«Скільки ми не кричимо, пошани для загиблих немає», — дружина загиблого військового з Кривого Рогу Олена Нежигай

У Кривому Розі меморіал загиблим військовим, який обіцяла влада, обмежується капличкою, високим парканом і ритуальним майданчиком. Саме це планують збудувати в секторі почесних поховань Центрального кладовища до кінця 2025 року. Значна частина рідних загиблих у російсько-українській війні воїнів обурена, адже більше не йдеться про уніфіковані надгробки — однакові для всіх.

Родини загиблих військових уже майже два роки борються за гідне вшанування пам’яті своїх рідних: наполягають на уніфікованих намогильних спорудах і належному облаштуванні сектора поховань. Натомість чиновники пропонують грошову компенсацію — щоб люди самостійно встановили пам’ятники.

У матеріалі «Першого Криворізького» говоримо про проблеми облаштування військового цвинтаря в Кривому Розі, а також про те, який вигляд мають військові кладовища у світі й чому в українській традиції переважає саме світлий колір хрестів на могилах захисників.

«Меморіал має бути таким, щоб через роки їхні діти приходили й відчували гордість, а не сором», — дружина загиблого

Чоловік, про якого йде мова, був відданим захисником України. Його військовий шлях розпочався ще у 2014 році, коли він вступив до 40-го батальйону тероборони, більш відомого як «Кривбас». Руслан Нежигай пройшов Іловайський котел, вийшов через так званий зелений коридор і потрапив у полон; брав участь у боях за Дебальцеве й теж опинився в оточенні, після повернувся до цивільного життя — чоловік понад 25 років працював на шахті. Боровся за гідні умови праці, провівши в забої майже місяць під час страйку.




Але коли 24 лютого 2022 року розпочалось повномасштабне вторгнення Росії в Україну, він знову взяв до рук зброю і став до лав 17-ї танкової бригади. Захисник загинув 24 червня 2023 року в боях під Бахмутом, неподалік села Хромове. Рідні одразу вирішили поховати його в секторі почесних поховань у Кривому Розі. Тепер, через майже два роки після його загибелі, дружина Олена ходить на пікети до міськради й на зустрічі з владою, щоб добитись гідного вшанування його пам’яті, пам’яті про всіх військових, які віддали життя за незалежність України. Та поки безрезультатно.

Ми поховали його там, тому що вони [герої] повинні бути всі разом, — каже дружина Руслана Олена. — Як однострій в армії, так має бути й однострій на цьому військовому цвинтарі. Саме тому ми вимагаємо однакових намогильних споруд і виконання обіцянки влади — збудувати меморіальний комплекс.

Перед похованням місцева влада не інформувала про плани на будівництво меморіального комплексу. «Єдина зустріч із представниками влади була тоді, коли принесли сповіщення про загибель», — згадує криворожанка. Згодом їй та іншим сотням родин полеглих стало відомо, що чиновники планують будувати меморіал.

Але в проєкті меморіального комплексу, який представила влада, розташування могил не відповідає реальному, а відстань між ними майже відсутня, — каже Олена Нежигай.

Що з кольором намогильних споруд

Одним із найбільш суперечливих питань стало питання вигляду надгробків. Спершу влада запропонувала червоний граніт, проте понад 200 сімей написали відмови. Крім цього, великий суспільний резонанс і обурення викликало те, що ціни в кошторисі на цей граніт могли бути завищені в декілька разів. «Спільнота розкололася ще більше, коли всім запропонували виділення 50 тисяч гривень для самостійного встановлення пам’ятників, — пояснює Олена. — Це викликало ще більше обурень і непорозумінь».

Ситуація з будівництвом меморіального комплексу викликає в значної частини спільноти родин загиблих глибоке розчарування не лише через надгробки.

Три роки вони будують лише один паркан, — каже Олена. — У 2025 році, мабуть, ще будуватимуть. Четвертий рік повномасштабної війни — а місця для прощання досі немає… Якби не рідні, на кладовищі вже б усе заросло бур’яном.

«Просили хоча б центральні доріжки підсипати, але ніхто нічого не зробив. По грязюці ходимо», — скаржиться жінка. Після всіх обговорень і наданого права встановлювати будь-яку намогильну споруду, яку рідні вважатимуть за потрібне, влада ще представила три варіанти ескізів пам’ятника — у чорному, сірому і червоному кольорах у формі хреста або плити. «Світлих хрестів, про які просила більшість, так і немає», — зазначає Олена. Попри численні прохання влада не забезпечила навіть елементарних умов для відвідувань.

Меморіал має бути таким, щоб через роки їхні діти приходили й відчували гордість, а не сором, — підкреслює дружина загиблого.

Чому рідні загиблих протестують проти виділення їм 50 тисяч гривень

Рідні загиблих військових у Кривому Розі висловлюють обурення рішенням міської влади щодо фактичної відмови від будівництва обіцяного меморіального комплексу з уніфікованими надгробками. Замість цього кожній родині з бюджету міста пропонується матеріальна допомога — 50 тисяч гривень. За ці гроші можна самим обрати і встановити пам’ятники на могилах близьких. Перед голосуванням у міськраді мати загиблого воїна Олексія Різниченка Тетяна в сесійній залі закликала депутатів не підтримувати це рішення, оскільки воно суперечить ідеї створення єдиного меморіалу. Депутатська більшість не дослухалась до прохання матері воїна.Родини вважають, що сектор почесних поховань матиме хаотичний вигляд. Це ніяк не вшанує належним чином пам’ять захисників. Це буде звичайний цвинтар.


Читайте також: Як виглядають варіанти намогильних споруд, які пропонує рідним загиблих військових влада Кривого Рогу

28 лютого 2025 року спільнота родин загиблих воїнів пікетувала будівлю виконкому міської ради, протестуючи проти такого підходу. Сім’їнамагались поговорити з представниками влади, проте чиновники постійно переносили зустрічі, що змусило протестувальників подати офіційне звернення. Минув місяць — відповіді від виконувача обов’язків міського голови Юрія Вілкула немає.
Нагадаємо читачам: у Кривому Розі розслідують дві кримінальні справи, пов’язані з будівництвом у секторі Центрального кладовища, де ховають загиблих у російсько-українській війні бійців. Перше провадження стосується можливого зловживання посадовими особами Департаменту розвитку інфраструктури міста під час виконання робіт на об’єкті, друге — привласнення або розтрати майна в особливо великих розмірах в умовах воєнного стану.

Нині спільнота родин загиблих продовжує вимагати конкурсу на проєкт меморіалу і таки збудувати уніфікований меморіальний комплекс, щоб гідно вшанувати пам’ять загиблих захисників України.

Чому однострій — це так важливо

Воєнний історик, голова ГО «Центр Мілітарної Історії» Василь Павлов уважає, що ситуації, подібні до криворізької, пов’язані з так званою цвинтарною травмою 90-х: тоді великі пам’ятники з граніту сприймались як показник статусу. Василь переконаний, що ключовими проблемами військових меморіалів в Україні є відсутність сталої традиції, несистемний підхід, низька довіра до держави та вплив радянських естетичних стандартів. Натомість він наголошує на важливості уніфікації поховань військових і нагадує, що головна особливість старих українських військових цвинтарів — козацькі хрести зі світлого каменю.

Традиція встановлення світлих козацьких хрестів на військових цвинтарях України бере початок ще з козацьких часів, як каже Василь Павлов. Це особливий знак пам’яті, який символізує силу духу і шану загиблим воїнам. Колись козаки ставили такі хрести на могилах своїх побратимів, уважаючи, що вони допоможуть душам спочилих знайти спокій. Причина використання матеріалів світлого кольору проста — так було дешевше, ці матеріали було легко дістати. Сьогодні цю традицію, вважає історик, варто відроджувати.

В Україні існує 10 принципів меморіалізації, які розробив Інститут національної пам’яті. Його співробітник Іван Стичинський у коментарі журналістці 1kr.ua зазначає, що Інститут лише надає рекомендації, тобто не впливає на справи на місцях. Зовнішній вигляд сектора військових поховань має бути мінімалістичним і лаконічним, нагадуючи відвідувачам про жертовність героїв. Інститут національної пам’яті рекомендує уніфікацію надгробків, щоб вони були однаковими для всіх загиблих — від солдата до генерала. У Німеччині військові поховання позначаються однаковими кам’яними хрестами, у Польщі використовуються світлі католицькі хрести, а в Туреччині — кам’яні стовпи або вертикальні плити-скрижалі.

Україна також має багату традицію використання типових військових надгробків, — каже співробітник УІНП Іван Стичинський. — Наприклад, на Янівському кладовищі у Львові могили січових стрільців і воїнів УГА позначені козацькими хрестами з тризубом. А у Варшаві розташовані могили бійців Армії УНР із типовими «петлюрівськими хрестами».

Військові цвинтарі по всьому світу відрізняються впорядкованістю поховань: однакові надгробки, рівні ряди, чітке планування. Це підкреслює принцип рівності загиблих незалежно від їхнього звання чи національності. Такі місця дають змогу нащадкам зберігати історичну пам’ять: навіть коли рідні цих солдатів помирають, пам’ять про внесок і жертву захисників продовжує жити через меморіальний комплекс.

Арлінгтонський національний цвинтар (США)

Один із найвідоміших військових некрополів у світі. Тут поховані військовослужбовці всіх воєн, у яких брали участь США. На цвинтарі є й могила Невідомого солдата, біля якої чергує почесна варта.




Фото: Платформа меморіал

Франція: військовий цвинтар Дуе

Цвинтар Дуе (Douaumont Ossuary) пов’язаний із битвою під Верденом під час Першої світової війни. Тут покояться рештки понад 130 тисяч невпізнаних солдатів. На території облаштовані рівні ряди хрестів, що позначають місця поховань.




Фото: Голос Америки

Польща: цвинтар у Монте-Кассіно

У Польщі розташований військовий цвинтар Монте-Кассіно, де поховані польські солдати, загиблі під час Другої світової війни. Його структура відповідає загальноприйнятим принципам військових поховань: чітка симетрія й мінімалізм в оформленні.




Фото: WhiteMad

Що відбувається в секторі у Кривому Розі зараз

Будівництво триває, але його інтенсивність значно знизилася, і залишається незрозумілим, як підрядники планують вкластися в оновлений календарний план і збудувати принаймні каплицю, ритуальний майданчик, зробити замощення площі до кінця 2025 року. У дощову погоду в секторі утворюється багнюка, деякі могили підтоплює, а сміття потрапляє туди, де будують паркан. Крім цього, тут немає паркомісця і зручних підходів до могил, будівництво каплиці фактично не рухається з 2024 року, хоч постамент для скульптури, щодо якої ще навіть не провели конкурсу, майже готовий.
Досвід інших країн свідчить: військове поховання — це не лише місце пам’яті, а й символ національної єдності та поваги до захисників. Українська традиція світлих хрестів, рекомендації Інституту національної пам’яті та принципи військової меморіалізації мають стати основою для створення меморіалу.

Чи дочекається громада Кривого Рогу не просто обіцянок, а дійсно достойного вшанування своїх захисників?