощі, попри калюжі, попри тріщини та стики на тротуарах, попри відсутність пандусів і велику кількість бордюрів, які заважали пересуватись на кріслі, учасниці змогли дослідити місто і зрозуміти, наскільки важко мати фізичні бар’єри, які заважають людям з інвалідністю комфортно почуватись у місті», — зазначає Марина.
На думку менторки, такі заняття є дуже важливими й ціннісними. Після інспекції підлітки багато говорили про те, що для них це було важливим досвідом, дуже цікавим.
«Мені дуже хочеться вірити в те, що місто буде покращуватися, що буде більше пандусів, більше зручних можливостей пересуватись дорогою для людей з інвалідністю і що люди будуть добрішими й більше допомагатимуть одне одному», — каже Марія.
«Буде круто, якщо ми зможемо доносити до людей важливість будувати безбар’єрне суспільство і ставитись більш інклюзивно до маломобільних людей, людей з інвалідністю і людей на кріслах колісних», — зазначила фахівчиня з розвитку молоді Марина Роік.
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
