Місцева влада: Червоні, зелені та сині. Чи потрібні взагалі партії?

Перша стаття Конституції визначає Україну як суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу. Про «демократичність», тобто владу народу, більш докладно розповідає 5 стаття Основного закону України.

«Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування».

Безперечно, найвагоміший механізм впливу народу на будь-які соціально-політичні процеси в державі (та і взагалі на майбутнє країни), є вибори.

У статті 69 Конституції говориться, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми демократії. І не випадково саме вибори стоять на першому місці в цьому формулюванні, але іноді складається таке враження, що за часи незалежності Україна живе лише виборами, а населення просто не встигає слідкувати за зміною облич на політичній верхівці.

Нещодавно наша країна пережила черговий виборчий процес, який не тільки запам’ятається більшості з нас, але й неодмінно увійде в історію. Місцеві вибори - 2015. Ми обирали владу на місцях за новим Законом «Про місцеві вибори», але це не єдине, чим ця кампанія «відзначилася». Виборчу гонку осені 2015 року більшість експертів і журналістів називають найбруднішою за всі роки Незалежності України.

Доки на сході країни наші бійці героїчно захищали цілісність держави, на мирній території розгорнулась справжня війна за владні крісла на місцях. Ми бачили відвертий підкуп виборців та фальсифікації, бачили брудну агітацію та незрозумілі призначення у виборчих комісіях. Після виборів війна за владу не припиналася, а народ почав ще більше розчаровуватись у цьому найважливішому механізмі демократії.

До речі, сам народ також винен в своєму розчаруванні. Адже не дарма кажуть, що народ має таку владу, на яку заслуговує, а ще кажуть, що якщо народ не займається політикою, то політика займається народом. По катастрофічно низькій явці на виборах ми побачили, наскільки нашим людям байдуже на те, хто ними буде керувати.

Але зараз не про це. Зараз хочу розібратися, як можна зробити наші вибори більш «чистими», та взяти на себе відповідальність і запропонувати кардинально нові кроки для змін в місцевому самоврядуванні. На мою думку, новий закон про місцеві вибори практично позбавив можливості звичайних людей йти у владу, а народ - вільно обирати. Особливо це помітно у містах, адже висуватися кандидати можуть тільки від партійних списків.

Таким чином, людина, яка має певний авторитет у себе в районі, або на своїй вулиці, не може зайняти місце в раді, якщо не підтримує жодну з політичних партій. А якщо проаналізувати Закон України «Про політичні партії в Україні», то для створення та утримання партії потрібний достатній фінансовий ресурс (представництва в областях, оренда офісів), а це неодмінно призводить до «олігархізації» влади навіть на місцях.

У той же час, якщо наприклад за кандидата проголосував весь район, він може не зайняти місце у раді, якщо його партія не перейшла через 5-відсотковий бар’єр.

На місцевих виборах цієї осені ми бачили справжню політичну війну, але навіщо в місцевих радах політика? Вважаю, що громадяни зможуть вільно обирати владу на місцях, не звертаючи увагу на партійні кольори, точніше, якщо їх взагалі не буде.

Візьму на себе відповідальність запропонувати зміни до Закону України «Про місцеві вибори» та ЗУ «Про місцеве самоврядування». Я вважаю, що депутатам місцевих рад взагалі не потрібна партійна приналежність, яку потрібно заборонити на законодавчому рівні.

Конституція України, а саме її 36 стаття дає право громадянам на свободу об’єднання в політичні партії, але, як відомо, для деяких категорій громадян існують обмеження щодо членства у партіях (судді, прокурори, співробітники СБУ, поліцейські та інші). Вважаю, що такі обмеження слід ввести до кандидатів на посаду міських голів, та депутатів місцевих рад, а згодом заборонити вступати у партії новообраним мерам та депутатам.

Давайте згадаємо, як проходила передвиборча кампанія восени. На всіх каналах ми бачили реклами політичних партій. Ця реклама беззаперечно впливала на свідомість та вибір народу. Але, що ця реклама могла розповісти про кандидатів у місцеві ради? Думаю, на це питання відповідь зрозуміла – аж нічого. На екранах телевізорів ми бачили лідерів партій та загальноукраїнські лозунги про підприємства, пенсії, війну і багато чого іншого, що взагалі не відноситься до місцевих виборів.

Таким чином, деякі громадяни робили свій вибір не розглянувши кожного кандидата окремо, а просто дивлячись на гарну картинку по телевізору.

Крім того, давайте поміркуємо, навіщо людині, яка представляє свій двір або мікрорайон у місцевій раді, партійні кольори. На місцевому рівні не вирішуються глобальні питання життя країни. Громада обрала свого представника у раді та довіряє йому вирішувати питання щодо місцевого самоврядування - це ремонт шкіл, доріг, каналізації, монтаж освітлення і багато іншого, але навіщо тут політика?

До того ж, вважаю, що неприпустимо, коли лідери партії (які можуть навіть не бути жодного разу у тому чи іншому місті) диктують умови, як і за що голосувати своїм депутатам у місцевих осередках. Ми пам’ятаємо як депутати Партії регіонів в місцевих радах голосували за питання, які були вигідні окремим найбагатшим людям в країні, але ж ніяк не громадам цих міст.

Яскравий приклад - голосування більшості депутатів Криворізької міської ради (членів Партії регіонів, колишнього скликання) за рішення про зниження ставки податку на землю для великих підприємств, при чому ставка податку для малого та середнього бізнесу була набагато вищою. У зв’язку з таким рішенням міської ради, бюджет міста, а отже і громада Кривого Рогу недоотримала мільйони гривень.

Маю аналогічну думку і щодо міських, селищних та сільських голів. Я вважаю, що їм не потрібна партійна приналежність, адже це не політична, а господарська посада.

Виборець не повинен обирати мера міста, дивлячись на партію від якої він балотується (все одно більшість без докорів сумління можуть змінювати партійні квитки). Виборець має звертати увагу на біографію, поведінку та вчинки конкретного кандидата.

Відразу ж після місцевих виборів ми побачили, як деякі новообрані депутати відмовились від своїх партійних кольорів на користь інших політичних сил, які до виборів були нібито ворогами. Таким чином, фактично були ошукані тисячі виборців, які голосували за рекламу по телевізору та за обличчя лідера партії. Але, як правило, лідер партії навіть не знайомий з місцевими осередками, що ж тоді можна казати за його «впевненість» у кандидатах на вибори.

Я вважаю, що на місцевих виборах народ повинен обирати своїх депутатів не зважаючи на партійні кольори. Без партій передвиборча кампанія кандидатів стане набагато «чистішою», а люди зможуть зупинити свій вибір виключно на особистостях, які своїми вчинками заслуговують представляти вулицю, район чи місто у місцевій раді. Вважаю, що депутат місцевої ради повинен нести відповідальність тільки перед своєю громадою. Рішення депутата повинні залежати виключно від думки громади, але аж ніяк не від пропозицій партійної верхівки.

Вибори – найважливіший важіль демократії. Я переконаний, тільки-но ми навчимося правильно обирати – ми приречені на світле майбутнє.