Жити страшно, але іншого вибору немає: свідки ракетного удару по Кривому Рогу
Фото: Перший Криворізький
Вибух, страх і безвихідь
Наталя з 14-річним сином – переселенці з Берислава, які знайшла прихисток у Кривому Розі. Вони втікали від обстрілів та окупантів, але знову опинились у небезпеці.
«Ми жили в Бериславі, коли там почалися бомбардування. Ледве виїхали, нам допомогли військові – дали гроші на дорогу. Наш будинок зруйнували. Тепер ми в Кривому Розі, і ось знову вибухи», — розповідає жінка.Наталя відпочивала після роботи, син першим помітив повідомлення про ракетну небезпеку для криворіжців. Родина встигла добігти до дверей, коли стався вибух. Вискочили з оселі у чому були. Весь гуртожиток затягнуло димом. Ми побачили, як із дев’ятого поверху виходив поранений чоловік.
«Я не можу заспокоїтися. Це страх, який не проходить. Я й так без дому, без майбутнього – а тепер ще й жити страшно. Дитина хворіє, постійно у лікарні, на ліки грошей немає, живемо від зарплати до зарплати. Я зверталася до психолога, бо вже не сплю, тільки тремчу від кожного гучного звуку», — каже Наталя.
Ми бігли, а назустріч – люди в крові
Світлана, яка опинилася в епіцентрі подій, розповідає про пережите.
«Ми були вдома, коли стався вибух. Одразу кинулися на перший поверх, у бомбосховище. Ми до нього не добігли, дорогою побачили, як люди біжать — хтось поранений, хтось у паніці», — каже Світлана.Жінка бачила щонайменше десятьох закривавлених людей. Майже одразу приїхали швидкі та рятувальники. У її квартирі вибуховою хвилею змістило вікно, але воно не розбилося.
«Я хочу сказати українцям: бережіть себе, ховайтеся в укриттях. Війна не закінчилася, і треба бути обережними», — наголошує Світлана.