Чому і як радянські солдати здавались у полон - концтабори у Кривому Розі

У День визволення Кривого Рогу редакція підготувала низку матеріалів про окупацію міста у 1941-1944 роках: життя криворіжців в умовах війни, знищення єврейського населення, дату повного звільнення Криворіжжя.

Ряд військово-політичних прорахунків керівництва СРСР призвів до величезних втрат Червоної Армії в 1941 році. Німці на початку війни отримали половину військових і стратегічних складів, які знаходилися у прикордонних районах. Це призвело до того, що радянським бійцям на день стали видавати одну кулеметну стрічку, по чотири снаряди на гармату, півтори обойми на гвинтівку. Гвинтівку часто мав лише один із трьох бійців. Ця причина була основною, яка призвела до масового полону радянських військових.

У перші місяці війни у солдатів і офіцерів часто не було ресурсів для продовження збройного опору, тому вони часто здавалися у полон. Чутки про те, що німці відпускають полонених під відповідальність родичів і старост була ще однією обставиною, яка сприяла здачі у полон. Особливо це впливало на селян і кваліфікованих робітників. Пізніше щодо тих, хто вижив у таборах, радянська влада висувала звинувачення про зраду Батьківщини.

Читайте також: Де у Кривому Розі працювали військовополонені та інтерновані німці

Восени 1941 року полонених у Кривому Розі стали використовувати як робочу силу. Багато криворізьких полонених працювали у рурських вугільних копальнях (Рур - великий промисловий район Німеччини - авт.). Багато з них померли, виконуючи непосильну працю.

У Кривому Розі було декілька концтаборів: пересильний табір №162 біля станції “Кривий Ріг - Західний” і шталаг №338 на Гданцівці з підрозділами на руднику імені Карла Лібкнехта та в житловому масиві імені Кагановича. У кінці жовтня 1943 року німці створили пересильний табір №180 для полонених червоноармійців і цивільного населення, який проіснував до 21 лютого 1944 року. Є свідчення, що відступаючи з міста німці розстрілювали полонених, яких не могли евакуювати.


Криворізький солдатський табір військовополонених - шталаг 338 розташовувався на Гданцівці в колишньому військовому містечку 41-ї стрілецької дивізії.

У лютому 1942 року тут було 6,3 тисяч полонених,
у червні 1942 року - 6,8 тисяч,
у жовтні 1942 року - 22,1 тисяч,
у грудні 1942 року - 14,7 тисяч,
у лютому 1943 року - 11,9 тисяч.


У концтаборі за місяць в середньому помирало 300 людей. Таким чином, за 29 місяців могло померти до 9 тисяч ув'язнених, - сказано у книзі Олександра Мельника “Кривий Ріг у полум’ї війни (1941-1944)”.

Особливістю шталагу №338 були порівняно непогані умови утримання: кам'яні бараки (колишні казарми), наявність водопроводу і каналізації. У шталазі №338 на Гданцівці всередині кожного барака стояли дерев'яні нари в 2-3 яруси без ліжок. Одяг ув’язнених швидко зношувався, його рідко прали. Холод і хронічне недоїдання сприяли поширенню епідемічних хвороб, від яких щодоби помирало до десятка людей. На зиму ув’язненим давали старі ватники. Підйом був о 6 годині. Тих, хто вночі помер, самі в’язні грузили на великі двоколісні тачки і у супроводі охорони вивозили на кар'єр. На плацу після перевірки формувалися робочі групи, їх відправляли на роботу. Перед цим був сніданок - баланда з буряка, проса і картоплі, часто гнилих. На шість людей видавали військову каску, з якої по черзі сьорбали вариво - ложок не було. Крім цього кожен отримував 300 грамів хліба.




На євреїв, яких нацисти прагнули винищити, розгорнули справжнє полювання. У шталазі №338 у жовтні 1941 року вбили 800 євреїв - військовослужбовців, відібраних з різних таборів вермахту.


_{При підготовці матеріалу використані цитування з інтерв'ю наукової співробітниці краєзнавчого музею Євгенії Левченко, цитати із книги Олександра Мельника "Кривий Ріг у полум'ї війни: 1941-1944", та фото із книги Ігоря Рукавіцина "Кривий Ріг очима німецького солдата".}