Як перетворити хобі на арт-проєкт, яким захоплюються криворіжці

Щоб подивитись на витвір мистецтва, не завжди треба йти у музей чи галерею. Арт-об’єкти просто неба вже кілька років прикрашають двори у центральних та віддалених районах Кривого Рогу.

Їх створює зокрема криворізький слюсар газової компанії. Кожна шоста «газова будка» — окремий стріт-артовий об’єкт на карті муралів міста. Біля них роблять селфі, розвивається інфраструктура та навіть з’являються екскурсанти.

Як зробити місто трохи краще

Після запуску проєкту з оздоблення міського простору, ініційованого криворіжцями, які працюють газовій компанії, у місті почав активніше розвиватись стріт-арт.

Зараз у місті майже сотня об’єктів вуличного образотворчого мистецтва. Більша частина — це оздоблені газорозподільні пункти.



«Це об’єкт підвищеної небезпеки: тут газ переходить із середнього тиску та низький і йде до споживачів. Щоб привернути увагу, робимо такий художній розпис. Це вже елемент техніки безпеки, погодьтесь: є сюжет, є барви, люди бачать це здалеку, поруч менше сміття, ніхто не ходить у туалет», — розповідає художник Анатолій Зубенко.

Чоловік працює слюсарем аварійно-диспетчерської служби АТ «Криворіжгаз». За 5 років він створив півтора десятки пейзажів та абстракцій на газорозподільних пунктах. Усього компанія, де він працює, допомогла з’явитись 21-му арт-об’єкту. Цього року з’явиться ще п’ять — виходить, кожна шоста споруда, в якій розподіляють газ, стане самостійним об’єктом стріт-арту. Або спрей-арту — кому як більше подобається.




«У 2017 році ми думали: як можна змінити місто на краще? З'явилася ідея художнього розпису газорозподільних пунктів. Тоді ж придбали усі необхідні фарби та почали шукати художників, які б змогли реалізувати наш задум.

Протягом тижня знайшли творчих людей. Всього, з моменту старту проєкту, над об’єктами працювали 5 майстрів, серед яких яких наш працівник», — говорить Дар’я Орлова, начальниця управління зовнішніх комунікацій АТ «Криворіжгаз».

Що потрібно для створення яскравого сюжету на ГРП

Спочатку, розповідає Анатолій, треба обрати газову «будку», подивитись метраж, розрахувати необхідний об’єм фарби. Художник звертає увагу на всі деталі — звідки на яку сторону падає світло, на відкритому просторі стоїть ГРП чи у хащах.

Розмір одного стандартного газорозподільного пункту — 120 квадратних метрів. Але щоразу кількість необхідних аерозольних балончиків треба прораховувати заново — все залежить від обраної сюжетної лінії і матеріалів.





Для роботи використовують саме аерозольні балончики, бо фарба в них стійка до різних погодних умов. Анатолій замовляє матеріали в інтернеті, так дешевше, атрафарети робить із підручних засобів. Аби усі елементи картин були правильного розміру, об’єму, обов’язково працює із маленьким ескізом майбутньої монументальної роботи, який кріпить просто на стіну.


Робота над одним газорозподільним пунктом займає близько трьох тижнів.Кілька днів займає узгодження робіт із балансоутримувачем (тут проблем немає, якщо мова йде про «Криворіжгаз», в інших випадках окремий алгоритм).

За тиждень обирається сюжет, готується ескіз і закуповується фарба. Наприклад, безпосереднє перенесення ескізу морського сюжету тривало тиждень й на нього було витрачено 36 балончиків фарби.




Розмалювати один пункт коштує до двадцяти тисяч гривень.

«Стандарту по кількості фарби немає. От, скажімо, на залізну поверхню треба менше фарби — вона не всмоктується. На кафелі трошки більше. А цегла “з’їдає” набагато більше. Найбільше забирає стіна зі штукатуркою — на 1м² необхідно майже два балони» , — говорить Анатолій.

Естетична та безпекова складова

Після того, як похмурі цегляні будки перетворюються на охайні технічні споруди, починає змінюватись й територія навколо них.Місцеві мешканці не лише роблять селфі біля нових об’єктів стріт-арту, а облаштовують території навколо неї, приводять їх до ладу.

У дворах з’являються ліхтарі, доріжки, цивілізовані смітники — так люди намагаються підтримати художню ініціативу. Разом з тим, підтримують і самого художника: «Якось працюю на Зарічному. Приходить дівчина, певно, живе у сусідньому будинку, і каже: "Анатолію, ви що, цілий день не присіли, не їли?”. Пояснюю їй: все гаразд, темп роботи втрачати не хочеться, творчий процес, те-се. Вона пішла. Повертається із тарілкою бутербродів», — розповідає із усмішкою Анатолій.

Хоч майстер завжди відмовляється від напоїв та їжі, які місцеві мешканці інколи приносять йому, каже — увага завжди приємна. На роботу художника звертають уваги батьки і бабусі-дідусі, які йдуть повз із малими дітьми — часто зупиняються, розпитують щось.

Після перших матеріалів про талановитоого криворіжця і його роботи, Анатолія стали запрошувати у різні райони міста для оздоблення простору загального користування. Наприклад, на мікрорайоні Східний він створив Сафарі на контейнерному майданчику.


Зазвичай такі місця із однотонною поверхнею місцеві прикрашають «тегами», графіті у вигляді швидкого підпису. А от ані контейнери, ані ГРП, ані величезний мурал, який з’явився згодом поруч на теплорозподільному пункті, не зачепили. Зрозуміти, що малюнком хотів сказати автор, як правило, доволі легко: тут заплаканий ведмедик, тут — екзотична пташка, а тут пливе безтурботна черепаха.

Внутрішній туризм

Працівник «АрселорМіттал Кривий Ріг» Вячеслав Колесник, коли вперше побачив ГРП, прикрашене сюжетом чаювання із книги Льюїса Керрола «Аліса у Дивокраї», вирішив створити цілу карту стінописів міста. Це робота іншого художника — Антона Запорожця.

«Побачив, що такі будки розмальовують. Став цікавитись: де ще у нас у місті вони є? Потім почав їздити містом, збирав світлини, познайомився з художниками, вони давали координати, люди почали надсилати у соцмережах під постами», — розповідає збирач криворізького стріт-арту.

Коли зібралось 200 фотографій, вирішив зробити мапу. Коштів на це криворіжець не витрачав — знайшов безкоштовну опцію на google.maps, підібрав підходяще вільне доменне ім’я і потроху завантажував знімки.«Півтори тисячі кілометрів намотав по місту, пішки десь 500 кілометрів пройшов.

На пошуки об’єктів витратив годин 50 1 і це за найскромніший підрахунками. І стільки ж на організацію: редагую, прибираю рекламу наркотиків, інших слів...» , — сміється Вячеслав.

Усього на його карті муралів 84 позначки. Зараз Вячеслав працює над невеличкими досьє про авторів та авторок робіт — серед них криворізькі спортсмени, випускниці-художниці педуніверситету, власники середнього бізнесу.

«Антон Запорожець намалював красивий пейзаж у ДонНУЕТ на Трампарку — днями скинули координату, я додав світлину. То Казаков (географ, краєзнавець, екскурсовод, — ред.) туди вже водив екскурсію, стараються зайти показати внутрішній дворик.

Деякі з екскурсоводів уже подякували, дехто вже показує їх на екскурсіях, дехто тільки дізнався про нові об’єкти — це цікаво», — розповідає Вячеслав.




У коментарях під фейсбучними постами йому постійно скидають інформацію про нові об’єкти — то хтось розмалює під’їзд, то якась кав’ярня оздобить фасад малюнком.

«Нещодавно помер тренер з тайського боксу Володимир Коржак, я його особисто не знав ні як тренера, ні як людину. Люди, які знають, що я займаюсь популяризацією стріт-арту, кажуть: хоча б озвуч десь: нехай малюють мурал або портрет Коржака там, де він працював 1 на клубі “Барс”... Це була б йому данина пам'яті», — говорить Вячеслав Колесник.

Автор карти муралів сподівається, що хтось із художників зможе втілити і такий сюжет. А Анатолій до кінця року планує завершити іще 5 об’єктів.





1. Перевірте, кому належить будівля і чи не є вона пам'яткою архітектури місцевого або національного значення.
Такі дані мають бути у відділі культури міської або районної ради.
Якщо виявиться, що це культурна спадщина, доведеться отримати дозволи у органів державної влади. Архітектурні пам’ятки захищені Законом України «Про охорону культурної спадщини». Тим, хто намалює там хоч щось, загрожує штраф від 850 до 1700 гривень.

2. Якщо хочете малювати на будинку, спитайте у співвласників та управителя дозволу. Якщо хтось буде проти, варто зібрати підписи більшості мешканців.

2. Вирішіть питання із подальшим утриманням об'єкту. Мурал чи будь-яку художню роботу доведеться час від часу поновлювати.
Якщо фарба хороша — питання стане дуже нескоро, та все ж.

У Кривому Розі відомо щонайменше про десяток художників, які втілюють у життя подібні проєкти. За рекомендацією та прорахунком вартості робіт можна звернутись до них у фейсбуці — Євген Малонок, Євген Земсков, Рамін Будда, Антон Запорожець, Анатолій Зубенко, Андрій Калінкін, Віталій Дворчук, Юлія Бузу, Валентина Байдужня. І цей список неповний.

Ті криворіжці, які схочуть замовити подібного роду роботи, платитимуть від 100 до 500 гривень за м². Все залежить від ескізу, матеріалу, на якому треба писати, досвіду майстрів. Важливо: якщо замовляють тергромади — ціна нижча, якщо бізнес — вища.

Чому це важливо

Кривий Ріг не єдине місто, де останні 5-10 років міський простір намагаються зробити охайним і цікавим. Художниця у Херсоні під час карантину почала розмальовувати під’їзди. А художник Сергій Захаров за допомогою мистецтва чинив спротив окупантам у Донецьку.

Стірт-арт не претендує на статус класичного мистецтва і не є панацею для покращення міського простору. Але ж вуличне мистецтво — важлива складова ідентичності великих міст. Саме таке мистецтво може якщо не вдихнути життя у громади, то принаймні надихнути людей на добрі справи чи підбадьорити.

У 1980-х роках сформувалась так звана теорія розбитих вікон: споруда, де є бодай одне розбите вікно чи недолуге графіті, скоріше за все, буде «добита або зруйнована». Бруд і безлад навкруги спонукає людей поводитися по-свинськи теж: щойно з’являється дірка навколо люка — туди кидають стаканчики і інший непотріб. Так само із будівлями. Сучасні спроби криворізьких художників оздобити місто спонукає городян долучатись до формування красивого і зручного спільного міського простору.



Матеріал опубліковано в рамках програми «Журналістика рішень для локальних медіа», яку реалізує Львівський медіаформ за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.

У публікації використані архівні фото редакції, зроблені Максимом Бовчалюком.