Мене називають “бендерою”: історія аграрія, який 8 років тому переїхав з Донеччини

Главное фото новости
Фото: Первый Криворожский
1kr.ua
Жителю Криворізького району Роману Москвиті 39 років. 8 років з них він живе і працює в селі Валовому, що на території Гречано-Подівської громади. Це за 9 кілометрів від Кривого Рогу. Чоловік щодня виходить на роботу — в поле, щоб підтримувати українську економіку. Він щодня чує вибухи: “прильоти” чи “відльоти” — не зрозуміло. Настрою останнім часом у аграрія немає, втім чоловік продовжує працювати.

Тому що вони неподалік, - пояснює Роман. Він має на увазі російських окупантів, які обстрілюють населені пункти поблизу його села. — Тільки почали жити з сім’єю, дитина народилась, і знову ракети літають над головою.

Роман Москвита у 2014 році змушено переїхав з Макіївки Донецької області сюди, на Криворіжжя. Тоді він втратив роботу, хатину і більшість друзів, які донині живуть на Донеччині і стали жертвами російської пропаганди. Колишні добрі друзі тепер називають Романа “бендерою”, просто за те, що він обрав Україну.

Рік тому у Романа з жінкою народився син, сім’я почала будувати нову хатину у Валовому. Тепер будівництво призупинили: не зрозуміло, що буде завтра. Та Роман не втрачає бодрості духу і щодня виходить на роботу — в поле, щоб доглядати за пшеницею. Чоловік впевнений: не буде вистачати хліба — буде жахлива паніка. Та наразі все добре: посівна хоч і “запізнилась” через бойові дії, та все ж проходить успішно.

В полі Роман працює на самохідному обприскувачі. Чоловік з любов’ю називає машину “бабкою”.

Коли машина розправляє “крила”, дуже схожа на бабку, яка ось-ось злетить, - говорить Роман. - Нас на ділянці працює двоє людей на таких машинах, один їде чітко доріжкою, яку проїхав інший — щоб не пошкодити пшеницю. Коли “бабка” розправляє крила, вона обприскує пшеничку водою, і та швидше росте. Я дуже люблю свою роботу. І мене тут навіть хвалять.



Робота у Романа дійсно приємна, і навіть заспокійлива, — в цьому переконалась авторка матеріалу. Ти сідаєш в салон, двері зачиняються, і стає дуже тихо. Повільно починається рух, ви бачите лише поле, небо і зелену доріжку, від якої не звертаєте ні на сантиметр. Машина обприскує пшеницю, і завтра вона буде ще вища. Одним словом: краса.



Я з самого дитинства хотів бути водієм, — говорить Роман. — На Донеччині працював водієм на “Макіїввуглі”, возив породи з шахт на відвали. У мене там було все, і я все втратив. Дуже багато страшного бачив там, під Іловайськом. З Макіївки ми переїхали, тому що над головою почали ракети літати. Від тих самих, хто нині їх запускає.
Роман говорить: коли переїхав на Криворіжжя, здивувався якості техніки. На Донеччині були радянські комбайни, старенька техніка. Тут, у Валовому, чоловік спочатку два роки працював на агрофірмі, був водієм “маза”: возив вантажі з криворізьких полей на Долинську. Згодом інший аграрій, Григорій Олійник, навчив Романа користуватись обприскувачем. Тепер чоловік з 9 ранку до 6 вечора працює на цій машині, яка обприскує пшеницю та інші культури в полі. По чотири години витрачається на дорогу: так довго, тому що перевірки на блокпостах. Працюють аграрії до сходження роси, щоб на пшениці не лишилось опіків. Роман з колегами засіяли вже 1800 гектар землі.

До речі, саме зі своїм вчителем аграрної справи Григорієм Олійником Роман працював 24 лютого, у перший день повномасштабної російської агресії. У той день рано вранці чоловіки побачили дві російські ракети, що пролітали над селом Валове, ймовірно, у напрямку до Миколаєва й Кропивницького. Так аграрії зрозуміли: почалось. Вони не здивувались вторгненню, кажуть, в новинах багато про то писали, попереджали.

Навіть тут, в агрофірмі, не забуваю улюбленої водійської справи, — говорить Роман. — Коли треба, вивожу вантажі, коли треба, можу відремонтувати. Свою машину я взагалі з “рами” зібрав.


У Романа на Донеччині лишились знайомі. Періодично вони говорять по телефону. На території Донецької області, яка непідконтрольна Україні, проводять примусову мобілізацію — вже не секрет, що російська армія кидає непідготовлені підрозділи з невизнаних у світі “ЛНР” і “ДНР” у якості живої сили, яку “не шкода”.

Гребуть усіх підряд. Кого побачили — все, на передову, — переказує Роман розмову зі знайомими на непідконтрольній Україні Донеччині. — Може, ті, хто там лишались 8 років, спочатку не розуміли. А у мене інше виховання: батько суворий і з позицією. Коли я виїжджав у 2014, він спитав: “куди?” Кажу, в Україну. “Добре”, говорить. “У мене б сина не було, якби ти поїхав в Росію”. За це мене називають “бендерою” мої друзі там. Ну нехай називають.

За декілька кілометрів від села Романа ведуться бойові дії.


І вибухи чути, і кулі свистять над головою, — говорить Роман. — У мене дружина і дві дитини, молодшій 1 рік. І ще родичі є тут, жінки. Ніхто не погодився поїхати, всі тут. Я за них переживаю, не за себе. А так — тут зараз геть не так страшно, як порівнювати з 2014 на Донеччині. Живемо! Перемога все одно за Україною, хочуть вони того чи ні.


Если Вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.


Воздушная тревога

Предыдущая тревога длилась –
18 мин

Все хорошо

04 : 05

Новости 1kr.ua в Tеlеgram

Мы в социальных сетях

Общество

Booking.com